WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

У братських школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор, крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи, на відміну від єзуїтських колегій мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили в бурсах [ , 88].

Братські школи мали „Статут" або „Порядок". У ньому ставилися суворі вимоги до учнів і до вчителів. Вимоги до учителя формувалися так: „Дидаскал, або учитель цієї школи, мав бути благочестивий, розумний, смиренно-мудрий, лагідний, не п'яниця, не розпусник, не хабарник, не серцелюбивець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар, не прихильник Єресей, а підмова благочестя, що являє собою образ добра у всьому... Дидаскал, взявши доручену йому дитину, має вчити її з промислом доброї науки, за непослух карати не по-тиранськи, а по-учительськи, не забагато, а по силі...".

Важливою шкільною нормою була рівність учнів: „Багатий над убогим у школі нічим вищий не має бути, тільки самою наукою, тілом же всі рівні. Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і синів убогих, і тих, що ходять по вулицях поживи просити".

Учні слідкували за чистотою і порядком у школі.

Для заохочення учнів до навчання було придумано чергу місць у класі – від перших до останніх. Найкращий учень називався імператором і сидів поруч з учителем. На перших лавках сиділи найкращі учні – сенатори, які складали сенат. Хто хотів потрапити у сенатори чи імператори, повинен був скласти „Записку", у якій занотував помилки тих, хто вважався кращим за нього. Коли „імператор" чи „сенатор" помилився у відповіді, повинен був уступити своє місце переможцю, інколи клас поділявся на дві частини – „греків" і „римлян", які змагалися в навчання.

Оскільке добре знання латинської мови було обов'язковим, діти повинні були розмовляти латиною в школі і дома. У деяких школах застосовувався „калькумос" – особливий зошит, у якому записували прізвище учня, який порушував правило і говорив „простою" мовою, і віддавали „калькумос". Він носив його до тих пір, доки не зловлював іншого учня на тій же провині, і тоді „калькумос" переходив до іншого учня. Винні, записані в зошиті, каралися. Найбільш нетямущі сиділи на останній „ослячій" парті і ризикували отримати від своїх товаришів шапку з ослячими вухами.

За шкільні провини карали різками. Кару здійснював один ізстарших учнів, що виконував обов'язки цензора і повинен був дбати про порядок у школі [13, 126 - 128].

Такий суворий порядок у братських школах дав можливість виховати із учнів високоосвічених людей, які згодом, пройняті духом національних традицій, а також обізнані із західноєвропейською наукою, ставали мандрівними вчителями, розходилися по містах і селах у пошуках заробітку. Крім сучасних знань, вони несли почуття власної гідності й непримиренності. Замість того, щоб переходити у польський католицизм, вони із зростаючою рішучістю стали боронити релігійні традиції, що відрізняли їх від поляків.

Братства зробили великий внесок у розвиток української мови. Для дітей, які вивчали кириличну писемність Іваном Федоровим у 1574 р. у Львові був виданий перший друкований на Україні підручник – Буквар. Хоча навчальні тексти Букваря було складено церковнослов'янською мовою, оволодіння ними давало учням змогу читати й писати не тільки українські та білоруські тексти, а й тексти, складені іншими східнослов'янськими та південнослов'янськими мовами. Для вивчення мови особливе значення також мала слов'янська граматика „Адельфотес", написана у 1591 р. учнями Львівської братської школи під керівництвом визначного грецького філолога архієпископа Арсенія, першого управителя цієї школи. „Адельфотес" складено двома мовами – грецькою і слов'яно-руською. Підручник повинен був служити вступом до діалектики, риторики, музики та інших наук. У граматиці подана класифікація частин мови, граматичні категорії.

„Граматика словенська язика" видана у Вільні 1596 р. українським вченим Лаврентієм Зизанієм, як і „Адельфотес", поділялася на чотири частини, а додатком до неї був словник перекладів церковно-слов'янських слів на народну українську мову („Наука ку читаню і розумінню письма слов'янського"). У 1616 р. у друкарні Віленського братства вийшла „Граматики словенскія правильноє синтагма" Мелетія Смотрицького. Майже до кінця XVIII ст. вона була основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії та Сербії. Вона перевидавалася в 1648, 1721, 1723, 1755 рр. Цією „Граматикою" користувався великий російський вчений М. В. Ломоносов.

У зв'язку з розвитком мови виникла потреба словників. І у 1627 р. з'являється „Лексикон славенороський і імен толкованіє" вченого-лінгвіста Памва Беренди.

У центрах освіти – Львові, Острозі й Києві розвивалася наука, створювалися книги з мовознавства, філософії, астрономії, математики та інших наук. Серед учених відомі імена професорів Юрія Котермака, Павла Русина, Інокентія Гізеля, Йосипа Кононовича-Горбацького. Острозька школа, Київський колегіум, братські школи водночас були й центрами боротьби проти наступу католицизму та уніатства. На Україні засновувалися католицькі й уніатські школи з метою поширення там серед населення католицизму й уніатства. Зокрема єзуїтські колегіуми існували у Львові, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі та інших містах. Вони сприяли полонізації (ополяченню) й покатоличенню, насамперед, українскої шляхти й магнатів. Однак православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру й духовне життя. Їхня діяльність мала велике значення у справі поширення освіти й наукових знань на Україні.

2.3 Освітні діячі братств

Слід зазначити також представників братств, які виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування, разом з тим вони розвивали проблеми людини, соціального устрою тощо. Це:

Рогатинці Юрій та Іван – керівники (старійшини) Львівського Успенського братства у 80-их рр. XVI – на початку XVII ст. Вихідці з галицького містечка Рогатина. Самотужки опрацювали фах сідлярів, винайшли новий вид сідла. Наприкінці 1570 р. переїхали до Львові, де стали членами, а з 1586 р. – старійшинами Львівського братства. 1586 р. виступили ініціаторами реформи братства, що перетворило його на дієвий орган захисту культурно-реліійних, економічних, національних інтересів українців. Юрій Рогатинець ймовірний автор статуту братства 1586 р. та статуту братської школи, що започаткував новий етап у розвитку українського шкільництва, заснованого на засадах європейського гуманізму. Рогатинці сприяли викупу друкарського обладнання І. Федорова для заснування братської друкарні, що вже 1591 р. випустила першу книжку. Юрій та Іван виступали противниками укладання Берестейської унії. Юрій Рогатинець адресував І. Вишенському своє „Послання до М. Домнікії", в якому з консервативних позицій критикував його погляди, що не обмежувалися аскетичними ідеалами, а закликали до дієвої проповіді та відстоювання українських національно-культурних традицій. У своїх листах до Львівського і Віденського братств закликав проявити терпимість у справах віри. Деякі дослідники (І. Франко, М. Василенко та ін.) приписували Юрію Рогатинцю авторство полемічного твору „Пересторога" (написаний у 1605 або 1606 р.) [9, 659].

Памво Беринда – видатний діяч української культури та освіти, лексикограф та письменник. Народився у Галичині. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 р. – у Києві. Був головним друкарем, редактором, перекладачем у Києво-Печерській лаврі. Найвизначніша праця Беринди – перший друкований український словник „Лексикон словеноросский и имен толкование" (1627 р.). Словник містить 6982 поняття, слова та імена тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. П. Беринда – один із зачинателів української поезії та шкільної драми, автор віршованої композиції „На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи праволавним християнам" (1616 р.) – видатної пам'ятки української літератури.

Loading...

 
 

Цікаве