WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років - Курсова робота

Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років - Курсова робота

1 грудня 1991 р. близько 32 млн громадян (84% внесених у списки) взяли участь у виборах. Леонід Кравчук отримав майже 20 млн голосів (62%) і став першим всенародно обраним Президентом України (1991 - 1994).

  1. Припинення існування СРСР, історичне значення проголошення незалежності України

8 грудня 1991 р.на території Білорусії голови делегацій України (Президент Л. Кравчук), Росії (Президент Б. Єльцин) та Білорусі (Голова Верховної Ради В. Шушкевич) прийняли документ який проголошував припинення існування СРСР та уклали угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня того ж року в Алма-Аті її підписали керівники Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану.

Прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України стало вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу. Адже в цьому історичному документі закріплювалися незалежність України і створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву "Україна". Проголошувалися неподільність і недоторканість території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України. Україна стала вагомим чинником міжнародних відносин.

  1. Створення нових владних структур в незалежній Україні

Становлення нової української держави відповідно до Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. відбувалося в умовах розпаду СРСР. Перед молодою державою постало головне питання - формування трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої і судової.Невідкладними для вирішення були і залишаються питання демократизації суспільного життя, перехід від планової до ринкової економіки, розбудова і реформування Збройних Сил України, забезпечення міжнаціонального і соціального миру у суспільстві.

Особливістю формування законодавчої гілки влади було те, що до 1994 р. продовжувала діяти "стара" Верховна Рада, обрана ще за існування СРСР у 1990 p., коли в інших державах, які виникли після розпаду Радянського Союзу, були проведені вибори до нових парламентів. Переборюючи протистояння між комуністичною більшістю і демократичною опозицією, ВР України прийняла близько 400 законів.

В складних умовах відбувалося становлення виконавчої влади. В Україні було запроваджено пост Президента. Першим президентом України 1 грудня 1991 р. обраний Л. Кравчук. У 1994 р. відбулися позачергові вибори Президента - на цей пост обрано Л. Кучму. Не виправдало себе запровадження поста представника Президента України в областях, районах, містах Києві і Севастополі (1992 - 1994). На сьогодні органами виконавчої влади на місцях є державні адміністрації. Основним недоліком державного будівництва в Україні є протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади, що дещо пом'якшилося з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року.

Було удосконалено судову систему, створено Конституційний Суд України.

До сьогодні Україна являє собою поєднання змішаної (парламентсько-президентської) республіки і радянської влади. Складним виявився процес формування автономії Криму. В 1990 р. Кримський півострів отримав статус Автономної республіки, що і закріплено у Конституції України. На першому етапі там навіть було обрано свого президента (перший і останній президент - К. Мешков), щоправда пізніше ВР Автономної Республіки Крим скасувала цей пост. 1998 р. прийнято нову конституцію Криму. Сьогодні кримсько-татарське населення Криму вимагає встановлення у Криму національної автономії.

При вирішенні соціально-економічних проблем не вдалося запобігти таких негативних явищ, як інфляція, падіння життєвого рівня основної частини населення.

У жовтні 1991 p. BP України затвердила концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Відповідно до неї Україна проголошувалася нейтральною, без'ядерною та позаблоковою державою. 6 грудня 1991 р. прийнято закон "про Збройні Сили України", що заклав правову базу для реформування армії. Розпочалося поетапне скорочення армії та флоту. 1993 р. прийнята воєнна доктрина України. До сьогодні головними проблемами армії є незадовільне матеріальне постачання частин, коли коштів, що виділяються державою, ледь вистачає на виплату зарплат військовослужбовцям, а також остаточна невирішеність проблем Чорноморського флоту.

  1. Партійне життя у 90-ті роки. Молодіжний та студентський рух

Після проголошення незалежності і заборони КПУ фактично всі політичні партії стали на самостійницькі позиції. Президент Л. Кравчук прагнув спиратися на центристські сили демократичного спрямування. З цією метою створено Конгрес національно-демократичних сил. У ряді партій відбувся розкол - від Української республіканської партії відкололася Українська консервативно-республіканська партія на чолі з С. Хмарою, від Руху відколовся Всеукраїнський Рух на чолі з Л. Скорик. "Розкольники" критикували своїх однопартійців за їх співпрацю з "партією влади", виступали за більш швидкі економічні та політичні реформи. Утворюють нові партії: 1991 р. на базі забороненої КПУ утворена Соціалістична партія України на чолі з О. Морозом, Ліберальна партія (І. Маркулов), 1992 р. ОУН трансформувалася в Конгрес українських націоналістів (С. Стецько), 1993 р. відновила свою діяльність Комуністична партія України на чолі з П. Симоненко, утворено Трудовий конгрес України (А. Матвієнко), 1994 р. утворено Селянську (Аграрну) партію на чолі з С. Довганем. Загалом на 1995 р. було зареєстровано понад 30 політичних партій. Виникли такі громадські організації як Український союз промисловців і підприємців, Спілка офіцерів України. Профспілкові організації, що до 1991 р. були об'єднані Українською радою професійних спілок, трансформувалися у Федерацію профспілок України. Однак профспілки так і залишилися придатком адміністрації. їхня незначна роль у захисті прав трудящих призвела до утворення незалежних профспілок - Всеукраїнського об'єднання солідарності трудівників, Профспілки працівників Збройних Сил України тощо. Нові профспілки вимагають поділу з офіційними профспілками приміщень, у майна, оздоровчих закладів, рішуче підтримують страйкову боротьбу.

З кінця 80-х pp. починається розпад офіційних молодіжних і дитячих організацій - комсомолу, піонерської, жовтенятської. Надзвичайно заполітизовані, ці організації вже не відповідали інтересам молоді. Зароджуються нові організації. Однією з перших з'явилася Українська студентська спілка (УСС), яка спочатку висувала економічні вимоги і була схожою на студентські профспілки. Утворюються Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Всеукраїнське студентське братство (ВСтуБ) тощо. Однак невдовзі студенти висунули й політичні вимоги: 2 жовтня 1990 р. в центрі Києва на майдані Незалежності (тоді площа Жовтневої революції) у наметовому містечку почалося голодування студентів України, яке очолили О. Доній та В. Чемерис. Вони вимагали відставки голови уряду В. Масола, відмови від підписання союзного договору, передачі місцевим органам майна КПРС і ВЛКСМ, проведення перевиборів на багатопартійній основі. В результаті переговорів влада пішла на певні поступки - В. Масол пішов у відставку. Ці події засвідчили зростаючу роль молоді в політичному житті незалежної України.

Пізніше створюються нові молодіжні організації при різних партіях - молодіжна організація при Русі, молодіжна християнсько-демократична організація, відроджено й організацію лівого спрямування - комсомол. Відродився "Пласт", з'явилася Спілка піонерських організацій України.

Література

  1. Алексєєв Сергій Васильович, Ляшенко Євгенія Петрівна, Довбня Ольга Анатоліївна. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2007. — 228c.

  2. Безотосний Микола Трохимович. Україна в добу сталінщини: історія опору / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. — К., 2002. — 128с.

  3. Гісем О.В., Даниленко В.М., Левітас Ф.Л., Ольбішевський А.Л., Панченко П.П. Історія України ХХ ст. Для тих, хто готується до іспитів: Довідник / Інститут історії України НАН України; Київський міжрегіональний ін-т вдосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка / П.П. Панченко (ред.). — К. : Ніка - Центр, 1999. — 157с.

Loading...

 
 

Цікаве