WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Початок Великої Вітчизняної війни - Реферат

Початок Великої Вітчизняної війни - Реферат

виявилося, часто виносили "помилкові" вироки. Причому Військові трибунали на початку війни були в кілька разів збільшені за чисельністю. Перед нападом фашистської Німеччини на територію України Військові трибунали існували у Київській, Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Одеській областях. Відповідно до рішення, затвердженого ЦК КП(б)У за поданням голови ВТ військ НКВС Київського окружного воєнного юриста 1 рангу Васютинського від 26 червня 1941 року, діючі трибунали були збільшені, а також прийнято рішення про створення нових Військових трибуналів у Житомирській, Миколаївський, Полтавській, Ізмаїльській областях. Обкомам було надіслано вказівку про відбір кандидатур із складу судових працівників. Вже наявні трибунали збільшувалися на 2 чоловіки кожен, крім трибуналу Одеської області, що збільшився на одного чоловіка. Для заново створених трибуналів відбирали по 2 кандидати для кожного20.
28 червня 1941 року секретарю ЦК КП(б)У було віддано наказ про те, що у місцевостях, проголошених на воєнному становищі, потрібно створити постійні сесії діючих на Україні обласних трибуналів НКВС у складі трьох членів трибуналу. З цією метою військовому трибуналу військ НКВС Київського округу, що обслуговував усі ці області, крім західних областей УРСР, було доручено довести склад чинних Військових трибуналів до збільшеної штатної кількості. Військовий трибунал Округу мав бути збільшений до 12 чол. (було 6 чол.), трибунал Київської області до - 10 чол. (було 2 чол.), Одеської -до 10 чол. (було 2 чол.), Харківської, Вінницької, Дніпропетровської, Сталінської (Донецької) областей -до 7 чол. (було відповідно 1, 2, 1 та 1 чол.). А вже до 28 червня було підібрано 11 кандидатур згідно з наказом від 26 червня21.
Цікаво, що всі повідомлення про відбір кандидатів до Військових трибуналів передавалися, з огляду на терміновість справи, телеграфом. А списки відібраних до трибуналів людей передавались до відділу кадрів ЦК КП(б)У22.
Через систему Військових трибуналів було знищено, за даними заступника начальника особливого відділу НКВС СРСР Мільштейна на 10 жовтня 1941 року, 10.201 чоловік, більшість з яких просто розгубилися у перші дні війни23.
Причому діяльність військових трибуналів безпосередньо зумовлювалася кількістю наявних в'язниць. Наприклад, у донесенні прокурора Єндовицького зазначалося, що Військовий трибунал Воронізького гарнізону "безпідставно повертає багато справ на дослідження із суто формальних мотивів (не пронумеровані сторінки та ін.). З цих причин частина справ розглядається у військових трибуналах з великим запізненням: контингент ув'язнених під слідством надто завищений і в'язниці у Борисоглібську, Боброві, Россоші не приймають заарештованих"24. За таких обставин надзвичайно швидко розглядалась дуже велика кількість справ, що мало наслідком численні помилки. При чому у випадках, коли для перевезення в'язнів не було необхідної кількості транспортних засобів, їх страчували, особливо при наближенні ворога, без розгляду справ. Так, протягом 22-24 червня 1941 р. тільки у Львівських в'язницях було знищено 1808 в'язнів. Для ліквідації в'язнів у Золочеві зі Львова був направлений оперуповноважений тюремного відділення Арсеєв. Його було наділено необмеженою владою і повноваженнями знищити підслідних будь-якими способами. В Золочівській фортеці почалася справжня бійня. На той час, там знаходилося приблизно 1200 в'язнів... Через тиждень після початку війни енкаведисти покинули золочевську в'язницю, уганяючи із собою 621 в'язня. До міста евакуації - Сиктивкара доїхало всього 58 осіб. Решту було розстріляно по дорозі25.
