WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі - Курсова робота

Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі - Курсова робота

Як бачимо, книги за призначенням поділялись на дві великі групи: івритомовна література та видання на ідиші. Передбачалось, що і коло читачів буде обумовлене таким поділом, проте це було не зовсім так. Якщо книги надруковані на "лашон колеш" мали постійно стабільне коле читачів, випускників ієшив та їх учнів, то інші поступово становились загальнопоширеними. Видавці не рідко в передмовах намагались в дописках подолати переконання, що начебто прошарку талмідім-хамім соромно читати на побутовій мові. На Україні була поширена в більшості література спеціалізована і направлена на інтелектуальну еліту.

В XVII- XVIII ст. двома головними напрямками культурної діяльності кагалів були освіта та друкарство. Щодо останнього, то на той час його майже не можливо розглядати окремо від освіти та релігії. Особливо це стосується території України, де не тільки єврейське, а й взагалі друкарство, розвивалось більш повільними темпами, а ніж у західній Європі. Хоча воно як таке майже не побутувало до першого поділу Речі Посполитої, але рівень культури східноєвропейської діаспори був значно вищим від західного, станом на початок досліджуваного періоду. Таким чином більшість авторів, хоч і друкували у Італії, Німеччині, Нідерландах, були родом, як правило з українських та польських земель. Книги видавались як на івриті, так і на ідиші. Простежується тенденція поступового збільшення літератури на "лашон ашкеназ". Це йшло у розріз із кагальною політикою. Громади навіть не намагались вводити інноваційне викладання в хедерах. Проблема неспроможності зрозуміти матеріал через язиковий бар'єр загострювалась з кожним десятиліттям. Ірит викладався погано, не було якісних підручників, а переклад, що супроводжував текст під час викладання в хедерах, був примітивним, і не завжди відповідав за сенсом оригіналу. Це було головною проблемою єврейської тогочасної освіти.

Вплив українсько-польських єврейських громад, після вигнання сефардів з Іспанії та ашкеназів з Німеччини, був колосальним. Це, перш за все, проявлялось у відносно великій кількості громад, що займались підтримкою освіти. З цього не можна робити висновок, що кагали на слов'янських землях були менш економічно потужними, але мали великий культурний потенціал. Просто не було потреби в місцевих друкарнях, коли вже на Заході, у місці виникнення друкарства, утворилась сильна видавнича інфраструктура. Замість того, щоб створювати нову, величезні кошти вкладались у розвиток вже діючої. На Україні великі єврейські друкарські центри розташовували на Галичині, Волині, але нараховувались їх лічені одиниці. Більше видавництв було на Поділлі та Лівобережжі , проте за розмірами вони були значно менше. Особливістю розвитку друкарства у східних регіонах була їх поява лише після першого розподілу Речі Посполитої. Такий підхід не вплинув в цілому на поширення літератури.

Висновки

Єврейська національна освіта мала свою специфіку і поділялась на два рівні. Перший здобували у хедері. В ньому отримували базові навички, вміння читати та писати, а також вивчали Тору і деякі розділи з Гемари. Таке навчання проходили всі хлопчики у віці з чотирьох, інколи трьох років до тринадцяти літ. Термін навчання залежав від платоспроможності батьків, які мали самі забезпечувати хедер та його викладачів. Виключення робилось лише для найбідніших прошарків. Для них утворювались окремі кагальні фонди, які фінансувались громадою, а також поповнювались за рахунок цдаки. Отож, навчання в хедері частково залежало від громади. Кагали в освітньому процесі відігравали чи не головну роль. Майже всі рішення, що стосувались навчання, приймались на общинних зборах. Терміни канікул і відпусток були уніфіковані по всій території Речі Посполитої. Вони чітко розплановувались так, щоб не нашкодити бюджету. Громада на загальні кошти, з податкових зборів, повинна була утримувати не тільки вчителів та голову ієшиви, а і самих учнів. Нерідко місцеве самоврядування змушувало членів кагалу надавати притулок для приїжджих, в це поняття входило не тільки надання житла, а прогодування. Окрім того учні отримували від громади символічні стипендії на свята.

Другим рівнем освіти, який часто порівнюють із вузівською системою освіти, були ієшиви. Голови ієшив обирались чи запрошувались від імені общини, тому фактично залежали від неї. Теоретично кожен міг проводити індивідуальну освітню діяльність, але на практиці це було неможливо. Головним чином через економічний фактор. Постанови, що виносились Ваадом чотирьох земель, тобто надкагальною організацією не були спонтанними, а базувались на стані речей у кагалах, та підтримкою останніх. Якість освіти так само контролювалась ними. Якщо її стан був не задовільним, то голову ієшиви могли змінити. Самостійне вивчення листів Талмуду, було головною частиною програми, тому контроль був підсиленим. На першому етапі його ним займався спеціально найнятий чоловік, який стежив за тим чи не ходять по вулицям учні у час відведений для навчання. В четвер проходила перша перевірка вивченого за неділю, а в суботу друга найголовніша, яку проводив особисто глава ієшиви.

