WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

У XVII ст. Ізяслав став значним торговим і господарським центром півдня Волині. У місті відбувалися щотижневі торги та річні ярмарки. Населення Ізяслава не раз виступало проти гніту польської шляхти, брало участь у повстанні Наливайка 1594-1596 рр. У 1648 році Богдан Хмельницький, спираючись на допомогу населення міста і сусідніх сіл, із своїм військом взяв ізяславський замок. За Андрусівським перемир'ям у 1667 році Ізяслав відійшов до Польщі. Частина населення, рятуючись від утисків князів Заславських, а з 1673 р - Сангушків, тікала в інші райони. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії протягом 1793-1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва, у 1796-1797 роках - центром повіту Волинського намісництва, пізніше - тієї ж губернії.

Нині на невеликій території центральної частини міста розташовані 10 унікальних пам'ятників архітектури і їх ансамблів. Серед них: замок князів Заславських (споруда цивільної архітектури готичного стилю з елементами ренесансу XIV-XVI ст), кафедральний собор Іоана Хрестителя з господарськими будівлями (споруди готичного стилю з елементами ренесансу XVI ст), монастир монахів-бернардинців (пам'ятник оборонної культової архітектури епохи ренесансу XVI ст.), торговий дім (споруда XVIII ст). Чи не найбільшу цінність представляє двірцево-парковий ансамбль, архітектурний комплекс якого відноситься до стилю пізнього бароко. І в його склад входять замок-палац князів Сангушків XVII-XVIII ст. Весь цей ансамбль виконаний під керівництвом знаменитого італійського архітектора Павла Антоні Фонтани. Споруди палацу розташовані з врахуванням оборонного кордону замку та максимального просторового розкриття на стару, лівобережну частину міста. Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костел носив назву св. Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831рр. царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка у подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. У 90-х роках минулого століття костел св. Йосипа було передано католицькій общині міста

На початку ХХ ст. в провінційному Ізяславському повіті існувала паперова фабрика, 6 друкарень, в тому числі 2 в Ізяславі. На той час в місті мешкало 14,5 тисяч населення, в Ізяславському повіті - понад 235 тисяч. [33].

1.2 Заславщина у XVI - XVIII ст.

Перша половина XVI ст. була початком суттєвих змін економічного та соціяльного характеру на Волині, в основі яких лежало, поза всяким сумнівом, утвердження фільварково-панщинної системи [12, 82]. Цей процес стосувався в першу чергу села, але не міг не стосуватися міста. Нерівномірність поширення фільваркового господарства мала причинами віддаленість від торгових комунікацій, головно - сплавних судохідних річок, та рівнем розвитку міст як носіїв та символу товарно-грошових відносин. Характерно, що М. Грушевський, говорячи про останній як чинник поширення фільваркової системи, вживав термін не "місто", а "огнища міщанського життя", маючи на увазі, очевидно, більші, з незначною, невизначальною роллю сільськогосподарських занять міські осередки. Але й невеликі міста, містечка, відігравали як загалом, так і в житті невеликих реґіонів важливу економічну ролю. Розвиток містобудування в приватних володіннях був пов'язаний із загальним станом латифундій, рівнем їх залюднення та загосподарення. Для Заславської волості показники останніх були на 70 - поч.80-ті рр. XVI ст.д. уже низькими [49, 85-86.]. Впливало на це не тільки уповільнення в економічному розвитку порівняно з іншими реґіонами Волині, але й ряд інших чинників. Відставання в рівні загосподарення було пов'язане з найбільш спустошливим характером саме для Південно-Східної Волині татарських нападів, пік яких припадає на другу половину 70-х рр. XVI ст. [2, 12-15] Важливим був і вплив природно-географічних чинників. Значна частина (північна, "br tylko, puszcza" [49, 86.]) Заславської, а також сусідні місцевості Острозької та Полонської, волости знаходилася на території т. зв. Малого Полісся (зандрова, характерна й для переважної частини волинського "великого" Полісся), яке й у першій половині XVIІ ст. було малозаселене. З іншого боку, саме ця природна межа була зручною для створення міських поселень [3, 22].

