WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Світовий досвід інформатизації - Реферат

Світовий досвід інформатизації - Реферат


Реферат
на тему:
Світовий досвід інформатизації
Без сучасної електронної й комп'ютерної промисловості мріяти про гідне входження до світової економіки не припадає. Практично жодний сучасний виріб або технологія не обходиться без вказаних компонентів. Починаючи від ефективного керування всією державою, підприємствами і до вирішення оборонних завдань; від вбудованих контролерів суперЕОМ, освіти, наукових досліджень, робочих місць і закінчуючи телекомунікаціями. У світі склалася ситуація, коли без обчислювальної техніки прогрес немислимий.
Японія стала потужною державою не тому, що вивозить нафту, вугілля; сталь. Навпаки, вона усе це ввозить, а вивозить готову продукцію, у якій превалює наукомістка продукція електроніки. Порівняйте: за те, щоб ввезти один Реntium, потрібно вивезти п'ять тонн нафти, за одну ПЕОМ на його основі - двадцять. Або, приблизно стільки ж сталі, хліба або вугілля. А свердловини і шахти? А сталеливарні виробництва? А екологія і забруднення навколишнього середовища? Загалом, істини банальні.
Світовий досвід свідчить про різноманітні шляхи розв'язання проблеми інформатизації. Більше 40 років США рухалися до досягнення цієї мети, створивши гігантську інформатизаційну індустрію. Понад 30 років створювали інформатизаційну структуру країни Західної Європи. Японія за рахунок державної науково-технічної політики ліцензування розв'язала цю проблему менше, ніж за 20 років. Країни Південно-східної Азії (Південна Корея, Бірма, Таїланд, Сінгапур), використавши досвід інформатизації інших країн і за жорсткої регламентуючої ролі держави, за допомогою національних програм інформатизації вчинили "прорив у майбутнє" менше, ніж за 10 років.
При цьому важливо відзначити, що розв'язання проблем інформатизації супроводжувалося потужним розвитком організаційних механізмів з реалізації загальнонаціональних проектів інформатизації. Детально враховуються усі дрібниці: керування постачаннями устаткування; система контролю і звітності; призначення радників, експертів і консультантів проектів і напрямків; створення компетентних керуючих команд; система їхнього фінансування й обміну інформацією між ними, а також реклама, торги, укладення договорів і встановлення часу виконання для кожного етапу і кожної керуючої дії.
Державна політика інформатизації неможлива без чіткого і професійного керування цим процесом. Тому майже кожна держава, що реалізує плани інформатизації, утворює Ради на рівні державного керування. Тут найбільше цікавий досвід країн, що почали інформатизацію порівняно нещодавно. Наприклад, Південна Корея має Національний Технологічний Конгрес під головуванням Президента країни, що включає членів Кабінету і представників з інформаційної технології.
Тайвань створив Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки цієї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів.
Сінгапур створив Національний Комітет з торгівлі обчислювальною технікою, що координує підтримку інформаційної індустрії, надаючи особливе значення міжнародному ринку ПЗ.
Інші країни, такі як Австралія, Канада й Ізраїль, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. В усіхвипадках майже усі ці країни повторили досвід Японії і Франції з підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейовані сектори міжнародної обчислювальної торгівлі.
Наприклад, Бразилія, що створила законодавство з інформатики в 1985 р., заснувала Секретаріат з інформатики і Національну раду з інформатики (СОNIN) під головуванням Президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету і представники інформаційної технології.
Процес розвитку товариства не може відбуватися без потужного соціального замовлення, без ємного ринку інформаційних послуг. Мають бути встановлені податкові пільги й інші економічні стимули для продажу населенню засобів інформатизації за доступними цінами або їхнє надання через мережу прокатних пунктів.
Кінцевою метою цієї політики має стати такий же попит на засоби інформатизації, що існує на телефонні послуги. Нове інформаційне середовище має бути природним середовищем мешкання громадян.
Таким чином, державна підтримка процесу інформатизації (як відзначалося у висловленнях провідних фахівців у сфері інформатизації) має бути забезпечена відповідною національною політикою, прийнятою на рівні державного законодавчого акта. Цим актом (законом, декретом) повинно бути виражене не тільки принципове відношення держави до проблеми, що існує, але і конкретизовані дії й наміри уряду з досягнення поставлених цілей та ідеалів. У той же час, самий процес виробітки такої політики потребує правової, матеріальної, організаційної й виробничої основ.
Це має бути комплекс документів, що визначали б відношення відповідного уряду до процесу інформатизації, створюючи для нього режим найбільшого сприяння. Природно, що необхідна не тільки моральна підтримка уряду, а й пряме фінансування з бюджету, яким би він ні був мізерним. Сьогодні ні великі, ні, тим більше, дрібні підприємства і фірми не в змозі в скільки-небудь значному масштабі виконати за свій рахунок фундаментальні і пошукові дослідження, розробити за рахунок користувача значні проекти загальнодержавного значення. Тобто, як відзначено в концепції державної політики інформатизації, у перехідний період уряд має контролювати й активізувати інформаційні технології не як галузь, а як засіб, що підтримує і прискорює економічні реформи.
Це означає пріоритетне впровадження сучасних інформаційних технологій до банківських, податкових й статистичних структур, правоохоронної діяльності, до органів державного керування, медицини, навчання, до системи масового інформування населення.
Приблизно така стратегія реалізується в розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Схему державного механізму розв'язання проблем інформатизації наведено на рис.4. Реалізація виробленої стратегії покладається на національну раду з обчислювальній техніки, до складу якої входять повноважні представники уряду, організацій і підприємств інформаційної індустрії.
Структуру Національної ради з ОТ і функції його підрозділів наведено на рис.2.
Рис. 2. Структура національної Ради з ОТ (із досвіду Сінгапуру)
Loading...

 
 

Цікаве