WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів України - Реферат

Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів України - Реферат

і на макрорівнях. Наступний крок неявного управління - це підтримка в стані невизначеності самих параметрів порядку, що структурують соціум, доти, доки будуть викорінені залишки самоідентифікації на цих же рівнях.
Політики, державні діячі, вчені, які аналізують те, що відбувається, однозначно сприймають динаміку і зростання обмежень для України. Сьогодні обмеження, які зароджуються в "країнах суб'єктах відкритості" і з якими Україна вимушена рахуватися, найбільше мінімізують варіативність прийняття рішень, що не торкаються інтересів України. Зрештою, якщо визначено обмеження, що детермінують дії суб'єкта управління, то необхідно мати соціальну модель, на підставі якої повинно бути прийняте обґрунтоване рішення щодо входження України до складу "країн суб'єктів відкритості". Складається враження, що нині такоїмоделі поведінки України щодо її місця у світовій спільноті та її найважливішого надбання - інтелектуального потенціалу, немає. Якщо це так, то спрямованість неявної дії "країн суб'єктів відкритості" щодо України незабаром буде відкрито заявлено і продемонстровано - це сировинна, робоча спеціалізація і необхідна для цього освітня політика.
Що потрібно, наприклад, США й іншим розвиненим країнам Заходу в цьому випадку: щоб Україна виживала за рахунок продажу природних ресурсів, робочої сили і в майбутньому спеціалізувалася на цьому, а в перспективі - поступальне просування України до повної технологічної і продовольчої залежності від Заходу. Причому темпи цього просування так регулюватимуться ззовні, що можливості протистояння, людського опору цьому завжди виявлятимуться неефективними і запізнілими, а набір рішень щодо виходу з такого становища суспільства майже безальтернативний. Це і є результат неявного управління. Тому в таких відносинах однозначно вказати на суб'єкт управління з позицій "суб'єкт-об'єктних" відносин, як це прийнято в класичній теорії управління, не можна.
З урахуванням стратегії "країн суб'єктів відкритості" щодо України формуються і стратегії до її інтелектуального потенціалу. Їх сьогодні як мінімум дві, причому жодна не є конструктивною для майбутнього України. Одна стратегія формується з боку розвинених країн. Її значення полягає в тому, щоб знизити обсяг і якість інтелектуального потенціалу України за рахунок переманювання кваліфікованої його частини за її межі та втягуванням у Болонську систему навчання [9]. Форми реалізації цієї стратегії різноманітні - від встановлення квот на запрошення фахівців наукоємних спеціальностей, пропозиції навчатися за кордоном для найпідготовленіших студентів до різноманітних форм переманювання висококваліфікованих фахівців. Важливо, що існуюча в Україні система підготовки фахівців з вищою освітою за рахунок бюджетних коштів практично не піддається критиці західними і нашими "політиками". За роки економічних реформ не було пропозицій і грантів з боку міжнародних фінансових організацій, які б були стурбовані реформуванням системи професійної освіти в Україні на ринкових принципах, за винятком фонду Сорро-са, що недовго функціонував і лише з метою виявлення наукових напрямів і шкіл. Закон України "Про освіту" гарантує на конкурсній основі безоплатно здобувати вищу освіту в державному навчальному закладі [10], що є вигідним і для розвинених країн.
Інша стратегія - це зниження рівня інтелектуального потенціалу загалом, стан якого не давав би змоги нарощувати професійний потенціал. Це сьогодні внутрішня стратегія України. Вона проявляється в тому, що значна частина населення працездатного віку немає можливості вкладати засоби для підтримки власного здоров'я, розвитку і навчання дітей у навчальних закладах, оскільки за статистичними даними близько 70% населення мають зареєстрований рівень доходу нижче прожиткового мінімуму, без урахування неоподаткованих доходів.
Для покращання ситуації необхідно введення в Україні мінімальної погодинної оплати праці замість її мінімального розміру що не має бути нижчим від прожиткового мінімуму, але з "вічними виборами" керівництву держави не до цього. Відомо, що встановлення мінімальної погодинної оплати праці виконує важливі соціальні функції в ринковій економіці. Що дає така оплата праці? По-перше, вона створює (за наявності контролю з боку податкових служб за штатною кількістю персоналу, контролю профспілкових і державних органів за тривалістю робочого часу) рівні умови конкуренції. По-друге, підвищує конкурентоспроможність і стимулює оплату праці фахівців серед роботодавців. По-третє, забезпечує відкритість оподаткованої бази з фонду оплати праці. Для нашої економіки введення зарплати в тінь, укриття фонду зарплати, з якого мають здійснюватися відрахування в бюджет, є нерозв'язною проблемою. Встановлення мінімальної погодинної оплати праці - це порядки мікрорівня, які стимулюють процеси ринкової самоорганізації суб'єктів господарювання і стабілізують макросоціальні процеси. Якщо це не можна зробити для всього народного господарства, то що заважає зробити для суб'єктів господарювання ринкового типу.
Сьогодні впорядкування соціальних відносин щодо основної виробничої сили суспільства - людини, її інтелекту, професіоналізму потрібно пов'язувати з майбутнім держави і працедавців.
Панування економічного детермінізму і технократичного ухилу в реформаторстві з кримінальним підходом в Україні буде доти, доки не буде поділена власність. Але вже сьогодні можна передбачити, що в майбутньому новим чи старим власникам доведеться віддати її зарубіжним господарям або запрошувати кваліфікований персонал з-за кордону. Чи потрібна така перспектива українському соціуму?
Література
1. Георгиева Т. С. Информационно-технологическая революция и подготовка кадров в США // Образование как сфера культуры: пути обновления. Междунар. центр систем обучения. - М.: НИИ техн.-экон. исслед. "НИИТЭхим", 1992.
2. Мильнер Б. З., Олейник И. С., Рогинко С. А. Японский парадокс: Реальности и противоречия капиталист. управления. - М.: Мысль, 1985.
3. Чинапах В., Лефстедт Я.-И., Вайлер Г. Развитие людских ресурсов и планирование образования // Перспективы. - 1990. - № 1.
4. Грачев М. В., Кузин Д. В., Соболевская А. А., Стерлин А. Р. Капиталистическое управление: уроки 80-х / Науч. ред. А. А. Дынкин, АН СССР, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - М., 1988.
5. Котова Р. И. Реформы в Китае и проблемы образования // Переход к рынку в КНР: наследие прошлого и прорыв в будущее. - М.: ИНИОН РАН, 1994.
6. Государство и образование: опыт стран Запада: Сб. обзоров. - М.: ИНИОН РАН, 1992.
Loading...

 
 

Цікаве