WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Легендарний кошовий атаман Іван Сірко - Курсова робота

Легендарний кошовий атаман Іван Сірко - Курсова робота

У січні 1664 р. кошовий отаман вів напружену боротьбу проти нового правобережного гетьмана Павла Тетері та його покровителів в особі польських магнатів і шляхти. Поява на Правобережжі загонів запорожців сприяла спалаху народних повстань. Селяни й козаки все ще прагнули тоді визволити Правобережжя з-під влади Польщі за допомогою Москви. Всенародний характер руху проти ненависної всім шляхти змушений був визнати і правобережний гетьман. У листі до польського короля від 5 липня 1664 р. він писав: "Ніде ми не зустрічаємо ворога в чистому полі, але він розсіяний по містечках і містах, і настільки уперто тримається московської зверхності, що нам доводиться хіба що приступом брати кожне із них". Прохаючи допомоги, він визнавав, що "майже вся Україна вирішила умирати за ім`я царя московського" У ході цих подій відбувся ряд кровопролитних битв між козацькими загонами І. Сірка та російськими ратниками воєводи Г. Косагова, з одного боку, й об'єднаними силами полків П. Тетері, а також польських військ С. Чарнецького - з другого. Проте, як показали наступні події, їх прагнення виявилися марними. Успішним був також похід запорожців на Буджак, внаслідок чого вдалося розгромити кілька невеликих татарських загонів. Лише у серпні 1665 р. І. Сірко з козаками, які лишилися, повернувся на Січ.

У другій половині 60-х - на початку 70-х років ХVІІ ст. ми бачимо кошового отамана у битвах проти татар і їх ставленика П. Суховія, організатором походів проти Кримського ханства і турецьких фортець. Одночасно загони І. Сірка виступають у складі армії Речі Посполитої, яка вела бої з полками П. Дорошенка й ординцями поблизу Умані, Бершаді, Ладижина, Кальника та інших міст. Союз з польською шляхтою був вимушеним кроком кошового отамана, який у конкретній ситуації вбачав головну загрозу саме від південного сусіда. Оцінюючи цей аспект діяльності І. Сірка, варто сказати, що він ніколи і ні за яких обставин не відступав од своїх політичних принципів. Боротьба проти Оттоманської Порти залишалася головним сенсом життя кошового отамана.

1668 р. застав І. Сірка на посаді зміївського полковника (Слобідська Україна). На жаль, документи не розкривають причин таких різких змін у його житті. Можна лише гадати, що І. Сірко, невдоволений умовами Андрусівського договору 1667 р. про перемир`я між Росією і Річчю Посполитою, що означало відмову царя від принципових засад українсько-російської угоди, залишив посаду кошового отамана і перейшов у знайомі йому місця. Не виключено, що на цей крок І. Сірка спонукали події повстання 1668 р. проти російських воєвод.

У березні 1668 р. І. Сірко примкнув до козаків, які підняли повстання у слободі Красний Кут і на Торських солеварнях. Незабаром воно поширилося на Зміїв, Цареборисів, Маяки, Валки. За повідомленням чугуївського воєводи Рагозіна білгородському воєводі, "полковник Івашко Сірко і Зміївські, і Цареборисова міста і Маяцькі, і Волковські і на Торських озерах черкаси... в. г. зрадили. І в тих містах воєвод і приказних людей розстріляли... і в. г. порохву і свинцеву казну пограбували. І місто Зміїв, і Цареборисів, і Валки вогнем спалили". Із великих міст Слобожанщини не підтримав І. Сірка лише Харків.

У контексті подій 1668 р. уявляються цілком зрозумілі тісні стосунки І. Сірка з керівником селянської війни 1667-1671 рр. у Росії Степаном Разіним. У нас немає достатніх підстав стверджувати, що вони були особисто знайомі. Але в широкому розумінні тісне бойове побратимство завжди було характерним для запорозьких і донських козаків. За плечима багатьох поколінь були походи проти турецьких і татарських феодалів, спільна боротьба в роки великих народних повстань проти власних поневолювачів. Це була безкорислива дружба, скроплена кров`ю кращих синів обох народів.

У 60 - 70-ті роки ХVІІ ст. помітно посилився переселенський рух селян і козаків України на територію Дону. В грамоті приказу Казанського двірця від 22 березня 1667 р. зазначалося, наприклад, що, "мовляв, до багатьох донських містечок прийшли з України збіглі боярські люди та селяни з жінками і з дітьми". Частина їх, поза сумнівом, брала участь у селянській війні. Добре відомо,що на всіх етапах повстання значною була питома вага у разінських загонах вихідців з України, насамперед запорожських козаків, які мали великий воєнний досвід. Так, наприклад, у виписці приказу Казанського двірця (лютий 1670 р) - документі, підготовленому на основі відписок міських воєвод, прямо зазначалося, що "із запорозьких, мовляв, міст черкаси та із донських містечок козаки, котрі є гольтіпаками, до нього, Стеньки з товаришами, йдуть безборонно, а він, Стенька, дає їм в борг та вимовляє всіляко". З розвитком повстання кількість втікачів з України на Дон невпинно зростала. Навіть у найближчому оточенні С. Разіна були вихідці з України.

