WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років - Курсова робота

Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років - Курсова робота

Реферат з історії України

"Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років"

План

  1. Вибори до Верховної Ради України (ВРУ) 1990 p. Прийняття Декларації про державний суверенітет України

  2. Спроба державного перевороту в СРСР і ставлення до нього різних суспільно-політичних сил

  3. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, вибори Президента України

  4. Припинення існування СРСР, історичне значення проголошення незалежності України

  5. Створення нових владних структур в незалежній Україні

  6. Партійне життя у 90-ті роки. Молодіжний та студентський рух

  1. Вибори до Верховної Ради України (ВРУ) 1990 p. Прийняття Декларації про державний суверенітет України

1990 р. в Україні розпочався перший етап державотворення - після виборів до Верховної Ради УРСР у березні цього року остання стала працювати у парламентському режимі. Після того, як Російська Федерація прийняла декларацію про державний суверенітет Росії, ВР УРСР 16 липня 1990 р.прийняла перший законодавчий акт, виходячи з якого розпочалося будівництво незалежної української держави - Декларацію про державний суверенітет України. У ній було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю й закріплено три види суверенітету - державний, народний і національний.

Документ проголосив державний суверенітет України - верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території; національний суверенітет - невід'ємне право української нації на самовизначення; народний суверенітет - народ України (громадяни всіх національностей, які проживають в Україні) визнано єдиним джерелом державної влади. Декларація складається з 10 розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Декларація закріпила право народу України на володіння, використання і розпорядження національними багатствами держави. Україна проголосила своє право на власні Збройні сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, участь у міжнародних відносинах, як самостійна держава. У відповідності до Декларації було виправлено статті Конституції, а пізніше проголошено самостійність і утворення незалежної української держави.

  1. Спроба державного перевороту в СРСР і ставлення до нього різних суспільно-політичних сил

19-21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія зробила останню спробу врятувати СРСР і свою монопольну владу в ній шляхом державного перевороту. "З метою захисту життєво важливих інтересів народів і громадян Союзу РСР" Державний Комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який очолив віце-президент СРСР Г. Янаєв, вирішив припинити діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонити мітинги, вуличні походи, демонстрації та страйки, запровадити комендантську годину та обшук громадян, встановити контроль над засобами масової інформації (цензуру). Інша постанова ДКНС обмежила перелік центральних і московських газет кількома лояльними, на погляд ДКНС, виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану у Москву було введено війська. ДКНС планував спершу нейтралізувати Україну, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова, Донецька, Харкова та деяких інших міст, ліквідувати суверенітет республіки і зародки народовладдя.

Тогочасний Голова Верховної Ради Л. Кравчук досить стримано сприйняв пропозицію представників Народної ради (демократичної фракції парламенту) щодо об'єднання зусиль у боротьбі проти перевороту, попередив їх про можливі наслідки, закликав до спокою, щоб не спровокувати введення надзвичайного стану.

Обтічною й невизначеною виявилася і заява Президії Верховної Ради УРСР, прийнята після майже дводенної дискусії ввечері 20 серпня і опублікована лише 22 серпня. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути дестабілізації становища й загострення соціально-політичної ситуації, утриматися від страйків, мітингів і маніфестацій (як того і вимагав ДКНС).

Найрадикальнішим було внесене на вимогу представників Народної ради положення, що постанови ДКНС "не мають юридичної сили на території України". Не погоджуючись з перестрахованою позицією обережних противників і потаємних прихильників перевороту, частина членів Президії і народних депутатів (В. Гриньов. О. Ємець, Д. Павличко, В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський та В. Яворівський) оголосили власну заяву, в якій утворення та дії ДКНС визнавалися неконституційними і незаконними, проголошувалася підтримка демократичних сил Росії, в разі спроб захоплення влади у республіці народ закликався до непокори.

Представники Народної ради, що зібралися 19 серпня 1991 р. у Спілці письменників, заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. Наступного дня на засіданні Народної ради утворилася коаліція "Незалежна демократична Україна", яка об'єднала 27 партій і рухів.

Народний Рух України вже до середини дня 19 серпня підготував заяву з приводу державного перевороту в СРСР. У ній ДКНС названо неконституційним органом. Навпаки КПУ закликала у своїй шифрограмі всі партійні організації на місцях підтримати ДКНС, керуватися його документами.

  1. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, вибори Президента України

24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія ВРУ, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них - Постанова та Акт проголошення незалежності України,затверджені конституційною більшістю депутатів. Як наслідок цього Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум.Під час референдуму 1 грудня на який виносилося питання "Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України", Акт дістав підтвердження 90,32 % громадян, які брали участь в референдумі. За ходом референдуму спостерігали представники державних органів, політичних партій і рухів, держав колишнього СРСР і зарубіжних країн, міжнародних організацій, українські та іноземні журналісти. Референдум підтвердив волю українського народу жити в самостійній соборній українській державі.

Одностайність підтримки Акта проголошення незалежності України засвідчила не стільки про перехід парламентської більшості на самостійницькі позиції, хоча без урахування історичної реальності і волі народу тут не обійшлося, скільки про деморалізацію прокомуністичних елементів за умов поразки перевороту, про спробу ціною паперової незалежності врятувати компартію, про тактику поступки у гаслах з метою подальшого вихолощення змісту цих гасел. Водночас частина комуністичної номенклатури дійшла висновку, що в нових умовах й груповим інтересам більше відповідає незалежна Україна, зробила свідомий вибір на користь самостійності.

Ще, у липні 1991 р. ВР УРСР прийняла пакет законів щодо запровадження президентства у республіці. Україна стала парламентсько-президентською республікою. У вересні відбулося висування кандидатів на посаду Президента. Спочатку передбачалося від демократичних сил запропонувати одну взаємоузгоджену кандидатуру. Але угоди про спільні дії демократичних сил досягнути не вдалося. Велика рада Руху більшістю голосів висунула кандидатом у Президенти В. Чорновола, рада УРП - Л. Лук'янен-ка, громадська організація Українська Духовна республіка - О. Бердника, партія зелених України -Ю. Щербака, Союз "Чорнобиль" - В. Яворівського. До списків претендентів увійшли також колишній лідер депутатської більшості у Верховній Раді О. Мороз, поет Б. Олійник, міністр сільського господарства О. Ткаченко та багато інших. Загалом власних кандидатів висунули 12 політичних партій, громадських об'єднань і рухів, 97 трудових колективів. Визначений Законом рубіж у сто тисяч підписів змогли подолати лише сім з них: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, Л. Табурянський, О. Ткаченко, В. Чорновіл та І. Юхновський. Вони й були зареєстровані кандидатами у Президенти.

Loading...

 
 

Цікаве