Порівняно з іншими волинськими латифундіями першої половини XVIІ ст.д. ля Заславщини характерне достатньо добре забезпечення джерелами описово-статистичного характеру. Для попереднього періоду - це поборові реєстри 70 - 80-х рр. та інвентар 1579 р. [25, 82.] Для першої половини XVIІ ст. міста Заславщини описано вкрай нерівномірно. Так, найкраще представлені головні центри - Старий та Новий Заслав, а описи Красного Корця практично не збереглися. Незважаючи на досить репрезентативну джерельну базу, міста Заславщини характеризувалися дуже рідко і лише побіжно та ілюстративно [4, 237-252.].

Відставання в урбанізаційному розвитку протягом XVI ст. стосувалося, перш за все, південно-східної частини Волині. На відміну від крупних латифундій центральної частини реґіону, в яких знаходилося іноді по кілька міських поселень (Кореччина, Острожчина, Клеванщина та ін), тут локація нових міст припадає на пізніший час, починається з кінця XVI ст. Протягом першої половини XVI ст. на території Південно-Східної Волині виникло всього кілька нових міст [25, 69-73], натомість у другій половині століття на території Заславщини з'являються міста Білогородка (1570 р., можливо, й раніше), Судилків (1570 р), Новий Заслав (1579 р) та Красний Корчик (1596 р) [25, 77, 82, 84.]. Впродовж першої половини XVIІ ст. тут виникають ще три міста - Шепетівка (1619 р), Славутина (Славута) і Ташків (1633 р) [25, 86-87.].

Центр волості, Заслав (Старий), був одним з найдавніших міст реґіону. Розташований приблизно в її географічному центрі (зі зміщенням на північ), він концентрував навколо себе меншу частину сільських поселень волости. Тому зрозумілим є наступне за часом виникнення в південній, найбільш залюдненій, частині латифундії міста (замок вперше згадується під 1545 р. [25, 77.]) Білогородка, яке, очевидно, стає центром ключа. Ще одне скупчення сільських поселень, яке знаходилося в північній частині Заславщини, дістало свій міський осередок, Красний Корець, наприкінці XVI ст. Розширення Заслава в межах уже існуючого міського поселення було неможливим з низки причин. Поділ волості між синами кн. Януша Заславського Янушем та Михайлом не міг не мати наслідком творення нових адміністративних осередків та розростання міста, але, як це часто було зі старими волинськими містами, його форма (розмір, площа, прив'язка до ландшафту), очевидно, вимагали розбудови за поширеними та домінуючими в таких випадках зразками - у вигляді "нового міста". У багатьох випадках останні зростали інтенсивніше порівняно зі своїми "старими" центрами. Так, за подимним реєстром 1629 р. в ординатській частині Острога (належала кн. В.-Д. Заславському), без врахування димів Волі та передмістя, знаходилося приблизно стільки ж димів, скільки в новому приострозькому Межирічі; в іншій частині Старого Острога димів (183) було вп'ятеро менше, ніж разом в Новому Застав'ї (513) та новоосадженій Кароліні (393); у Новому Заславі димів було більше, ніж у Старому майже в півтора рази [3, 37]. Протягом першої половини XVIІ ст. кількість міст Заславщини майже подвоїлася, але Шепетівка, Славута і Ташків були невеликими за розміром містами.

Усі міста Заславщини, за винятком заснованих пізніше Ташкова та Славути, були розташовані на межі природного кордону малополіської зони. Шепетівка, Судилків та Заслав розташовувались у межах Малого Полісся з його зандровими ґрунтами, але недалеко від її південного кордону - межі з Подільською височиною, для якої були характерні лесові ґрунти, а Красний Корець - на його північному кордоні. Засновувані протягом першої половини XVIІ ст. міста Заславщини знаходилися в межах Малого Полісся, що можна вважати результатом успіхів у загосподаренні цих теренів. З іншого боку, нові міські осередки були осередками подальшого господарського розвитку. Але й більшість міст Заславщини розташовувалися в межах Малого Полісся, а наближення переважної їх більшости до його південного кордону, який поділяв її на дві приблизно рівні частини, не створював складностей в адмініструванні. Завдяки урбаністичним зусиллям кн. Заславських їх родове гніздо перетворилося на кінець першої третини XVIІ ст. у володіння з найбільшою кількістю міських поселень на Волині. З близьких до Заславщини за площею лятифундій (Каширська, Чорторийська, Степанівська, Корецька, Острозька, Старокостянтинівська [49, 77-88.]) жодна не мала в своєму складі такої чисельности міст; до порівняння надаються тільки Кореччина з чотирма та Острожчина з п'ятьма (якщо рахувати й Верхів, який у цей же період міський статус втрачає) містами.

Loading...

 
 

Цікаве