WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів України - Реферат

Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів України - Реферат

людина-професіонал, стала в розвинених країнах найважливішою національною цінністю. Але цю цінність потрібно постійно нарощувати. Тому глобалізація - це одна з форм перерозподілу інтелектуальних і професійних ресурсів, це спосіб акумуляції професійного інтелекту в тій країні, яка не тільки в них гостро має потребу, а й яка за рахунок своїх матеріальних ресурсів здатна надати їм кращі умови існування. Концентрація"світових розумів" визначає темпи розвитку країн і центри, що формують глобальні параметри порядку. Сьогодні це важлива суспільна тенденція. Для одних країн і народів - це найважливіша умова нових перспектив у розвитку, розширення зони своїх життєвих інтересів, а інших - реальна загроза розпаду і втрати суверенітету.
Очевидно, що людство у XXI ст., при нагоді глобального перерозподілу інтелектуальних ресурсів і взаємодії за допомогою сучасних інформаційних технологій, знайшло новий спосіб поділу територій (природних багатств), підштовхування до вимушеної спеціалізації "країн об'єктів відкритості" (сировинні, переробні регіони тощо), спрямовані політикою держав. Якщо в минулому держави та імперії розпадалися і зникали з історичної сцени внаслідок воєн, конфліктів еліт, нікчемного державного управління, то в майбутньому це можна робити за допомогою управління відтоком кадрового потенціалу суспільства. Не тільки усвідомлення цієї ситуації, а й розробка адекватних заходів з боку керівництва країни є умовою збереження України та її суспільства в майбутньому.
Вихід полягає у створенні в Україні найсприятливіших умов кадровому потенціалу суспільства. Осмислена і науково обґрунтована позиція влади може і повинна бути виражена в Концепції державної кадрової політики України. Стратегічною метою державної кадрової політики є створення кадрового потенціалу України як найважливішого інтелектуального і професійного ресурсу українського суспільства, що забезпечує збереження його цілісності і високих темпів соціально-економічного розвитку, конкурентоспроможності в міжнародному розподілі праці.
Відкритість країн стає не чиєюсь волею, не бажанням упровадити в культуру іншого соціуму щось своє, а об'єктивною закономірністю цивілізаційного розвитку. Тут протистояння однієї культури іншій не можна розглядати як агресивне нав'язування культурних цінностей. Користуючись слабкощами соціальних носіїв культури економічно ослабленої або відсталої країни, розвинені держави розширюють свої матеріальні та інформаційні можливості дії на них. Цю дію не можна вважати цілеспрямованою, спеціально спланованою керівною дію державних структур однієї країни на політичне і духовне життя іншої (хоча це теж є), а тим паче пов'язувати його з певним світовим центром управління. Таку думку останніми роками часто висловлють політики й учені. Це варто назвати прихованою ситуативно-регулюючою дією "країн суб'єктів відкритості" на "країни об'єкти відкритості". Причому щоразу політика і бізнес, наука, культура й освіта "країн суб'єктів відкритості" прагнуть того, щоб максимально реалізувати свої цілі, закріпити свої переваги, відстояти свої інтереси. І було б наївно думати, що "країни суб'єкти відкритості" упустять шанс скористатися своїми перевагами перед "країнами об'єктами відкритості". Крім того, маючи великі фінансові та інтелектуальні ресурси, "країни суб'єкти відкритості" можуть знаходити і знаходять компроміси між собою, об'єднують зусилля і діють корпоративно щодо "країн об'єктів відкритості". Часто до деяких з них здійснюють патерналістську політику.
Створюючи свої "правила гри", вони тим самим активізують "країни об'єкти відкритості", даючи їм шанс виживати або за рахунок вузької спеціалізації власної економіки, або спеціалізуватися на дешевшому виробництві (за рахунок дешевих ресурсів), що перекидається з "країн суб'єктів відкритості".
Такі дії "країн суб'єктів відкритості" не можна оцінювати однозначно: або лише негативно чи позитивно. З одного боку, корпоративні дії "країн суб'єктів відкритості" визначають вектор цивілізаційного розвитку за багатьма напрямами розвитку людства і тим самим фіксують на кожному з них досягнуті генієм людства результати. Останні недосяжні для багатьох інших "країн об'єктів відкритості". З іншого, "країни суб'єкти відкритості", встановлюючи нові, розвиваючи діючі "правила гри", через міжнародні суспільні організації створюють механізми регулювання і корекції політики "країн об'єктів відкритості". Приймаючи ці "правила гри", наприклад, умови вступу до Всесвітньої торговельної організації, керівництво країни має виходити з аналізу реальних переваг України, які дали б змогу їй самій виконувати роль "країни суб'єкта відкритості.
Сучасну Україну навряд чи можна зарахувати до якоїсь указаної групи країн. Вона одночасно є "країною суб'єктом відкритості" і "країною об'єктом відкритості". Питання в тому, що є переважаючим - керованість чи потенціал зовнішньої дії.
Безперечною перевагою України був і є інтелектуальний, професійний потенціал [8]. Його поєднання з природними можливостями створює реальні передумови посісти почесне місце у світовому процесі.
Рух у цьому напрямі буде вельми складним через низку обставин. По-перше, панування економічного детермінізму "так званих лібералів" і технократизму мислення реформаторів. Публічна влада за роки реформ як не мала, так і не має стратегії щодо людини-професіонала. Її не сприймали і не сприймають як національне надбання. Цінним завжди був той, хто був відданий керівнику.
По-друге, заангажованість елітно-олігархічних кіл застарілими стереотипами, що використовуються для аналізу й оцінювання реальності. Напрошується висновок: або сьогодні вони насправді не розуміють, що їх майбутнє може бути пов'язане лише з пріоритетами загальнонаціональних інтересів над індивідуальними або груповими, або навмисно підштовхують суспільство до становища невизначеності в майбутньому. В обох випадках є загроза для розвитку України: залишитися назавжди в лоні "країн об'єктів відкритості" або зійти з історичної арени. Але в обох цих випадках є видимою обмеженість можливості керівництва країни управляти ситуацією за своїм сценарієм.
По-третє, "країни суб'єкти відкритості" не нададуть можливості жодній з "країн об'єктів відкритості" створити свої параметри порядку. Навпаки, з їх боку відбувається розмивання тих соціальних умов, які б укріплювали зв'язки між країнами, а також усередині самого соціуму, держави. Відомо, що достатньо зруйнувати параметри порядку, в яких здійснюється самодостатній саморозвиток соціуму, і він входить у перебування невизначеності як на мікро-, так
Loading...

 
 

Цікаве