WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

Сучасники знали славутського князя і як мецената науки. Коли в 1833 р. розпочався збір коштів на переведення Волинського ліцею до Києва, він виділив на цю справу 7,5 тисячі рублів сріблом [33, 128.] Загалом же Сангушківські обійстя, зокрема палацові ансамблі в Заславі [5, 153.] та Славуті, були великими культурними осередками на Волині. Усьому, що там зберігалося, - книгам, рукописам, картинам, виробам з кришталю, фарфору, фаянсу бронзи, золота і срібла, як мовиться, не було ціни. Величезний науково-пізнавальний інтерес складали археологічні знахідки, які зберігалися в стінах славутського палацу. Тут також були колекції художнього ткацтва, шитих на атласі давніх корогов і такої ж зброї та військового спорядження. Палацова бібліотека складала понад 5 тисяч томів. Безцінними вважалися тут Біблія Радзивилівська, Біблія Острозька, Біблія Львівська, польські хроніки, листи гетьмана Петра Дорошенка... Архів Сангушків складався з родинних архівів князів Острозьких та Заславських з документами від 1237 року; сюди входили справи з історії козаччини до Б. Хмельницького, а також війни Івана Грозного з Жигмундом Августом, безліч карт та планів маєтків роду [5, 138-143.] Все це багатство мільйонної і мільйонної цінності, за винятком частини вивезеного до Гумниського родинного архіву [27, 60], пішло за димом в 1917 році на очах в славутчан, які плакали, дивлячись на це... [47, 96-104]

Цікаво відзначити, що внучка князя Євстафія, графиня Марія-Климентина Потоцька-Сангушко, була, після свого шляхетного діда, продовжувачем на теренах Великої Волині зародження і розвитку ринкових відносин [33, 57-60.] Ще до свого шлюбу, зокрема станом на 1850 р., княжна М. Сангушко вже володіла половиною Заславського повіту і розпоряджалася частиною родових промислових об'єктів. В тогочасному Військово-статистичному огляді Російської імперії подано, що вона займає "перше місце" серед поміщиків Волині. Княжній Марії належали найпотужніша на Волині Славутська суконна фабрика, найкращий у всьому південному краї Росії Шепетівський цукровий рафінадний завод, знову ж таки найкраща в губернії Славутська свічна фабрика та паперова - у с. Михля Заславського повіту, що давала продукції на 16 тисяч рублів сріблом [5, 96-98.]

Євстафій Владиславович народився 16 жовтня 1842 року в родовому обійсті князя Владислава Євстафійовича Сангушка Гумниськах під Тарновом.

Повстання поляків у 1863 р. перервало навчання кн. Євстафія в Ягеллонському університеті, де студіював право. За родинною домовленістю юнак був відправлений у Славуту. Він мав пильнувати славутські маєтки від розгрому, пограбування, а то й можливої конфіскації. Рід Сангушків у 1864 р. узяв під особистий захист генерал-губернатор Київський, Подільський та Волинський Н. Анненков. [33, 70-71]

Ще коли жив старий князь Євстафій, він склав заповіт, за яким для онука-тезки мало належати одне з чималих Сангушківських помість на Люблінщині. А з Петербурга в цей час надійшла умова: служити Євстафійові в корпусі пажів. Відтак маєток на Люблінщині було конфісковано. Тож особистого родинного гнізда в князя Євстафія не було.

На диво умілим господарем зарекомендував себе юний князь на Славутських теренах. Родовий сангушківський такт ладити з підлеглими в Євстафія виявився щонайкраще. Тож і повстання майже не завдало збитків для Славутського ключа. Повернувшись до батьків, продовжив навчання; студіював агрономію та лісове господарство.

1873 року Є.В. Сангушко був обраний депутатом до Сейму та Ради краю. Виконував свої обов'язки до кінця свого життя, щоправда, незабаром з Ради краю був покликаний до Палати найвищих представників народу. З особливим задоволенням працював в комісії крайового господарства, в котрій тривалий час був референтом меліорації. З 1887-го по 1890-й рр. кн. Євстафій очолював Рільниче товариство в Кракові. [45].

1890 рік. Маршалок сейму Ян Тарновський був змушений здати цей високий пост з ряду причин. Восени Є.В. Сангушко уже займав крісло маршалка. Великою є його заслуга в розбудові крайової залізничної мережі, створенні бюро залізниць; розвитку водного і меліоративного будівництва. Він відчутно підніс роль сільськогосподарських шкіл та заклав два нових таких заклади. Добився збільшення бюджету на розвиток промисловості; провів у життя податкові пільги в цій сфері крайового господарства тощо.

Заслуги мав на стільки великі, що австрійський цісар запропонував йому намісництво. На цій посаді він удостоївся найвищої в Австрії нагороди - ордену Золотого Руна. Та князь на стільки був байдужий взагалі до всяких державних відзнак, що навіть не знав, що то є, не знав, за що вона дається. Аж цісар мусів йому те все пояснити.

