WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голод 1946-1947 років - Курсова робота

Голод 1946-1947 років - Курсова робота

Міністерство освіти й науки України

Донецький національний технічний університет

РЕФЕРАТ

з курсу "Історія України"

на тему:

Голод 1946-1947 років

Виконала:

студентка гр. ЕФ-06 А

Шелестюк О.С.

Викладач:

Гончаров В.В.

Донецьк – 2009

Зміст

Вступ

1. Причини голоду 1946-1947 рр

2. Суспільнаатмосфера й поведінка людей в період голоду

3. Наслідки голодомору

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Післявоєнний період є одним із ключових етапів історії радянського державного устрою і суспільства. Ці роки залишили практично без змін політичну й економічну систему в СРСР, хоча у суспільстві після переможного завершення війни відбувались зміни, пов'язані з надіями та очікуваннями, які викликали особливий психологічний клімат і настрої. Населення країни увійшло в мирне життя, сподіваючись, що за порогом війни залишилось усе найстрашніше і важке. У масовій свідомості виник образ "життя-свята", із допомогою якого моделювалася особлива концепція післявоєнного життя – без протиріч, без напруги. Стимулом розвитку цієї концепції був лише один фактор – надія. Вона викликала небувалий оптимізм, емоційне завзяття народу, що дозволило досить швидко вирішити основні завдання відбудови. Однак ейфорія перемоги з її духом свободи й ідеологізацією минулого мирного існування була розвіяна реальними життєвими обставинами.

Вже у 1946-1947 рр. економічна й сільськогосподарська політика ВКП(б) викликала штучний голод. Він забрав із собою сотні тисяч людських життів, спотворив моральні норми й життєві цінності, але, разом із тим, посилив критичні настрої у радянському суспільстві, викликав прихований та відкритий спротив як безпартійних, так і партійних громадян існуючій політичній системі й похитнув велич вождя-ікони – Й.Сталіна.

В умовах тоталітарної держави тема післявоєнного голодомору була закрита. Будь-яка згадка про третій у ХХ ст. голод в Україні цензурою рішуче викреслювалася. Документи з грифом "цілком таємно", "таємно", "конфіденційно", "тільки особисто", "тільки адресату" були надійно заховані в архівах органів державної безпеки, міліцейських структур, партійних і виконавчих комітетів рад з областей, міст, районів. Можливість добратися до цих документів у дослідників з'явилася лише в умовах незалежної Української держави.

Голод 1946-1947 рр. є предметом дослідження багатьох вчених та спеціалістів з історії України: Рабенчука О.П., Воронова І.О., Пилявця Ю.Г. та ін.

Актуальність теми даної роботи обумовлена тим, що про післявоєнний голод в Україні відомо ще недостатньо, але його наслідки досі болісно озиваються в пам'яті живих свідків. Таким чином, метою роботи є дослідження основних причин та наслідків голодомору 1946-1947 рр., однієї з трагічних сторінок історії України.

1. Причини голоду 1946-1947 рр

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Голод 1946 – 1947 рр. в Україні відбувався у складних соціально-політичних умовах. Після кривавої, руйнівної війни республіка знаходилася у стані страшної розрухи. Колосальних збитків зазнало сільське господарство. Було зруйновано і пограбовано близько 30 тис. колгоспів, радгоспів і МТС, 28 тис. сіл. Матеріально-технічна база аграрного сектора економіки виявилася вщент зруйнованою. Це була одна з головних причин, що викликали голод.

Крім цього, до голодомору призвела імперська політика правлячої верхівки колишнього Союзу РСР щодо України. Селу нашої республіки центр майже нічого не давав, а лише забирав з нього вироблювану сільськогосподарську продукцію, особливо зерно, незалежно від того, врожайним чи неврожайним був той чи інший рік.

Післявоєнний голод виник у той час, коли адміністративно-командна система вже міцно утвердилася. Сталін та його найближчі соратники здійснювали керівництво сільським господарством, розвиваючи ідеї "безтоварного" соціалізму, що обмежувало дії економічних законів. Сільське господарство згідно з цією лінією мало відігравати роль донора для інших галузей економіки, зокрема промисловості. В такому ж напрямку здійснювалася й фіскальна політика держави. Селянство сплачувало їй не лише звичайні прямі і непрямі податки, а значно переплачувало за товари промисловості за цінами, що встановлювалися державою. Ця невідповідність під назвою "ножиці цін" невпинно зростала.

