WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року - Курсова робота

Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року - Курсова робота

Не домагався Орлик і гетьманської булави. По смерті Мазепи – у вересні 1709 року – він ладен був поступитися нею племінникові гетьмана Андрію Войнаровському. Але Войнаровський такої честі зрікся, вважаючи що бути гетьманом у вигнанні не варто клопоту. Єдине, що його по – справжньому цікавило, - це гроші гетьмана, оті скарби, що їх Мазепі пощастило вивезти з собою, і що мали, за уявленнями Орлика, піти на спільну українську справу.

Ми не зупинятимемось на конфлікті Орлик – Войнааровський з приводу гетьманської спадщини – річ бо грішна і марудна. Для нас важливо, що 5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, на гетьмана України обрали Пилипа Орлика. Це сталося вже по ому, як спеціальна комісія, яку створив король Швеції, визнала спадкоємцем майна Мазепи його племінника А.Войнаровського. Отже, всі козаки, що прибули з гетьманом, серед них і Пилип Орлик з родиною, по суті, зосталися без засобів до існування.

Одначе це не завадило П.Орлику створити своєрідний уряд у вигнанні. Були призначені всі належні, за існування гетьмана, чиновники: генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осовул. Нового гетьмана активно підтримував кошовий отаман Кость Гордієнко, що теж опинився в еміграції.

У пору "коронації" гетьмана стався ще один дуже важливий політичний акт, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Козацька рада схвалила написану особисто П.Орликом "Конституцію прав і свобод Запорозького Війська". Тоді 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства, конституцію держави.

Про те, що це була саме конституція України, а не лише Запорозького Війська, свідчить чимало статей, в яких, зокрема, окреслено засади непідлеглості Української держави Росії та Польщі, визначено кордони, що відповідали кордонам України часів Б.Хмельницького; окреслено своєрідний козацікий парламент, в якому мали засідати представники полку. Цей парламент (Старшинська рада ) повинен був збиратися на в свої засідання тричі на рік і розв'язувати чимало справ, які колись перебували у віданні тільки гетьмана. Тобто Україна трактувалася як гетьмансько – парламентська республіка.

Надзвичайно важливим для міжнародної опінії став і той факт , що король Швеції Карл ХІІ, складаючи протекцію новоствореному урядові й парламенту, визнав і гетьмана Орлика, і проголошену конституцію. Цим актом він надав українському урядові в еміграції першого міжнародного визнання. Така підтримка короля Швеції дала змогу П.Орлику негайно розпочати переговори з представниками турецького султана, короля Франції, з послом кримського хана Девлет – Гірея.

Незаперечним успіхом цієї дипломатії було вкладення в січні 1711 року українсько – татарського союзу, за умовами якого хан визнавав Україну незалежною державою і зобов'язувався не вкладати жодних договорів із Росією без згоди на те уряду гетьмана. Тоді ж таки до Бахчисарая відряджено постійного представника гетьмана Орлика в Криму, його посла. І ще одна цікава деталь: згідно з цим договором, донські козаки переходили в підпорядкування гетьмана України. І це було цілком природним. Адже за тих часів і українці, і татари сприймали донське козацтво як одне з відгалужень українського, бо засновниками його були таки українські козаки.

Дещо складнішим виявилося стосунки з польським урядом, - короля С.Лещинського. Тут виникали проблеми контролю над Правобережною Україною. Та все ж Орлик не стачав надії залагодить і цей пункт українсько – польських відносин.

Безпосереднім наслідком дипломатичних зусиль гетьмана стала спільна військова операція українців, шведів, поляків і татар проти російських військ та їхніх польських союзників, що вистпали проти Лещинського. Наприкінці січня запоріжці під командою К.Гордієнка і П.Орлика приєдналися до польських військ і незабаром увійшли в межі Правобережної України. Козаків було дуже мало. Поляків теж. Разом з ними рушила в похід і незначна частина шведів. Єдиною справді потужною була військова сила буджацьких татар, що діяла під орудою султана Мегмет – Гірея, сина кримського хана. На жаль, саме ця сила виявилась ненадійною.

