WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Воєнна стратегія Богдана Хмельницького - Курсова робота

Воєнна стратегія Богдана Хмельницького - Курсова робота

Б. Хмельницький спочатку стояв табором під Шаргородом, а потім підійшов до Бара. Маючи дані про важке становище противника (голод, епідемія, дезертирство), він вирішив відмовиться від проведення вирішальної битви й досягти капітуляції поляків шляхом їх облоги. І вже на початку листопада вони опиняються майже у повному оточенні. Для активізації воєнних дій і посилення блокади ворожого табору гетьман переніс свою ставку до Гусятина. До середини грудня становище поляків стає катастрофічним: від голоду й холоду померло близько 10 тис. жовнірів і слуг.

За таких обставин король пішов на переговори з ханом (в яких українській стороні відводилася роль статистів), і 15 грудня вони завершуються укладенням (в усній формі) Кам'янецької угоди. Щодо України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору, а лише прав і вільностей козацтва. Всі ж інші аспекти договору відкидалися. Тому не випадково Крим погодився на негайну окупацію козацької України польським військом, повернення туди панів, відновлення повинностей селян і міщан. Отже, політичні наслідки Жванецької кампанії виявилися катастрофічними: не передбачалося навіть автономії Української держави в складі Речі Посполитої. Воєнно-політичний союз з ханством ставав фатальним.

Гостро постає проблема пошуку міцної, концентрованої воєнно-політичної допомоги ззовні. У контексті цього особливого значення набула справа українсько-московського союзу. В результаті тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке "під свою государеву руку" й розпочати війну проти Речі Посполитої. 29 жовтня посольство В.Бутурліна виїхало в Україну для юридичного оформлення цього акту з боку гетьмана й старшини. У такий спосіб Московія прагнула запобігти небезпечному для себе зближенню України з Портою і небажаному зміцненню Польщі у разі поразки України.

Після рішення Переяславської ради від 18 січня 1654 р. переговори продовжуються і завершуються укладенням наприкінці березня договору. Він передбачав: збереження за Українською державою витвореної форми правління (республіканської) й устрою інституцій політичної влади (унітарного); території, суду й судочинства; армії (у 60 тис. козаків); фінансової системи; територіально-адміністративного устрою; нової моделі соціально-економічних відносин; повної незалежності у проведенні внутрішньої політики. Її суверенітет частково обмежувався: у сфері зовнішньополітичної діяльності (відносинах із Річчю Посполитою і Портою), а також зобов'язанням сплачувати певну суму данини до московської скарбниці. За своїми формально-правовими ознаками договір скоріше нагадував акт про встановлення відносин номінального васалітету чи протекції, а за змістом передбачав створення під верховенством корони Романових конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога.

Не всі були задоволені переяславськими рішеннями і "Березневими статтями". У числі їх були і представники вищого православного духовенства на чолі з Сільвестром Косовим. Воно насамперед боялося своєї залежності від московського патріарха. Були незадоволені й представники інших станів. Не склали присяги царю Іван Сірко, Іван Богун та інші.

Не все задовольняло в договорі й Богдана Хмельницького, але він добре розумів, що для блага України саме він зараз найпотрібніший і мусив підтримувати його.

У 1654 р. Московія розпочала війну проти шляхетської Польщі, якій тепер доводилося вести бойові дії на два фронти. Влітку 1654 р. між Кримом і Річчю Посполитою укладається "Вічний договір" про взаємну допомогу. Намагання Б.Хмельницького скористатися смертю хана для відновлення українсько-кримського союзу успіху не мали, і новий хан Магомет-Гірей 22 листопада ратифікував договір з Польщею.

