WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

Ізяслав - основні етапи розвитку - Курсова робота

Євстафій Сангушко-старший - родоначальник дванадцятого покоління. Він народився 26 жовтня 1768 року в сім'ї князя Ієроніма, сина Павла-Карла Сангушка (десяте коліно), від його першої дружини Урсули Потоцької. Був одружений з княжною Климентиною-Марією-Терезою Чарторийською і мав від неї двох синів - Романа та Владислава. Євстафій Сангушко-онук був третім сином Владислава Євстафійовича і Ізабелли Любомирської, народився 16 серпня 1842 року. Попри інші маєтності і замки, славутське гніздо найбільше припало до душі Сангушкам. [38, 402-403.]

Сам Євстафій Сангушко був, як кажуть, людиною з героїчної легенди. Легендарною стала доля його дітей та онуків. Роман, Павло і Євстафій, сини Владислава, хоч мали вже зовсім інший життєвий триб, зберегли всі характерні родинні сангушківські риси та якості. Смерть одинокого престарілого високошляхетного благодійника Славутчана князя Романа в листопаді 1917 року стала трагічним акордом в багатовіковій історії Сангушківської династії. [29, 671] Польсько-мовних видань про Сангушків безперечно значно більше.

Отже, Євстафій-Еразм Ієронімович Сангушко народився (за А. Веритусом 25 вересня 1768 р) в містечку Радзині, а зростав у родовому замку в Славуті. Найстисліша його біографічна характеристика - рицар, поет, патріот. В 14 літ відвезли його до Франції "на докінчення наук". У 1788 р. любельське воєводство делегувало юнака своїм репрезентантом на сейм.

Перші важливі події в житті молодого знатного шляхтича Є. Сангушка датуються 1791-1792 рр., коли на Україні велася польська військова кампанія проти російських військ. Під проводом князя Юзефа Понятовського молодий Сангушко в цих боях кілька разів піднімався "до вершин слави свого предка гетьмана" - Романа Сангушка, переможця в битві під Улою в 1568 р. [46, 93-94].

Через два роки Євстафій Сангушко в ранзі генерала польських військ знову воює з Росією разом з Ю. Понятовським, на цей раз - на вулицях Варшави під знаменами славетного Костюшка. Останній не раз давав найвищі оцінки бойової доблесті молодого генерала Сангушка.

Після згаданих вище битв відбулися поділи Польщі. До Росії було приєднано спочатку Східну, а потім - Західну Волинь, де знаходилися родові маєтки Сангушків. На цих територіях цар створив Волинське намісництво, яке у вересні 1796 р. реорганізовано в Волинську губернію з центром у Звягелі, а з 1804 р. - в Житомирі. Цар Павло І дозволив повернутися на Волинь майже всім полякам, які ще донедавна були виселені звідси, віддав їм їхні маєтки, відновив у правах та привілеях. Князям, шляхті знову дозволено брати участь в управлінні державою. [27, 62].

Після великого падіння Польщі князі Сангушки поступили на службу Росії. Батько, князь Ієронім, на той час був у званні генерал-поручника, син князь Євстафій, служив полковником у Кінбурнському драгунському полку.

З великою надією звернули всі поляки свій погляд на Наполеона Бонапарта. З поляків Наполеон І сформував стотисячну армію, яка рушила разом з ним на схід. Н. Бонапарт через свого резидента у Варшаві Прадта викликав князя Є. Сангушка в свою головну квартиру. Імператор передбачав мати з молодого Сангушка, великого польського магната, який прекрасно орієнтувався на теренах Західної України, неабияку політично-стратегічну користь. Князь Євстафій відгукнувся на цю пропозицію з великою охотою і без найменших вагань залишив службу імператору Олександру І [29,672] Є. Сангушкові відразу було відновлено звання генерала польських військ. [10, 672] Тим часом, родове обійстя в Славуті та інші землі, що належать батькові, поки що залишаються недоторканні.

