WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Заповіт гетьманом Петром Конашевичем- Сагайдачним значної грошової суми мав велике значення і для підтримки української школи у Львові. Протягом XVII ст. вона інколи переживала період занепаду і дуже цікаво, що у 1658 та 1676 рр. братчики порушували питання про необхідність поставити навчання на належному рівні, мотивуючи тим, що на цю мету є фонд Сагайдачного. Розуміючи його заслуги, братчики називали гетьмана „годної пам'яти Сагайдачний", або „славної пам'яті Сагайдачним" [6, 580].

Здійснене під час гетьманства Сагайдачного відновлення українсько- білоруської єпархії спонуало деяких діячів, пов'язаних з братствами, виступити з публіцистичними творами, в яких оспівувалися історичні заслуги козацтва. Так, у книзі „Elenchus pism uszczypliwych" (друкарня Віленського братського монастиря, 1622 р.) підкреслено роль запорозьких козаків у боротьбі українського та білоруського народів проти національно-релігійного гніту. Доблесть Запорозького Війська прославляв у присвяченій Могилівському браству поемі „Labiryns" (Краків, 1625 р.) Т. Євлевич, який незабаром став ректором Київської братської школи.

Для перших зв'язків членів Львівського братства із запорожцями особливе значення мала облога Львова козацько-селянською армією Богдана Хмельницького восени 1648 р. За незначними винятками українське населення міста допомогло козакам, не лякаючись жорстоких репресій з боку польських властей. Якийсь маляр-українець (а малярі були тісно пов'язані з братством) показав козакам найкращий напрямок наступу на укріплення кармелітського монастиря – через доми „схизматицьких" міщан з боку їхньої церкви [4, 186]. Навіть в наступному столітті Львівському братству закидали вороже ставлення до польської влади під час облоги 1648 – 1655 рр. В ті дня представники братства зустрічались з особистим капеланом Хмельницького Іваном Гоголовським, який отримав від них шість книг, а сам подарував псалтир для братської церкви і октоїх для Онуфріївського монастиря, підпорядкованого братству [6, 184]. До бібліотеки Онуфріївського монастиря потрапила книга, подарована восени 1648 р. козаками братству села Вербиці, „Пролог на місяць мархол рекомий сухий марець" [7, 44]. Таким чином, визвольний похід козацького війська Богдана Хмельницького в Галичину також сприяв культурному єднанню між західними і східними землями України.

У наступні роки Львівське братство і діячі, що з ним співпрацювали, підтримували тісні зв'язки з Запорозьким Військом і гетьманським урядом України. У 1656 – 1657 рр. член Львівського братства Феодосій Томкевич був при Богдані Хмельницькому екзактором (збирачем податків та мита) і виконавцем різних доручень дипломатичного та економічного характеру. 1657 р. львівський єпископ Арсеній Желиборський, який був у дружніх відносинах з братством, послав своїх представників до російського уряду. 28 травня вони мали аудієнцію у Богдана Хмельницького в Чигирині і отримали від нього грамоту з рекомендацією Желиборського як православного єпископа „в державе и царстве... Малороссийском" [14, 125].

Збереглися біографічні відомості про львівського купця, члена Ставропігійського братства, Янія Мазаракія, який перейшов на службу до Богдана Хмельницького. Син Янія – Дем'ян, служив у козацькому війську значковим товаришем, а дочка Ганна вийшла заміж за лубенського полковника Василя Свічку. Без сумніву, до Запорозького Війська влилося і чимало рядових членів братства Західної України та Правобережжя.