Широко застосовувався жорсткий централістсько-адміністративний тиск. Не сприяла розвиткові аграрного сектора економіки й практика підміни функцій радянських органів партійними. Надцентралізована система планування в післявоєнні роки залишалася такою ж, як і раніше, орієнтуючи керівні кадри на посилення командно-примусових методів управління сільським господарством.

Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946 р. і 1947 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України. Замість передбачуваних для освоєння 80% довоєнних посівів зернових 1946 р. фактично було засіяно 77,2% (2, с.113), чимало посівів озимих культур загинуло від сильних морозів. Крім того, відсутність посівного матеріалу не дала змоги організувати підсів чи пересів. Усе це призвело до того, що в колгоспах України в 1946 р. загинуло майже 350 тис. гектарів посівів зернових. Особливо постраждали вони в Одеській, Полтавській, Ізмаїльській областях. У республіці загинули або дали дуже низький урожай картопля й овочі.

Серед цілого комплексу причин виникнення голоду все ж визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада Міністрів СРСР вимагали беззастережного виконання надзвичайно напружених планів цих поставок.

В Україні, яка після війни, повертаючись до мирного життя, терпіла від засухи і неврожаю, розгорталася справжня "битва за першу заповідь державі". Директиви щодо організації й проведення жорстких хлібозаготівель ішли безпосередньо від Сталіна. Він був головним режисером і диригентом їх проведення. Сталін діяв через своє найближче оточення: Маленкова, Молотова, Жданова та ін. Вказівки "вождів" щодо практичного проведення хлібозаготівель надсилалися до республік, областей у формі постанов ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР, як правило, за підписом Сталіна, який уособлював усю партійно-державну владу в тоталітарній імперії.

Одержуючи директиви від "батька народів", ЦК КП(б)У та Рада міністрів УРСР в свою чергу доводили завдання областям. Уся ця вертикаль рішуче спрямовувала партійні та радянські органи на вилучення зерна із села незалежно від його становища. Для "успішного проведення" кампанії хлібозаготівель використовувалася ціла низка відпрацьованих ще в 30-х роках засобів репресивного характеру: від визначення "біологічної врожайності" з кожного гектара посівів до різних видів покарань партійних і радянських працівників, голів колгоспів, рядових селян за затримку хлібоздачі.

Засушливого, неврожайного 1946 р. Україні був встановлений нереальний хлібозаготівельний план, що становив 340 млн. пудів зерна. Згодом він був збільшений до 362 млн. 750 тис. пудів. Однак, як показала осінь, через вкрай несприятливі природні умови врожайність зернових у тому році виявилася значно нижчою.

Неодноразові прохання Хрущова до Сталіна знизити заготівельний план позитивного результату не дали. Навпаки, 1946 р. центр висунув вимогу про проведення повторної перевірки колгоспів, радгоспів та індивідуальних господарств з вилучення усього зерна, засипаного в будь-які фонди. Невиконання планів хлібопоставок у постановах ЦК КП(б)У вважалося злочином перед партією і державою. Але, незважаючи на те, що під репресивним тиском колгоспи здавали майже все вирощене, надходження хліба було дуже повільним, план виконаний трохи більш як на 62% (2, с.114). Центр вважав, що плани державних поставок не виконувалися не через об'єктивні причини, а тому, що партійні та радянські органи не вели більшовицької боротьби за хліб: проявляли терпимість до несумлінного ставлення до державних інтересів деяких керівників на місцях, примушували голів колгоспів брати підвищені зобов'язання по поставках державі хліба.

З метою вилучення хліба ЦК, обкоми партії звинувачували трудівників села у "приховуванні", "розкраданні" зерна, "саботажі хлібозаготівель". Для "допомоги відстаючим районам" у виконанні держпоставок зерна, заготовити яке було неможливо через його фізичну відсутність, туди направлялися уповноважені. Посилювалися репресивні заходи щодо колгоспів з боку районних партійних та державних органів.

Loading...

 
 

Цікаве