WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Симон Петлюра – політичний діяч - Курсова робота

Симон Петлюра – політичний діяч - Курсова робота

Ідеї організації українських військ сил стала реальною уже весною 1917 року. Центром створення національних військових частин стає Київ. Микола Міхновський і його однодумці-самостійники створили Військовий Клуб ім. Полуботка і Український військовий комітет, що мали стати штабом по консолідації українських військових. Проте у березні 1917 мало хто вірив, що полуботківцям пощастить здійснити свій план. Російська армія, обезкровлена тяжкою трилітньою війною, ще трималася, але уже відчутними були антивоєнні настрої. Полуботківці розгорнули активну агітаційну і організаційну роботу на фронтах та у військових частинах Київського гарнізону. На фронтах формуються військові солдатські комітети, які гуртують навколо себе українців, пропагують ідею створення національних збройних сил. На західному фронті такий комітет очолив С. Петлюра, людина не військова, інтендант громадської організації. Це засвідчило його авторитет серед військових-українців, розуміння необхідності мати в Україні власні збройні сили.

Головним стало те, що пропонували лідери Центральної Ради і лівих партій учасникам Всеукраїнського військового з'їзду – свою позицію щодо утворення українських збройних Сил. Позиція Петлюри значно відрізнялась від позиції Винниченка, швидше, була протилежною їй. Але і вона не відзначалась чіткістю і однозначністю. У силу цих обставин С. Петлюра мав рахуватись з позицією і настроями як Центральної Ради, так і соціал-демократичної партії, де займав помітне місце. На І Військовому з'їзді, який розпочався 22 травня 1917 року, виявились дві різні позиції щодо утворення українського війська. Частина делегатів на чолі з Міхновським була за негайне проголошення самостійності розглядала створення сильної армії як необхідну умову побудови держави. Лідери Центральної Ради зайняли протилежну позицію. С. Петлюра підтримує прагнення до створення збройних сил, але одночасно застерігає від поспіху, щоб не дати підстави імперським силам залити у крові національно-визвольний рух. На пропозицію Центральної Ради С. Петлюра скликає 18 червня 1917 року ІІ Всеукраїнський з'їзд. Незважаючи на прогнози О. Керенського віддати учасників з'їзду під військово-польові суди, до Києва з'їхалось 2308 делегатів, рішуче налаштовані проти Тимчасового уряду, вимагали опертися на військову силу. Фактично ІІ Військовий з'їзд поставив Тимчасовому уряду ультиматум, наполягаючи виконати вимоги делегації Центральної Ради на переговорах. ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд сформував український уряд. Першим військовим міністром (секретарем військових справ) обирають С.Петлюру. Без перебільшення можна сказати, що на його плечі лягла найтяжча робота. Військові високих рангів українського походження були зросійщені, політично і національно малосвідомі, не прагнули до тісної праці з українським народом.

Згодом Центральна Рада проголошує свій ІІ Універсал. Симон Петлюра і його військове міністерство тепер вже легально займатися військовим будівництвом. Проте військових-самостійників не задовольняли рішення ІІ Універсалу. Своє основне завдання у літку і на початку осені 1917р. Симон Петлюра бачив у прискоренні українізації армії, створенні виключно українських полків та корпусів. З тією метою він разом з іншими діячами Центральної Ради виїжджав на фронт, у ставку Головного командування російською армією, до Керенського у Петроград. У серпні 1917 року Тимчасовий уряд фактично перекреслив угоду, підписану Керенським, поставивши під контроль військові і міжнародні зв'язки України, армійське постачання і засоби зв'язку. У цей період у С.Петлюри значно ускладнюються стосунки з головою уряду В. Винниченком.

Поступово С. Петлюра налагоджує міжнародні зв'язки часто зустрічається з представниками міжнародних місій. Восени 1917 року Симон Петлюра не мав розуміння із М. Грушевським. Виявились великі розбіжності у визначенні політичної орієнтації України на міжнародній арені.

2-11 листопада у Києві зібрався ІІІ Всеукраїнський військовий з'їзд, де Петлюра активної ролі не відігравав. Стосунки Петлюри з Винниченком дійшли тієї межі, що про подальшу спільну працю не могло бути й мови. В. Винниченко сподівався на позу марення російським більшовицьким урядом Леніна, а Симона Петлюра з подібними ілюзіями розпрощався назавжди. Це вже був соціал-демократ європейського типу з орієнтацією на демократичні партії держав Антанти. На посаді секретаря військових справ Симона Петлюра заступив його давній товариш по підпільній партійній роботі М. Порш.