Роман Владиславович Сангушко народився 4 (17) жовтня 1832 року і був старшим сином славутського князя Владислава Євстафійовича. Матір'ю Романа була княжна Ізабелла Любомирська.

І ось він у 1864 році їде у Волинську губернію - до родинних славутських князівських маєтків з головною резиденцією в Славуті. 19 жовтня за старим стилем 1868 року 36-річний князь Р.В. Сангушко одружується на чарівній графині Кароліні Тун де-Гогенштейн, дочці графа Фрідріха і Леопольдини Ламбергів. На жаль, дітей у подружжя не було.

Ще до своєї смерті князь Роман Євстафійович Сангушко (1800-1881рр) - рідний дядько Р.В. Сангушка, який був володарем славутських маєтків, передав їх своєму племіннику Роману. Між іншим, славутські родинні маєтки були досить великими і складались із трьох маєтків - славутських, ізяславських та шепетівських. Ці маєтки сягали з півночі на південь - 90 верст, а з заходу на схід - 30 верст, а решта у площі займали луки, ліси, озера та річки. Відрадно, що князь Роман Сангушко успадкував від своїх дідів та прадідів не тільки маєтки, а й старанне ставлення до збереження та примноження всього цінного у родинних володіннях. Він щоденно ретельно займався справами своїх маєтків. Щодо промислових підприємств, які були засновані його попередниками-предками, то вони продовжували успішно розвиватись. У маєтках князя Р.В. Сангушка були такі заводи як: лісопильний, пивоварний, чавуноливарний, кінний, миловарний, цегельний, черепичний, толевий, каретний, свічний. Були і фабрики - паперова та суконна, які своїми виробами здобули велике визнання та славу не тільки в царській Росії, Україні, але й за кордоном, про що свідчать історичні матеріали. [44, 67].

Славута все більше набирала профілю фабрично-заводського містечка, бо місцеві трударі займались переважно працею на виробництвах, а більша половина селян в той час не мала земельних наділів. Князь Р.В. Сангушко особливу увагу приділяв стародавньому кінному заводу (до речі, цей завод був одним із найстаріших і найвідоміших заводів Росії і Правобережної України, й був заснований князями Сангушками ще у середині XVIII століття), а також кумисному лікарняному закладу, заснованому у 1877 році, який вважався одним із найпередовіших і найвідоміших медичних закладів. Князь Р.В. Сангушко володів також гідропатичним закладом (лікування нервових хвороб, недокрів'я, жіночих захворювань тощо), заснованим у дубовому лісі міста Славути ще у 1864 році. Він виділяв кошти не тільки для медицини, але й освіти, заохочував також торгівлю. У Славуті була побудована і функціонувала двоповерхова біла лікарня „Святого Романа" (ця лікарня, на жаль, не збереглася). У другій половині ХІХ ст. в Славуті з навчальних закладів існувало і працювало сільське училище, яке було відкрито у 1865 році як однокласне і перетворене у 1902 році на двокласне народне училище (три групи та два класи). Між іншим, нині в цьому приміщенні, знаходиться Славутська середня школа №2. На фронтоні будинку зберігся напис "Двокласне народне училище". До жовтневого збройного перевороту 1917 року у Славуті працювали лютеранська та церковно-парафіяльна школи. При лютеранському храмі (кірха), у другій половині XIХ ст., існувало двокласне лютеранське училище, де навчались діти лютеран та католиків. У початковій лютеранській школі вчились діти з німецької колонії - діти службовців промислової компанії. До церковнопарафіяльної школи у Славуті приймались діти тільки кадрових робітників. Крім того, у місті діяло приватне комерційне училище, в якому здобували освіту лише діти купців і торговців. За участю князя Романа Сангушка була відкрита у 1914 році трирічна парафіяльна польська школа. [27, 62].

Слід також зазначити: що за часів князювання Р.В. Сангушка у Славуті існувала і діяла єврейська релігійна школа Талмуд-Тори з вивчення Талмуда - єврейського молитовника та Тори-Біблії (п'ятикнижжя Старого Заповіту Мойсея). Ця школа була для широкого кола бідних правовірних євреїв. Крім того, у місті працювала єврейська школа - школа рабинів.

У маєтку князя Р.В. Сангушка були притулки для людей, які втратили працездатність, та дітей, безкоштовний шпиталь, була кредитна установа (кредитами користувались бідні люди і платили за них мізерний процент). Князь Р.В. Сангушко значну суму грошей витрачав на благодійні цілі. Його моральною та матеріальною підтримкою користувались всі люди без винятку, причому різних національностей, які бідували, - українці, росіяни, білоруси, поляки, євреї, чехи, німці та інші. [27, 62].

Loading...

 
 

Цікаве