WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Борецький Іов – український церковний, політичний і освітній діяч. Народився в селі Бірчому на Галиччині. Освіту здобув за кордоном. Викладав у Львівській братській школі. 1604 – 1605 рр. – її ректор. 1615 р. виступив одним із засновників Київської братської школи, в якій згодом став ректором. 1620 – 1631 рр. – київский православний митрополит. Іов Борецький – автор полемічних творів, спрямованих на захист православ'я: „Протестація" (1621 р.), „Юстифікація" (1622 р.). 1628 – 1629 рр. Борецький разом із митрополитом В. Рутським робив спроби примирити дві українські церкви – православну і греко-католицьку. Проте його плани не знайшли підтримки.

Красовський Іван – керівник Львівського Успенського братства у 1580 – 1610-их рр. Львів'янин, син члена братства у 50-их рр. Дем'яна Красовського, вихідця з Володимира-Волинського. На початку 80-их рр. XVI ст. став членом Львівського братства і з реформою 1586 р. поряд з братами Рогатинцями активно втілював реформаторські ідеї в діяльнісьть Успенського братства, перетворюючи його в центр культурної, освітньої, національної роботи українців. З 1586 р. Красовський неодноразово ставав одним із старійшин Львівського братства. За активну реформаторську працю в братстві І. Красовський зазнав переслідувань не тільки польської міської влади, а й Львівського єпископа Г. Балабана. За намовою останнього Іван 1589 р. навіть був підданий анафемі, яка була знята константинопольським єпископом Єремією. Після прийняття унії, Красовський став на бік її противників. Підтримував зв'язки з „некоронованим королем" України-Руси князем Констянтином Острозьким, неодноразово був в Острозі.

Іван Красовський разом з Андрієм Білдагою написав 1609 р. „Інструкцію" послам братства на сейм Речі Посполитої та проект промови до польського короля „Лемент", де задекларовано захист національно-культурних, релігіних та політичних інтересів українців [9, 365].

Мелетій Смотрицький – визначний український церковний і культурний діяч, письменник-полеміст. Походив із с. Смотрича на Поділлі, син Герасима Смотрицького. Навчався в Острозькій академії, з 1601 р. – у Віленській єзуїтській колегії, згодом слухав лекції у Лейпцизькому, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. Здобув учений ступінь доктора медицини. Близько 1608 р. оселився у Вільно, 1616 р. постригся в ченці. Виступав спільно з членами Віленського братства на захист православної віри. Згодом перебрався до Києва. 1618 – 1620 рр. – викладач і ректор Київської братської школи. З 1620 р. – архієпископ полоцький. Виступав разом з митрополитом київським І. Борецьким проти Берестейської унії, вів боротьбу з уніатським полоцьким архієпископом Й. Кунцевичем. Написав низку полемічних трактатів, спрямованих на оборону православ'я – „Антіграфі" (1608 р.), „Тренос, або плач східної церкви..." (1610 р.), „Obrona Verificaciey..." (1621 р.), „Syplikacja..." (1623 р.) та ін.

Після подорожі до Константинополя, Сирії та Палестини Смотрицький 1627 р. перейшов на унію. З цього часу до кінця життя перебував у Дерманському монастирі на Волині. 1628 – 1629 рр. видав твори: „Апологія подорожі до східних країн...", „Паренезіс, або нагадування народу руському...", „Екзетісіс...", в яких відмовився від своїх антиунійних виступів та ідей. Найвизначніший твір Смотрицького – „Граматіки словенськія правильное синтагма..." (1619 р.), в якій упорядкував церковнослов'янську мову. Цей твір Смотрицького протягом XVII – XVIII ст. перевидавався кілька разів у Москві та в Румунії [9, 789 - 790].

Касіян Сакович – український церковний діяч, письменник-полеміст. Народився у с. Потемчах Белзького воєводства у родині священника. Освіту здобув у Замойській і Краківській академіях. Був дяком греко-католицької церкви у Перемишлі. 1620 р. прийняв чернецтво в Києві, у 1620 – 1624 рр. – ректор Київської братської школи. 1625 р. очолював у Любліні православне братство. Згодом прийняв греко-католицьку віру, за що 1628 р. підданий анафемі Київським православним собором. 1626 – 1639 рр. – архімандрит Дубенського васим'янського монастиря, 1641 р. прийняв католицизм.