Усвідомлюючи страшну небезпеку удару 30-40 тисячного польського війська із заходу і 30-40 тисячної орди з півдня, гетьман прагне добитися від Москви допомоги. Але бюрократичний апарат Московії виявлявся неспроможним реально оцінити воєнно-політичну ситуацію і вчасно переорієнтуватися та надіслати додаткові сили. Тому Б.Хмельницький втратив кілька місяців часу, сприятливого для наступу проти ворога. Цим скористалося польське командування, і в листопаді 1654 р. 30-тисячна армія вторглася у Брацлавщину. До кінця лютого 1655 р. 50 міст Подільського краю були повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загинули у боротьбі, інші - масово переселилися у Молдавію та Лівобережну Україну.

Після об'єднання на початку 1655 р. з татарською ордою польське командування продовжило наступ до Умані. Кровопролитна війна не виявила переможця, жодна з сторін не могла провести рішучий наступ.

Московія, налякана успіхами Швеції у Прибалтиці, вирішила піти на зближення з Річчю Посполитою. І наприкінці травня наступного року цар оголосив війну Швеції. Дізнавшись про зміну зовнішньополітичного курсу Олексія Михайловича, гетьман зрозумів, що московське-польське замирення можливе лише за рахунок українських інтересів. Так воно і сталося, коли у 1667 році Московія і Річ Посполита підписали Андрусівське перемир'я, яким фактично була анульована переяславсько-московська угода.

Аналіз воєнних дій дозволяє виявити системність у воєнному мистецтві Богдана Хмельницького з такими закономірностями:

1. Прагнення українського полководця розгромити ворога у генеральній битві.

2. Застосування маневрування військ на оперативно-стратегічному рівні. Якщо під час козацьких повстань здійснювалося маневрування у районі воєнних дій, то у Визвольній війні маневрування такого рівня здійснювалося частиною війська (авангардом, загоном особливого призначення) у складі 4-5 козацьких полків (15-20 тис. чол.).

3. Застосування маневрування військ на оперативно-тактичному рівні.

Під час козацьких повстань 1591-1636 рр. маневрування цього рівня здійснювалося з метою ухилення від битви шляхом переходу повстанського війська до оборони українського "табору".

У битвах на Жовтих Водах, під Корсунем, Зборовом, Берестечком, Батогом з частини українського війська створювався передовий загін (загін особливого призначення), який напередодні битви, рухаючись попереду головних сил на відстані 15-20 км, мав на меті зустріти (наздогнати) ворога, атакувати, виснажити його боєм і прикрити вихід головних сил у район битви та введення їх у бій.

Богданом Хмельницьким застосовувалася своєрідна козацька тактика, що склалася ще за часів Петра Сагайдачного. В ході оперативно-тактичного маневрування військ битва була одним з його етапів, спрямованих на виснаження або вимотування ворога.

4. Залучення до боротьби проти ворога широких мас населення.

5. Основними видами стратегічних дій в період Визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття були наступ, оборона, контрнаступ, а також партизанська боротьба проти ворога. Своєрідність української стратегії в цей час полягала у поєднанні вищезазначених видів стратегічних дій з цілим комплексом маневрування козацьких регулярних угруповань, а також повстанських підрозділів.

Все це свідчить, що в ході Визвольної війни українського народу середини XVII століття сформувалася своєрідна воєнна стратегія Б.Хмельницького, як провідна складова частина воєнного мистецтва.

Список використаної літератури

  1. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська. - Львів, 1992. - С.193.

  2. Там само. - С.194.

  3. Сокульський А.Л. Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво. Дис. к.і.н. - К., 1999. - С.113-114.

  4. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Назв. праця. - С.194.

  5. Боплан Г.Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К., 1990.

  6. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - Львів, 1991. - Т.1. - С.392, 393. Тушин Ю.П. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. - М., 1978. - С.79, 80.

  7. Сокульський А.Л. Назв. праця. - С.106.

  8. Там само. - С.107, 108.

  9. Палий А.И. Наши Великие Предки. Гетман Сагайдачный. - Умань, 2001. - С.42, 43

Loading...

 
 

Цікаве