WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст. - Курсова робота

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра історії України

Курсова робота

Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVIXVII ст.

Виконала:

Студентка ІІ курсу

історико-соціологічного факультету

групи ІЮ – 22

заочної форми навчання

Опалько Надії Олегівни

Науковий керівник:

Кандидат економічних наук,

Доцент

Галуха Любов Юріївна

Рівне – 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Відродженння православ'я

1.1 Становище православної церкви в Україні в XVI ст.

1.2 Зародження братств

1.3 Зв'язки братств із запорозьким козацтвом

Розділ 2. Братства – ідейні центри захисту духовних цінностей українського народу

2.1 Львівське, Київське та Луцьке братства

2.2 Внесок братств у розвиток української мови та шкільництва

2.3 Освітні діячі братств

Розділ 3. Поширення гуманізму

3.1 Гуманізм як напрям у європейській культурі

3.2 Поширення гуманістичних ідей на території України в XVI – XVII ст.

3.3 Українські гуманісти

Висновки

Джерела та література

Додатки

Вступ

Історія – це звернення до минулого, і тільки уважне прочитання й осмислення кожної її сторінки допоможе молодій людині зайняти гідне місце на шляху прогресу людства. Кожен народ, кожна нація має власну історію, в творенні якої брав участь весь народ, а не лише окрмі видатні особи, хоча вони й відіграють значну роль в історії.

Українське минуле – це, головним чином, історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні могутності й слави, мала справді легендарних героїв, мужньо долала найважчі випробування. І потім відроджувалась, виростала з руїн, виховувала нові покоління, закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. На жаль, цілими сторіччями ворогам, за допомогою грубого і жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехні і підступу, розпалювання ненависті між етнічними групами українців, удавалось панувати над Україною. Майже всі завойовники кричали нахабно, безсоромно і цинічно, що вони несуть українцям тільки добро і щастя. Прикро, але дехто з наших співвітчизників ставав на службу до чужинських можновладців і допомагав їм гнобити свій народ. Перевертнями і яничарами, а в наш час манкуртами, називають люди таких осіб, які за гроші ладні відректися навіть від рідної матері. Але були й ті, які, навіть настромлені на польсько-шляхетські палі та підвішені на турецьких залізних гаках за ребра, вмирали з іменем України на устах. Їй вони віддавали усі свої сили, здібності, працю і навіть життя. Кожна така людина розуміла, що тільки тоді її Батьківщина, Україна, зможе стати господинею на власній землі, коли всі її сини і дочки будуть щоденно працювати для досягнення цієї великої, святої, справедливої мети. Якби нас змалечку навчили вклонятися рідному порогові рідної мови, може, тоді не розгубили б ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини і були б добрішими і милосерднішими. Але чужі школи і вчителі не тільки не виховували у дітей почуття любові до рідного, а навпвки, отруювали їх вівтар незалежності. Саме такими борцями народу за збереження української культури були й члени братств, які жертвували собою заради кращої долі для свого народу. Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Це знаходить свій вияв, зокрема, у прагненні мільйонів людей до пізнання власної історії. Далека і глибока історія нашого народу. Сивиною і забуттям вкриті одні її сторінки, славою і звитягою – інші. Але кожна з цих сторінок обов'язково є невід'ємною часткою великої історії українського народу. Однією із сторінок української історії є тема моєї роботи – „Братський рух на Україні та поширення гуманістичних ідей XVI – XVII ст.". Зараз ця тема дуже актуальна,адже в ній розкривається боротьба за православну віру, українську мову та культуру простого люду. Саме в період братського руху українська культура почала прогресивно відроджуватися і розвиватися. Зараз український народ, здобувши незалежність, згадує ті часи, коли Україна була під іноземним загарбанням, зі страхом і водночас із захопленням, згадуючи тих людей, котрі не корилися загарбникам, а захищали власну державу, відстоювали її самобутню культуру. Зараз ми живемо в неспокійному світі. Національно свідомі люди розуміють, як важко зараз у молоді виховати почуття патріотизму, а без цього почуття не буде і України. Україна зараз знаходиться на межі виживання. Я маю на увазі не економічного, а духовного. Ми не лише знаходимося в екононмічній ямі, ми ще більше страждаємо від бездуховності. Адже Україна потихеньку розкладається і розпродається, руйнується. Врятує її лише патріотизм і національна свідомість, яскравими зразками якої є православні братства, які в дуже нелегкий для України час захищали і сприяли розвиткові української культури.