На Правобережжі гетьмана Орлика вітали радо. Його військо почало швидко зростати коштом українських добровольців, які відчули, що незалежність своєї Вітчизни треба боронити. В дні, коли Орлик постав перед мурами Білої Церкви, військо його налічувало вже понад 16 тисяч шабель. Та, як не раз уже бувало, у найвідповідальніши момент облоги, коли надійшла звістка, що на допомогу обложеним підходить російське військо, татари зрадили Орлика кинулись грабувати населення і тікати з награбованим додому! Не підтримував походу і шведський корпус, що перебував у Померанії і мав через Польщу пробитися в Україну. Як з'ясувалося згодом, він геть і з місця не зрушив.

Одне слово , вже у квітні гетьман П.Орлик та його знову опинилися в еміграції – у Бендерах. Петро І кинувся йому навздогін і дійшов до Пруту. Але тут його оточили турки, разом з поляками і казаками Орлика, і мало не захопили в полон. Врятувало царя тільки те, що він спромігся підкупити турецьке командування. А ще – підписав надзвичайно невігідний для Росії договір, за яким до Туреччини відходить Азов, Тагаррог та багато інших міст. Вихід до південних морів для Росії закрився.

У березні 1712 року султан Туреччини теж мовив слово щодо української проблеми. Він видав указ, згідно з яким Орлика визнано гетьманом Правобережної України. А договором з Росією визнано її право на лівобережну частину України. Це вельми збентежило гетьмана Орлика. Він сподівався, що султан мовитиме про всю Україну. Але навіщо султанові єдина, незалежна і сильна Україна? Звичайно, краще бачити її під боком розчленованою!

Невдовзі кошовий К.Гордієнко повернувся на Січ. Але сам Орлик з поверненням не поспішав, - бачив, що йому бракує сили посправжньому опанувати ситуацією. До того виник конфлікт із Гордієнком, який вважав, що гетьман не так, як слід, дбає про інтереси України, а особливо запорозького козацтва, яке, на думку кошового, й надалі мало бути зі своєю Січчю "деравою в державі", не підлягаючи гетьману чи якомусь іншому правителеві.

А ще порігшало становище гетьмана, коли Карл ХІІ повернувся до Швеції. Орлик зі своєю родиною та нечисленними прибічниками теж мусив їхати туди – іншої дорги не було. Перебуваючи то в Стокгольмі, то в Ганновері ( Німеччина ), то в Польші, де йому допомагав барон фон Орлик, - родич, з яким він несподівано познайомився у Вроцлаві, гетьман у вигнанні намагавсь ужити всіх дипломатичних заходів, щоб іще раз створити антиросійську коаліцію і в такий спосіб визволити Україну. Проте доля від нього одвернулась. 1721 року Швеція підписала мир з Росією – треба було колись покласти край 20 – річному станові війни. Польща теж підпала під вплив Росії, та вона ніколи й не була надійною союзницею українцям. А до всього того російська таємна служба розпочала справжнє полювання на гетьмана, намагаючись або вбити, або схопити і переправити до Росії.

З огляду на свою безпеку та з дипломатичних міркувань, гетьман із Польщі виїхав. Перейшов на територію Туреччини. Спочатку прибув до Хотина, що був тоді турецькою фортецею, а згодом, за наказом султана, перебрався аж до грецьких Салонік, що теж підлягали Туреччині. Тут він, по суті, опинивсь у своєрідному засланні, але з політичного обрію не зійшов. Приймав іноземних консулів і дипломатів, жваво листувався з європейськими володарями, прагнучи знову відродити інтерес до "української справи", якій присвятив усе своє життя. Поступово до неї прилучався і його син, Григорій Орлик, який спочатку виконував роль посланця гетьмана, а потім його прийняв на дипломатичну службу король Франції.

Loading...

 
 

Цікаве