Цар Олександр І з нагоди історичної перемоги над Францією амністував усіх поляків-дворян, втому числі й князя Сангушка-молодшого. Йому було повернено всі його маєтки і вже в 1817 році Євстафій Ієронімович очолює дворянство у Волинській губернії, тобто стає його предводителем.

Основою економіки на Волині, як і в усій Російській імперії, було сільське господарство. Князь Є.І. Сангушко, один з найбільших польських магнатів, володів, крім земель, величезною, як на той час, промисловістю [5, 76-98] У 1828 році йому належало 6 суконних, 2 паперові й одна свічкова фабрики, один завод. Крім цього, він володів часткою в Корецькій та Городницькій порцелянових фабриках. Є. Сангушко займався розвитком бурякоцукрового виробництва.

В Заславському повіті працювало чотири суконні підприємства, які на згадану вище дату виробили 50100 аршинів сукна. Славутська мануфактура, крім сукна, виготовляла також і ковдри, які мали величезний попит на Україні. В цей час дане виробництво забезпечувало працею понад 800 робітників [33, 40]

Але гордістю і славою Сангушків була все-таки цукрова промисловість. За короткий період, буквально вже на 1850 рік, три Сангушківські цукроварні - в Шепетівці, Клембівці та Кременчуках - виготовляли 100 тисяч пудів цукру, з них - половину (за іншими даними - 60 тисяч пудів) [5, 98] давала Шепетівка. Шепетівська рафінація переробляла за рік 200 тисяч пудів цукру-піску, який довозили сюди з інших підприємств Росії [33, 42.] Згодом, уже після смерті князя, родині належало 6 цукрових - 5 пісочних і один рафінадний - заводів. Старий князь шукав Зв'язки за кордоном, тому всі його заводи, а крім цукрових, згодом у Сангушків з'явилися машинобудівний та хімічний, були оснащені паровими двигунами, механічним обладнанням, доставленими з Англії і Бельгії.

Славилась продукція Славутської паперової фабрики, яка вивозилась до Москви, в сусідні Білорусію та Литву, реалізовувалась на ринках Правобережної України, а також у Полтавській та Херсонській губерніях. У 1860 році валовий об'єм цієї продукції становив величезну суму - 100 тисяч рублів.

Великі прибутки давав хімічний завод у Варварівці поблизу Славути. Тут виготовляли оцет звичайний і очищений, скипидари. Загальна сума продукції підприємств Сангушків у Заславському повіті на 1860 рік становила майже 1 600 000 рублів, що переважало об'єм виробництва всіх інших повітів Волині разом узятих і становило 63% всього виробництва губернії. На фабриках, заводах і в маєтках родини на межі першої і другої половини ХІХ ст. працювало 32 іноземці [34, 272]

На рік смерті князя родині належало понад 39 000 десятин лісових угідь. Здійснювалися вибіркова вирубка і штучне насадження дерев [34, 273; 33, 27-28]

Є. Сангушко займався розведенням племінних коней. Племінне стадо - матки з лошатами і молодняк - знаходилося доволі далеко від Славути, в селі Христівка. Старий князь часто їздив туди бричкою. Був радий, як хтось з гостей супроводжував його... [42, 111-115]

Славутське родинне гніздо князь Євстафій утримував у зразковому архітектурному вигляді і стані. Релігійна побожність спонукувала споруджувати в Славуті та навколишніх селах довершені в стилях костели та православні храми. За три роки (1822-1825), виконуючи заповіт покійної доньки Дороти, князь збудував у Славуті однойменний костел, який був подібний до костелу св. Євстафія в Парижі [43] А раніше в місті він спорудив православну церкву. З 1822 по 1830 рр. велося будівництво православного храму в сусідньому селі Бачманівці. Цим Є. Сангушко засвідчував лояльність до своїх православних підданих. Архієреї православ'я ревно згадували Сангушків в своїх молитвах [34, 60.]

Loading...

 
 

Цікаве