Видання 16 серпня 1941 р. наказу Ставки Верховного Головнокомандування Червоної Армії №270 свідчило не тільки про важке становище на фронтах, а й про наявність великої кількості радянських військовополонених на початку війни. За наказом №270, слід було командирів і політпрацівників, котрі під час бою зривають з себе знаки розпізнавання і дезертирують або здаються у полон ворогу, вважати злісними дезертирами, сім'ї яких підлягають арешту"26. Всі вищі командири та комісари повинні були на місці розстрілювати подібних "дезертирів". Командири та комісари дивізій зобов'язані були зміщувати з посад командирів батальйонів та полків, котрі ховалися у щілинах під час бою, переводити їх у рядові, а при необхідності - розстрілювати на місті. Ці заходи, звичайно, нетільки сковували ініціативу командирів у військах, а й призводили до нічим не виправданої загибелі великої кількості офіцерів, яких на початку війни і так не вистачало. Тобто, наперекір істині, автори наказу №270 всю відповідальність за поразки поклали на воїнів, що опинилися в полоні. У наказі не розкривались головні причини, котрі поставили країну над прірвою, замовчувалось те, що більшість бійців у полон потрапляли пораненими або вичерпавши всі засоби боротьби. З цього приводу маршал Г.К. Жуков писав: "Що ж, вони були іншими людьми ніж ті, котрі потім увійшли до Берліну? Були з іншого тіста, гірші, боягузливіші? Як можна вимагати презирства до всіх, хто потрапив до полону в результаті усіх катастроф, що спіткали нас на початку війни?27 Одну з таких катастроф описує очевидець О.Захарченко:
"23, 24 і 25 вересня 1941 року - це непередавана картина жахливого, кривавого знищення людей і бойової техніки в селі Борщах, куди були загнані залишки наших армій. Непрохідні, непролазні болота не давали можливості прорватися нашим людям до Харкова, а якщо хто й проривався, то ворог його вже чекав на тому боці і знищував, або брав у полон. Тисячі трупів встеляли землю, небо було чорним від снарядних вибухів, пожежі, дихати було нічим, у повітрі пекельний шум і гуркіт від вибухів, стогонів і криків поранених, і вмираючих"28.
І от солдатів, які змогли уникнути таких жахів чудом, негайно передавали до згаданих вище трибуналів як таких, що побули в оточенні.
Не могли підняти бойовий дух радянських військ і загони НКВС, котрі стріляли у спину відступаючим. До того ж солдати деяких підрозділів НКВС своїми діями не лише не підтримували дисципліну у військах, а й фактично сприяли розкладу армії29.Про яку чітку організацію і взаємодію армії, НКВС трибуналів на початку війни можної вести мову, коли за нез'ясованих обставин гинули навіть генерали, які командували арміями і навіть фронтами! Досить сказати, що за час оборони Києва Південно-Західний фронт втратив 21 генерала, в тому числі командуючого фронтом генерал-полковника М.П.Кирпоноса, а Південний фронт - 9 генералів.
Говорячи про загибель М.Кирпоноса, слід зазначити, що вона і понині оповита таємницею. Його тіло 21 вересня 1941 року було знайдено біля с. Авдіївка червоноармійцем 21-го прикордонного полку Качаліним. У своїй доповідній після прибуття в Охтирку 6 жовтня 1941 р. на ім'я начальника комплектування 21-ї армії писав, що він "знайшов убитим генерала..., знаки розрізнення - чотири зірочки, у голові з лівого боку у скроневій частині у нього була вогнестрільна рана, з правого боку голова була пробита, мабуть, великим осколком. Оглядаючи труп убитого генерала, я побачив двох червоноармійців РСЧА на чолі з лейтенантом... Лейтенант доручив мені переглянути в убитого наявність документів. У боковій кишені френча я виявив партквиток, прочитав прізвище вбитого - Кирпонос...". А 7 жовтня 1941 р. М.Хрущов надіслав секретну доповідну записку на ім'я Сталіна про загибель генерал-полковника Кирпоноса30.
В цілому, за останніми підрахунками, число втрат Червоної Армії в 1941 році становить понад 7 мільйонів чоловік, з них близько 6 мільйонів слід віднести до категорії безповоротних31.
Так трагічно починалася німецько-радянська війна, яка ще і ще раз змушує всіх нас постійно пам'ятати про ту дорогу неоплатну ціну, яку заплатили народи Союзу, в тому числі і український, за перемогу над фашизмом
Loading...

 
 

Цікаве