Суспільно-політична ситуація, яка склалася на той час на Україні, враховувалася С. Разіним. Ще у грудні 1669 р. в Черкаську на козацькому крузі говорилося, що "він хоче отаманів і козаків кращих людей побити, а сам зібрався йти в Запороги рікою Дінцем". Керівник повстання встановив тісні зв`язки з кількома політичними діячами України, зокрема із І. Сірком. Посилений обмін листами, терміновою інформацією через таємних агентів засвідчував про підготовку спільної акції проти царських воєвод. Готуючи похід війська "до Москви проти бояр", С. Разін, як кажуть очевидці, " під Царициним готував суди і чекав до себе із черказьких міст на допомогу багатьох черкас із полковником Сірком". Зацікавлений у тісному узгодженні дій, керівник повстання в ряді випадків у своїх листах і грамотах звертався безпосередньо до широких верств запорозького козацтва. Донський столичний отаман Р. Калужнін в "распросных речах" у приказі Казанського двірця в січні 1671 р. казав, що С. Рязін намагався "в Запороги... послати заохочувати, аби потім йшли на царські міста, і писав до них про те, що немов його, Стеньку з товариством, і їх, запорозьких козаків, хочуть бояри звести з Дону і із Запорог". Непрямим підтвердженням тісних політичних стосунків, що існували між Доном і Запорожжям, є той факт, що частина "зваблень" С. Разіна і його отаманів написана від імені "Великого війська Донського і Запорозького".

С. Разіну та І. Сіркові не вдалося здійснити спільний виступ ні у 1670, ні тим більше у 1671 р. Невдовзі керівник цього найбільшого в історії Росії повстання склав голову на Болотній площі у Москві. Та його заклики "побити бояр","мирських кровопивців", "начальних людей" і визволити "чорних людей" від влади феодалів знайшли широкий відгук серед трудящих України. Збройні повстання в Острогозьку та Олишанську, дії на Слобожанщині загонів Фрола Разіна та Олекси Хромого, заворушення козаків на Запорожжі та Лівобережній Україні - це лише деякі приклади впливу селянської війни 1667-1671 рр. на українські землі.

Зв`язки І. Сірка зі С. Разіним не могли не привернути уваги воєводської адміністрації. Тому не дивно, що 1672 р. кошовий отаман був схоплений полтавським полковником Федором Жученком і переданий представникам царських властей. Не виключено, що у здійсненні цієї ганебної акції були зацікавлені окремі представники козацької старшини Лівобережної України, які таким чином сподівалися ізолювати популярного серед народу діяча під час виборів нового гетьмана (у березні 1672 р. Дем`яна Многогрішного усунуто з гетьманства і заслано до Сибіру). Це були тяжкі часи у житті прославленого козацького отамана. У квітневі дні 1672 р. І. Сірка відправили етапом спершу до Москви, а потім, згідно з царським указом, заслали до Тобольська. Настали тяжкі дні чекань. Старого козака опанували думи про волю, про рідну землю, безкраї південні степи.

Та січове товариство не залишило в біді свого отамана. Воно клопоталося про його повернення із заслання перед царем Олексієм Михайловичем, неодноразово надсилало листи І. Самойловичу і найближчим царським радникам. В одному із них бояринові Артемону Матвєєву запорожці писали: "...Смиренно молим: умилосердись яко отец над чады, чтоб милостивым твоим ходатайством калмыки и чайки и хлебные запасы присланы были к нам и полевой наш вождь добрый и правитель, бусурманам страшный воин, Иван Сирко к нам был отпущен для того, что у нас второго такого полевого воина и бусурманам гонителя нет; бусурманы, слыша, что в войське запорожском Ивана Сирка, страшного Крыму промышленика и счасливого победителя, который их всегда поражал и побивал и христиан из неволи освобождал, нет, радуются и над нами промышляют".Цікаво, що долею І. Сірка був стурбований навіть польський уряд. Питання про його повернення із заслання під час переговорів з царськими дипломатами порушував варшавський посол Христофор Ковалевский. Обтяжений вкрай несприятливими обставинами (кримські татари якраз тоді вчинили кілька нападів на південні райони України), цар змушений був звільнити І. Сірка.

Легендарний кошовий отаман влітку 1673 р. прибув на Січ і зразу ж розпочав підготовку до походу на Крим. Особливо вдалою виявилася операція поблизу Очакова, коли було взято в полон чимало татар, захоплено коней, худобу. За кілька тижнів І. Сірко здійснив ще один похід - атакував Тягин, захопив сильно укріплені фортеці Ізмаїл та Очаків.

Кошовий отаман упродовж десятиліть спілкувався з багатьма відомими людьми свого часу, Січ неодноразово приймала послів російського царя і польського короля, вела переговори з турецькими і кримськими представниками. Сам І. Сірко зустрічався з українськими гетьманами і польськими політичними діячами, царськими воєводами і кримськими мурзами. Кошовий отаман не міг не бачити поступових змін в українському суспільстві, зосередження у руках козацької старшини значних земельних володінь з тисячами залежних селян. Особливою жадобою до збагачення відзначався гетьман Лівобережної України І. Самойлович (1672-1687). Він був одним із найбільших землевласників Лівобережжя (тільки у Стародубському полку гетьман володів 12 "вільними" військовими селами). У різних районах краю йому належали млини, цехові майстерні, рудні, гуральні, підприємства, що виготовляли полотно і селітру. Його представники здійснювали значні торгові операції на ярмарках і торгах України і центральних районів Російської держави. Збагачувалися як родичі гетьмана, так і його найближче оточення. Наприклад, він передав своєму синові кілька сіл у Стародубському полку та млини на Ворі. Значний вплив на І. Самойловича справляв переяславський купець І. Томора, діти якого обіймали високі посади в гетьмансько-старшинській адміністрації.

Loading...

 
 

Цікаве