20 листопада 1917 року Центральна Рада проголошує 3-й Універсал про утворення Української Народної Республіки. Звичайно, ІІІ Універсал схвально зустріли в демократичних колах. Були закладені серйозні робочі основи, які гарантували права національних меншин. У формуванні такої політики належала С. Петлюрі. У роки реакції і погромницьких виступів шовіністичного черносотиництва С. Петлюра виявив себе поборником прав гнобленого єврейського люду. Він після усунення з уряду УНР переїжджає на Слобожанщину, де з власної ініціативи займається створенням українського війська - Коша Слобідської України. Патріотична українська молодь охоче пройнялася ідеєю Петлюри й стала основною ударною силою чорних і червоних гайдамаків.

На початку грудня 1917 року у Києві зібрався Всеукраїнський з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів. У Києві виступив Симон Петлюра. Він чудово розумів політичну ситуацію і небезпеку, яка чекала на Україну. Петлюра розпочав свій виступ з головного питання – позиції більшовиків щодо української армії.

Уряд Леніна-Троцького всіляко підтримував харківських сепаратистів фінансово і зброєю. Коли у Києві бракувало паперових грошей, щоб виплатити робітникам і службовцям у Харків і Донбас їх доставляли з Росії вдосталь. Більшовики активізували пропаганду серед селянства і військ, звинувачували Центральну Раду в небажанні наділити селян землею, припинити війну і таким чином демобілізувати армію. Ленін розумів, що більш сприятливого моменту для військового втручання не буде. Більшовицька Рада народних комісарів оголосила Центральній раді ультиматум. У відповідь на нього, підписаний В. Винниченком і Петлюрою від імені уряду України, зазначалося: " Стан війни між двома державами Російської Республіки генеральний секретаріат вважає убивчим для справи революції і для торжества інтересів робітників і селян. Генеральний секретаріат всіляко уникає кривавих засобів вирішення політичних і державних питань, але якщо народні комісари Великоросів беруть на себе всі подальші дії братовбивчої війни, вимусять прийняти Генеральний секретаріат виклик". Але братовбивча війна не лякала більшовицький уряд.

Фактично Центральна Рада не мала збройних сил, щоб зупинити війська Муравйова, які рухалися з Бахмача на Київ. 300 київських студентів, нашвидко озброєних, вирушили назустріч більшовицькій армії, але були розбиті під Крутами. Центральна Рада кинула проти більшовицьких заколотників курінь січових стрільців, команду Вільного козацтва, Чорноморський курінь, рештки полків полуботківців, богданівців та ім. Богуна, підрозділ панцерників. Обороною мав керувати уряд Центральної Ради, але В.Винниченко у цей критичний момент заявив про відставку. Запеклі і тяжкі бої тривали 10 днів. Загинули майже всі матроси Чорноморського куреня, у боях за гору Щекавицю полягло 70 січових стрільців. 2 лютого 1918 р. на підмогу до Києва вступив із Слобідським Кошем і сотнею січових стрільців С. Петлюра. Це і вирішило хід боїв у Києві. Заколотників розгромили.

9 лютого 1918 р. війська Муравйова увійшли до Києва і вчинили різню. 9 лютого того ж року у Бресті представник УНР соціаліст-революціонер О. Севрюк, з одного боку, і представники Німеччини, Австрії, Болгарії і Туреччини – з другого підписали мирний договір, визнавши Україну незалежною і суверенною державою. Значна територія України перебувала під окупацією більшовицької Росії, і уряду УНР нічого не залишилось, як просити військової допомоги у Німеччини та Австрії. Німецькі частини посунули в Україну. Військові частини УНР перейшли у наступ і 1 березня 1918 року звільнили Київ.

Незабаром Петлюра залишив військову службу і став цивільною людиною. Як публіцист співпрацював в українських виданнях, зокрема у надзвичайно цікавому часописі "Книгарь". Здавалося, крім публіцистики його уже ніщо більше не хвилювало. Але насправді С.Петлюра пильно стежив за перебігом політичних подій і, звичайно, чудово зрозумів справжню мету німецької допомоги.

Loading...

 
 

Цікаве