Значна кількість істориків схильна вважати, що Ганновер перебільшує, коли говорить про величезну кількість громад. Тут грає психологічний фактор сприйняття понять "багато" чи "мало". Слід враховувати те, що вищезгаданий автор говорить з точки зору XVII ст. Проводити порівняння доцільніше із тогочасними здобутками західної діаспори і християнської освіти. Кожна громада чисельністю більше як 50 дворів утримувала не менше за тридцять учнів. Базове навчання було загальнодоступне вже на початок 1600-х років, тоді як в християнському світі має пройти ще два століття, щоб був досягнутий такий результат.

Існували і проблеми, що заважали покрашенню діяльності навчальних закладів. Після погромів 1648 р. зменшилась кількість громад та спеціалістів, велика кількість з яких втікала до більш спокійні регіони та країни. Відновлення потребувало багато часу. У джерелах згадуються суб'єктивні перепони, які залежали на сам перед від самого єврейства. Основною проблематикою полемічних творів є методологічний підхід. В цьому випадку зіштовхуються інтереси кагалу та думка провідних вчених того часу. Суть цього конфлікту у тому, що громада намагалась як найшвидше отримати здатних працювати фахівців, нехтуючи якістю отриманої ними освіти. Дискусія, яка розгорнулась навколо пілпулу була одним з його проявів. Критика на його адресу була поширеною, але невдалою, пізніше її підтримав маскільський рух. В останній чверті XVIII ст. система освіти через хедери та ієшиви себе вижила. Їй на зміну прийшли державні заклади нового зразку, хоча у штетлах ще довго діяли хедери, проте вони вже не давали такої результативності як раніше.

Навчання в ієшиві починалось з 15-16 років після закінчення хедеру. Головним чином основу навчального закладу складали учні з інших міст і селищ, вони були найбільш близькі до голови ієшиви і користувались його прихильністю. Вихідці з великих громад, де освіта була на найкращому рівні змушені були входити до менш значних ієшив, аби тільки мати доступ до керівного ядра ієшиви. Тому деякі громади вдавались до санкцій, регламентували кількість приїжджих у ієшиві, але в цілому у єврейському суспільстві XVII-XVIII ст. були інші прерогативи. Динамічність була основною характеристикою усіх представників освіти, подорожували від міста до міста не тільки учні, а й викладачі. Важливим надбанням стало і розбиття учнів на окремі вікові групи. Існувало декілька таких класів: підлітки, юнаки і мудреці. Останні могли викладати і робили це замість глави ієшиви серед підлітків. Система була ієрархічною, рабин викладав мудрецям (Ганновер вживає слово бахур), вони передавали отримані знання підліткам. До кожного з бахурів прикріплялось 2 чи більше хлопчиків. Голова ієшиви утримував її на особистому авторитеті. Його залежність від громади була значно більшою, ніж прийнято вважати. Окрім того, що він залежав від неї економічно, він мусив звітувати про якість навчання та підпорядковував свій графік до вимог кагалу.

Процес навчання проходив по запланованому і уніфікованому для всіх громад розкладу у два етапи, зимову та літню навчальні зміни. Після закінчення яких надавались канікули, з розрахунком, щоб учні могли змінити ієшиву, а кагал мав перерву у їх фінансовому утриманні. Учні навчались самостійно, за день вони мали освоїти один лист Гемари із коментарями. На неділю проводилось дві перевірки вивченого, першу проводили в четвер, а другу в у суботу особисто голова ієшиви. В ієшиві у групі підлітків могли використовувати фізичні покарання у випадку незадовільного навчання. Таким чином, було використані основні методи що існували в той період. Вони поєднувались так, щоб доповнювати один одного На великі свята кагал для заохочення учнів дарував їм грошові подарунки. Вивчали сталу програму: Гемара, коментарі Раші і тосафістів, праці Альфасі. Загальноприйнятим методом трактування Талмуду у ієшивах був пілпул. Багато відомих вчених жорстко його критикували, вказували на суттєві недоліки, але безрезультатно. Ті хто визнавав його, все одно підкреслювали, що його використання можливе тільки в навчальний закладах. Тому скоріше за все пілпул на початку не був самостійним видом тлумачення Талмуду і коментарів до неї, а лише методом навчання в ієшивах. Неправильне і поверхневе його викладання призвело до появи цілого покоління рабинів, які застосовували його принципи під час винесення правил практичної Галахи. Якість освіти погіршилась, але збільшилась швидкість навчання, тому багато кагалів активно підтримували розповсюдження пілпулу, у його найабсурдніших видах. Вони вимагали, щоб учні як найшвидше приступали до виконання обов'язків рабина, нехтуючи в цьому випадку якістю. В певній мірі після масового винищення єврейського населення на Україні в середині XVII ст. цей крок був потрібний, але ситуація швидко вийшла з під контролю і якість освітив ієшивах на середину XVIII ст. різко занепала. Як протидія занепаду виник новий інтелектуальний напрямок серед євреїв – просвітництво (Гаскала). Його прихильники доклали усіх зусиль, щоб реформувати систему освіти.

Loading...

 
 

Цікаве