WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Замахи на життя Адольфа Гітлера - Реферат

Замахи на життя Адольфа Гітлера - Реферат

Штауфенберґові доручили взяти участь у двох обговореннях обстави на фронтах в альпійській фортеці Гітлера Берґгоф у Бергтесґадені. Штауфенберґ прилетів з бомбою в портфелі, але Гіммлер і Ґерінґ не з'явилися. Через п'ять днів - нова нагода, Штауфенберґа знову викликали у Берґгоф. Ад'ютант приготував машину і літак, аби негайно після включення детонатора Штауфенберґ міг повернутися в Берлін, центр повстання. Начальник загальновійськового управління верховного командування генерал від інфантерії Ольбріхт, генерал-фельдмаршал Віцлебен, Йорк фон Вартенбурґ - знайомі нам особи - чекали на сигнал. Але Гіммлер знову був відсутній, і знову Штауфенберґ вирішив відкласти замах.
Нарешті 15 липня Гітлер прибув у Растенбурґ (нині Кєнтшин, Польща), повітове містечко з військовим аеродромом, в минулому цитадель Тевтонського ордену; навколо - густі хвойні та листяні ліси, очеретяні озера, звичайний ландшафт Східної Пруссії. У шести кілометрах від аеродрому знаходилася головна штаб-квартира верховного головнокомандувача, так звана Вовча нора, великий, відгороджений з усіх боків майданчик. Власне "норою" був підземний бункер фюрера під бетонним покриттям товщиною в сім метрів; бункер гарантував повну безпеку у разіповітряного нальоту. Трохи віддалік стояли будинок для ад'ютантів і повітка, де відбувалися наради. Усередині повітки коридор, кімнатка чергового, робоче приміщення і простора (60 кв. метрів) кімната на п'ять вікон з масивним, шестиметрової довжини прямокутним столом на двох тумбах. У куті праворуч від входу - круглий столик стенографіста. Повітка була дерев'яна, дах бетонований, стіни прокладені скловатою.
Отже, знову призначена нарада, Штауфенберґ, який відповідав за стан резервної армії (її передбачали ввести в дію у випадку вторгнення росіян на територію райху), прилетів для доповіді в Растенбурґ зі столиці, де він жив у квартирі свого брата Бертольда і працював у генштабі сухопутних сил на Бендлер-штрассе. Разом з одноруким полковником прибув генерал Фрідріх Фромм, посвячений у змову. Кілька заслінних обстав і стійок охороняли дорогу до ставки. На самій території, перед входом у повітку - але не усередині - стояли охоронці вождя. Штауфенберґ залишив портфель із бомбою у великій кімнаті. Цього разу він вирішив виконати свій план, навіть якби виявилося, що Гіммлер і Ґерінґ не беруть участь у нараді. Повідомили, що шеф таємної поліції напевно буде тут; але, до половини третьої, коли усе закінчилося, він так і не приїхав; не було і Ґерінґа.
Вільгельм Кейтель, генерал-фельдмаршал, начальник штабу верховного командування (повішений за вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі в 1946 р.), побажав попередньо ознайомитися з доповіддю; мова йшла про підготовку п'ятнадцяти "народно-гренадерських" дивізій, укомплектованих молодиками з нацистської "Гітлер-юґенд" (аналог комсомолу). Потім усі троє - Кейтель, Фромм і Штауфенберґ - вийшли з повітки. Незабаром у бункері з'явився Гітлер. Збереглася фотографія: фюрер потискає руку комусь із генералів, поруч, витягнувшись струнко, стоїть граф.
Замах і цього разу не відбувся. Вже в ході наради з'ясувалося, що Штауфенберґ повинен доповідати останнім; встигнути включити запальний пристрій і залишити барак не було ніякої змоги. Він повернувся в Берлін. Через кілька днів прийшов новий наказ зі ставки: з'явитися для доповіді 20 липня.
Новий Сулла
Капітан вермахту Ернст Юнґер, прозаїк, есеїст, діарист, можливо найзначніший з-поміж німецьких письменників, хто не еміґрував після 1933 р., від початку Другої Світової війни перебував на Західному фронті, брав участь у поході на Францію і провів, якщо не рахувати коротких відпусток і відрядження на Україну та Північний Кавказ, два роки в окупованому Парижі при штабі командувача окупаційними силами у Франції генерала Карла Генріха фон Штюльпнаґля. Юнґер приятелював зі Штюльпнаґлем, знав про те, що той приєднався до змови з метою вчинити державний переворот, знав інших учасників опору, але сам до нього не приєднався. У щоденниках, які склали книгу "Випромінювання", є запис (за 29 квітня 1944 р.), з якого видно, що Юнґер скептично ставився до цієї авантюри. Рушійною силою змови, на його думку, є "моральна субстанція", релігійні та моральні переконання учасників, тоді як успіху можна досягнути тільки за умови, що на чолі руху стане "який-небудь Сулла", "простий народний генерал".
Таким Суллою, зауважує новітній біограф Юнґера П.Ноак, міг би стати Роммель. Але в квітні 1944 р. Роммель був зайнятий підготовкою до відсічі вторгненню, а незабаром після цього, як ми знаємо, вийшов із гри.
Чи правий був Юнґер? Який сенс мала змова ціною у життя усіх чи майже всіх її учасників? Це були люди, прекрасно обізнані про ситуацію; на що вони розраховували? Доводиться знову ставити собі це запитання.
Деякі з них, наприклад, Ґерделер, усе ще гадали, що можна буде укласти сепаратний пакт з англійцями й американцями і зупинити росіян; більшість усвідомлювали ілюзорність цих сподівань. Ще в січні 1943 р. конференція західних союзників у Касабланці завершилася тим, що Рузвельт висунув за загальною згодою вимогу беззастережної капітуляції. Змовники намагалися складними шляхами встановити із союзниками зв'язок (ми на цих спробах не зупинялися). Нічого не вийшло: їх ніхто не хотів слухати.
Поставивши питання про сенс "авантюри" (чи була вона усього лиш авантюрою?), доводиться погодитись, що мотиви учасників були насамперед морального характеру. Прибрати Гітлера - означало знищити, як сказав на суді один зі змовників, "повноважного представника Зла в історії". Припинити війну - означало запобігти подальшим безглуздим жертвам. Покінчити з нацизмом - означало врятувати честь країни. У тому, що ці люди були набагато меншою мірою політиками, аніж захисниками морального закону, який захоплював Канта, полягала їхня слабість. У тому, що всупереч усьому вони воліли діяти, полягала їхня велич.
Мовчання
Запитаємо себе (трохи розширивши тему): що робити чесній людині перед лицем злочинного режиму? Комуністичні ідеали були багато в чому протилежні ідеалам німецького націонал-соціалізму, протистояння двох режимів маскувало в очах багатьох людей їх подібність, яка просто кидалася у вічі; усвідомлення справжнього характеру совєцької влади, розуміння того, що тоталітарна партія і створена нею в перші ж тижні після захоплення влади таємна політична поліція за самою своєю природою є злочинними організаціями, стосовно пізно спало на гадку навіть тим, хто чесно прагнув розібратися в усьому, що відбувається. Проте принаймні в тридцятих роках, не кажучи вже про пізніші часи, режим показав себе у всій красі; сліпому було ясно, у якій державі він живе. Що можна було зробити, чи можна було взагалі щось робити? Еміґрувати було пізно. Будь-які форми відкритого протесту
Loading...

 
 

Цікаве