Релігійна політика кінця XVI – початку XVII ст. висвітлила рід наболілих проблем українського суспільства. Вона піднесла дедалі зростаючу напруженість між Польщею та Україною на високоемоційний ідеологічний рівень. Католицька Польща тепер поставала як цілковита протилежність українському суспільству. Та українцям дорого коштувала культурна конфронтація з поляками: вона змусила українську верхівку вибирати між власною застиглою та зубожілою культурною спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою. Тому не дивно, що величезна більшість приймала католицтво й згодом неодмінно полонізувалася. Внаслідок цього українці втратили свою еліту – шляхту. Ці явища мали епохальне значення в їхній подальшій історії. Іншим побічним ефектом конфронтації між православними й католиками, що мав далекосяжні наслідки, став, зокрема, поділ українців на дві конфесії. Це поклало початки багатьом різким відмінностям, які пізніше розвинулися між східними і західними українцями. Проте цей період ніс не лише невдачі для українського суспільства: релігійна політика спричинилася до культурного піднесення, а ворожнеча з поляками сприяла чіткому усвідомленню українцями своєї самобутності. Незважаючи на послаблення своїх позицій, православ'я все таки чинило опір наступу католицтва. Створення братств – громадських релігійних об'єднань православних українців, які захищали національно-релігійні права українського народу, засновували школи, друкарні, виступали як представники Реформаційних течій за перебудову церкви, стало на заваді ополячення та покатоличення з боку уряду Речі Посполитої. Саме створення, розвиток та діяльність цих організацій, є предметом мого дослідження, а також вплив європейської культури на розвиток власне української культури. Участь українських міщан у боротьбі за збереження власної культури, віри, національно-культурне відродження кінця XVI – поч. XVII ст. Братства, як об'єднання, які боролися за відродження власної культури. Українські землі в цей час були під владою Польщі, що дуже заважало розвитку культури, адже польський уряд насаджував українському народу польську культуру та католицьку віру. Міщанство виступало як рятівний засіб для православної віри, бо українська еліта, яку приваблювало розкішне життя польської шляхти, ополячувалася і приймала католицизм, а простий люд всіма своїми силами захищав православну віру, яку вважав своєю національною вірою і яка була синонімом української культури. Але польська влада мала і позитивні наслідки, тому що повернула Україну до Заходу; вивела зі стану двохсотлітньої сплячки для опору й боротьби за виживання усі відомі прояви суспільної активності: релігійної, національної, економічної та збройної.

Хронологічні рамки роботи включають XVI – XVII ст. Це був час національно-культурного відродження формування національної свідомості українського народу, що знайшло свій найвиразгніший прояв у братському русі, всіх жанрах літератури та в усній народній творчості. На цей період припадає один з найбільших винаходів людства – поява друкарського верстату, що вивів книгу з церков і монастирів у широкі маси. Також в цей час виникає й набуває розвитку козацтво як явище і Запорізька Січ як політичний і військовий організм. Боротьба проти всіх різновидів дискримінації українського народу й козацький ідеал пронизують всі сфери української культури цього періоду, будь то твори письменників-полемістів, літописців, поетів чи усна народна творчість, шкільництво чи образотворче мистецтво, друкарство чи архітектура. Період XVI – першої половини XVII ст. для українського народу був часом постійної боротьби проти турецько-татарської агресії, тої агресії, що своїм наслідком мала спустошені українські землі, невільницькі ринки в Криму, прикованих невільників на турецьких галерах. Ця загроза породила особливий вид світської та церковної архітектури й цілий ряд усної народної творчості. Українська культура цього періоду використовує традиції та духовну спадщину Київської Русі. Але перебування українських земель під іноземним пануванням мало своїм наслідком, з одного боку, постійний опір духовної культури українського народу спробам її знищити, з другого – неминучий вплив польської культури на культуру України. Саме через Польщу в Україні набули поширення ідеї гуманізму та реформації. Українські письменники, церковні й культурні діячі були багатомовними, що давало їм можливість ознайомитися з культурними надбаннями європейських країн.

Loading...

 
 

Цікаве