У 1622 р. Касіян Сакович написав у Києві „Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Счагайдачного, гетьмана Войська... Запорозького", виголошені учнями Київської братської школи під час поховання гетьмана Петра Сагайдачного. Інші твори Саковича польською мовою: філософські трактати „Арістотелеві проблеми, або питання про природу людини" (1620 р.), „Трактат про душу" (1625 р.). у творі „Перспектива" (1642 р.) Касіян Сакович аргументував свій перехід у католицтво, полемізував з православним і уніатським духовенством щодо доцільності збереження юліанського календаря і деяких ліургійних обрядів. Обстоював розвиток освіти на українських землях.

Отже, найважливішим і найвпливовішим у XVI ст. із братств було Львівське братство, воно слугувало взірцем для інших братств. За числом членів воно було невеликим, не перевищувало 30 членів, бо саме стільки українських родин мали дозвіл проживати в місті. Однією з найважливіших турбот була шкільна справа. Львівська школа, заснована братчиками, користувалася такою поавгою, що інші братства зверталися до неї з проханням надати пораду, вирядити вчителів, надіслати книги. Іншою важливою цариною Львівського братства, започаткованого ще до існування школи, було книгодрукування. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. у містах України працювало близько 40 друкарень. Відомими послідовниками Івана Федорова стали друкарі Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка та інші. Значним центром книгодрукування став Київ, де на початку XVII ст. друкарню заснував Єлисей Плетенецький.

Активно діяли Київське і Луцьке братства. Київське братство брало участь у відновленні діяльності православної церкви на Україні, виступало за визволення України і воз'єднання її з Росією, підтримували зв'язки з Москвою.

Київська братська школа була об'єднана з Лаврською школою Петра Могили і була започаткована Києво-Могилянська колегія – вищий навчальний заклад, якому підпорядковувалися братські школи у Вінниці, Гощі, Кременці. Також братства зробили великий внесок у розвиток української мови, вони прикладали багато зуиль для того, щоб зберегти традиції українського народу.

Розділ 3. Поширенн гуманізму

3.1 Гуманізм як напрям у європейській культурі

Гуманізм – ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

В середині другого тисячоліття Європа переживає бурхливе піднесення промисловості і культури, розквіт мистецтв і наук. Цей період дістав назву Відродження (Ренесанс). Саме тоді складаються нові уявлення про світ, людину, її місце на землі та смисл життя. Починають формуватися риси неповторності європейської цивілізації та культури. Закладаються основи сучасного європейського мистецтва.

Після хрестових походів XI – XIII ст. на півдні Європи складається новий суспільний стан бюргерів – вільних, повноправних жителів міста (ремісників і купців). Бюргерство – предтеча капіталістичної цивілізації. В бюргерському середовищі формується нове розуміння життя, в основі якого – бажання людини самій розпоряджатися своєю долею, прагнення до накопичення грошей і до матеріального достатку, ділова завзятливість, замилування радощами буття. Думка про потойбічне існування відходить на другий план. А земне життя постає радісним, повнокровним, сповненим світлих надій. Для успішної діяльності людина мусила глибше вивчити навколишній світ. Відродження – це доба вражаючих географічних та астрономічних відкриттів. У результаті експедиції Васко да Гами, Магеллана, Колумба було відкрито шляхи в Індію, Австралію, Америку і доведено, що Земля – одне з численних тіл, які рухаються навколо Сонця. Ці відкриття сприяли розвитку світської науки, яка оперувала абсолютно новими аргументами та способами доведення, відмінними від богословських. Вони похитнули уявлення про світ, засновані на авторитеті Біблії.

В добу відродження з'являється нова філософія. Вона утверджує право людини на щастя вже тут, на землі. Після загибелі Візантії – Східної Римської імперії – та захоплення її турками (1453 р.), до Італії виїхали візантійські вчені, хранителі античної мудрості. Це стимулювало спочатку в Італії, а потім і в усій Європі інтерес до спадщини античних філософів, учених, письменників, художників. Нове бюргерство відкривало в античній людині багато рис, подібних до свого світовідчуття. Це – життєва активність, закоханість у життя, почуття внутрішньої незалежності і гідності. Доба Відродження – це час захоплення всім античним. Сама назва означає „відродження античності".

Loading...

 
 

Цікаве