WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська відповідь на нову імперську ідеологію. Кирило-Мефодіївське братство - Курсова робота

Українська відповідь на нову імперську ідеологію. Кирило-Мефодіївське братство - Курсова робота

Вільний стан дав йому змогу вступити в Академію мистецтв й одержати за шість років добру освіту. Його здобутки як художника були чималими. Але ще більшим виявився його поетичний талант. Ще за рік до свого визволення він написав баладу "Причинна", а вже 1840 р. видав збірку поезій під назвою "Кобзар".

Значення "Кобзаря" виходило далеко за межі літератури. Попри високу естетичну вартість Шевченкові поезії відрізнялися своєю мовою. Вони були написані літературною мовою високої проби. Шевченкова мова була не просто відтворенням народної мови; він творив її на основі трьох українських діалектів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів. Результат вирізнявся природністю і простотою звучання, що виказувало геніальність поета. Шевченко тим самим заклав міцні підвалини під модерну українську літературу, а в ширшому значенні — і під українську національну ідентичність.

Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Найпліднішими з цієї точки зору були 1843—1845 рр., коли, повернувшись в Україну, Шевченко написав свої найреволюційніші поеми — "Сон", "Кавказ", "Великий льох", "І мертвим, і живим..." та вірш "Заповіт". Більшість з них він зібрав у своїй рукописній книжечці під назвою "Три літа". Його пристрасна поезія виходила за межі локального патріотизму та оплакування героїчного минулого. Вона будила національні почуття і давала бачення майбутнього: якщо Україна у минулому користувалася правами самостійної держави, то це повинно служити достатньою підставою для здобуття політичної незалежності у майбутньому.

Звинувачуючи у поневоленні У країни Росію та російських імператорів, Шевченко відкидав конформістську модель "малоросійства", що ґрунтувалася на ідеї нероздільності Малої і Великої Русі і лояльності до імператора.

Іншою великою заслугою Шевченка було те, що в своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлених струмені козацької традиції — простолюдний і старшинський. Його ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження. Але своїми інтелектуальними здобутками він завдячував впливам українського дворянства Шевченка могли читати всі — і селяни, і дворяни, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічним наріжним каменем модерної України.

Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з поезії Шевченка. А його мученицька особиста доля послужила джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

У 1846 р. Шевченко увійшов до складу таємної української організації, що називала себе Кирило-Мефодіївським братством. Сама організація виникла дещо раніше, наприкінці 1845—на початку 1846 р. (Деякі дослідники твердять, що попередником Кирило-Мефодіївського братства був гурток "Українська молодь", який нібито виник у 1843—1844 рр. у Києві), До кінця 1846 р. у його склад входило 11 осіб: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Савич, Юрій Андрузький, Опанас Марковим, Олександр Навроцький, Іван Посада, Олександр Тулуб. За винятком Шевченка, Костомарова і Савича, всі вони були молодими людьми віком від 19 до 25 років. Ще близько 100 осіб підтримували з братством активні зв'язки. Практично всі братчики тією чи іншою мірою були пов'язані з Київським університетом. Пізніше офіційне розслідування діяльності Кирило-Мефодіївського братства приписує керівну роль у цій організації Миколі Гулакові, тоді як дослідники центральною фігурою вважають Миколу Костомарова. Первісно товариство виникло навколо групи молодих людей, які 1845 р. разом зі студентами-товаришами відвідували лекції Костомарова зі слов'янської міфології. Вивчення народної творчості українців та народної творчості слов'янських народів привело Костомарова до висновку, що між українцями й іншими слов'янами існує чимало спільного. Це наштовхнуло його на ідею слов'янської єдності. Після переїзду з Рівного до Києва Костомаров застав у місцевому університеті групу молоді, яка була вже приготована до засвоєння цих нових ідей лекціями Михайла Максимовича. Подібно як Срезнєвський у Харкові, Костомаров став духовним проводирем цієї групи. "Українська пісня й неписана словесність народу українського натхнули молоді уми в Києві спасенною думкою — видвигнути свою націю із темряви", — писав пізніше П. Куліш, а в своїй автобіографії додав: "Християнство та історія слов'ян були їм потрібні для великого сподвижництва".

Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезою ідеї трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного і російського декабристського в Україні. Відчутним у його діяльності було християнське спрямування, що відобразилося у виборі патронів товариства — св. Кирила і Мефодія, які навернули слов'ян у християнство, формі самої організації, яка наслідувала старі українські церковні братства, та у програмному документі кирило-мефодіївців — "Книзі битія українського народу" (інша назва — "Закон божий"). Автором "Книги битія..." вважається Микола Костомаров. Центральним моментом у програмному документі братства було наполягання на необхідності досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності, які у "Книзі битія" поєднуються з почуттям українського патріотизму.

Поєднання християнської і національної ідей не було винаходом кирило-мефодіївців. Цю формулу вони запозичили у польських інтелектуалів, передовсім з твору Адама Міцкевича "Ksiegi narodu polskego i pielgrzymstwa polskego" ("Книги народу польського і пілігримства польського"), написаного і виданого у Парижі 1832 р., після поразки листопадового повстання. Але незважаючи на запозичення однієї з центральних ідей "Книга Буття..." була оригінальним документом. У ній розвивалася ідея українського месіанства: український народ, найбільш пригноблений і зневажений, а водночас — і найбільш волелюбний та демократичний, звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків — від аристократизму. У своїй автобіографії Костомаров пізніше признавався, що федерацію слов'янських народів братчики уявляли собі на зразок стародавніх грецьких республік або Сполучених Штатів Америки. "Книга битія" закінчувалася словами: "І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан [Хорватів], ні у Сербів, ні у Болгар.

І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в союзі Слов'янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камень, єго же нєбрєгоша зіждущиї, той бисть во главу угла".

Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялася у гострих дискусіях, насамперед — між Костомаровим і Шевченком. Розходження між цими двома чоловими братчиками дали привід радянським історикам і літературознавцям говорити про існування двох течій всередині товариства — "реакційної" і "революційної". Це твердження не згідне з правдою: природно, що рівень радикальності братчиків був різним, але ніхто з них не був "реакціонером". Точніше буде сказати, що політична філософія братства мала синкретичний характер: Куліш наголошував на національному елементі, Костомаров — на загальнолюдському і християнському, а Шевченко — на соціальному. Кожний з цих елементів знайшов своє відображення у "Книзі Буття..."

Соціальна програма кирило-мефодіївців містила два пункти: скасування кріпацтва та поширення освіти серед народу. Вони не розробили конкретніших планів щодо знищення кріпацтва й введення загальної освіти. Реалізація цих обидвох вимог була лише передумовою для ширших політичних змін, які мали ґрунтуватися на принципах християнської етики, ідеї панславізму і широко зрозумілого лібералізму ч— особистої свободи людей, незалежної від їхнього соціального статусу.

Loading...

 
 

Цікаве