У 1659 р. Львівське Ставропігійське братство направило до київського митрополита Діонісія Балабана братчиків Михайла Сльозку і Василя Корендовича з дорученням повідомити про „ярмо наше і вщелякоє стиснення і зневолення от панов магістратових" [3, 69]. Вже згадуваний Феодосій Томкевич у 1657 – 1658 рр. виступав як посередник між гетьманом Іваном Виговським і поляками, брав участь у підготовці Гадяцької угоди. Братство доручило йому нагадати при гетьманському дворі про „тиранію" перемишльського уніатського єпископа Хмельовського. Слід також відзначити, що сам Іван Виговський та його конкурент Павло Тетеря уже після закінчення свого гетьманування записалися до „Альбому" братства [19, 143]. З другого боку заможна частина братчиків використовувала зв'язки з козацькою старшиною, щоб заручитися її протекцією у різних справах. У 1659 р. верхівка братства вітала у Львові генерального обозного Запорозького Війська, який їхав туди на переговори з Польщею, і того ж року – Виговського; в березні 1664 р. – колишнього гетьмана Юрія Хмельницького [2, 183]. У 1669 або 1670 р. ставропігія передала близькому співпрацівникові гетьмана Петра Дорошенка, київському митрополитові Йосифові Нелюбовичу, Тукальському книгу „Полуставець", надруковану в братській друкарні [6, 173]. Про торгову діяльність братчиків свідчить виданий гетьманом Лівобережної України Іваном Мазепою членові братства Михайлові Савичу паспорт на право їздити на Гетьманщину (зокрема, й „до нас в Батурин з потребами") і безмитно привозити товари.

Важко переоцінити значення зв'язків братського руху з козаками. Діячі братського руху сприяли формуванню сприйнятих козацтвом ідейних засад національно-політичного відродження, в той же час створювані козацтвом українські політичні структури забезпечували умови для розгортання братського руху, відкривали перед ними нові горизонти.

Військовий лист гетьмана І. Петрижицького і всього Війська Запорозького про згоду на об'єднання Богоявленської братської школи з Лаврською. 12 березня 1632 р.:

Во имя Отца и Сына и святого Духа, Пресвятые и Животворящія Тройцы, су вечной речи пам'яти станься, аминь.

Мы, Иван Петрижицькій гетман, асаулове, полковники и все Войско его королевской милости Запорожское, видячи, иж их милость господинове отцеве и пастыреве наши, все духовенство православное посполу з старшим и зверхнейшим своим, его милостію господином отцем митрополитом Кир Исаіею Копинським, тутеж их милость Панове шляхта, обыватели воеводства Кіевского, и все инныи уписные до Братства Кіевского православного, послушенства святейшого архіепископа константинопольського, патріарха вселенського, при церкви святых Богоявленій в Кіеве уфундованого, згодне и единостайне просили превелебнийшаго его милость господина отца Кир Петра Могилу, воеводича замель Молдавских, на той час будучого архимандриты печпрського кіевском на подпору всего православія восточного фундованій и в них будучих научителей, братію того ж монасыра Печерского Кіевского перенести зезволим до Кіева, на месце при церкви выш помененной святых Богоялені брацкой кіевской, и там оные веспол з научительми их вечне фуфндовати, яко при ставропигии сятейшого архыепископа Константинопольского, патріархи вселенского, и яко на месце способнейшом до выхованья учащимся... [17, 418].

Отже, організаторами захисту православної церкви від тиску католицтва стали братства, котрі взяли православні храми й віруючих під свій захист і опіку. Братства не обмежуються вирішенням питань, пов'язаних з церковною обрядовістю, а починають обговорювати питання про дисципліну й моральність у церковній сфері.

Розділ 2. Братства – ідейні центри захисту духовних цінностей українського народу

2.1 Львівське, Київське та Луцьке братства

Львівське братство – національно-релігійна, громадська організація православних, а згодом – греко-католицьких ураїнських міщан Львова. Почин цьому дали Львівські українські міщани. Зайняті боротьбою за свої церковні й громадські права, вони зорганізувалися у братство, товариство на зразок так званих церковних організацій, тільки що з метою взаємної піддержки, оборони своєї віри й піднесення освіти [10, 95]. В 1539 р. львів'янам вдалося добитися, щоб їм знову призначили єпископа на кафедру, яка довгий час стояла у Львові порожня.

Loading...

 
 

Цікаве