WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія західноєвропейського феодалізму - Курсова робота

Історія західноєвропейського феодалізму - Курсова робота

Для Англії характерний безсинтезний шлях розвитку феодалізму, що зумовило відносно повільне феодалізування, що завершилося в XI ст. На початку середньовіччя англосакси жили общинами. Природні умови і периферійне положення гальмували розкладання первіснообщинних стосунків. Аж до XI ст. основну масу населення складали вільні селяни-общинники. Вони володіли досить крупними ділянками землі – гайдами, звичайні близько 50 акрів. Це передбачало наявність великих патріархальних сімей і затримувало виникнення в Англії вільно відчужуваної земельної власності типа алода.

Феодальна власність зароджувалася в VII–VIII ст. головним чином в результаті тих, що масових королівських подарували землі дружинникам і церкві або права збирати з певних ділянок королівських володінь побори. Земля, доходи від якої передавалися кому-небудь, називалася бокленд. З його появою виникло крупне феодальне землеволодіння, оскільки право отримання доходів незабаром перетворилося на право власності на цю землю. Селяни ставали залежними, хоча і зберігали особисту свободу. Крупне церковне і світське землеволодіння сформувалося в IX–XI ст.

У IX ст. виникла індивідуальна власність общинника на наділ з правом відчуження. З виділенням малих сімей зачалося дроблення наділів (замість 50 виділялося 10 акрів), що стимулювало майнове розшарування. Багато селян опинилися в поземельній залежності від лорда. Якщо ж лорд отримував судовий імунітет над певною територією, то її жителі потрапляли в судову залежність. Така територія перетворювалася на феодальну вотчину – манор.

У 1066 р. Англія піддавалася нормадському завоюванню, що прискорило феодалізування, оскільки французький феодалізм був зрілішим. Захопивши землю і політичну владу, завойовники насаджували звичні ним порядки. Судячи по проведеній в 1086 р. всеанглійського поземельного перепису ("Книга Страшного суду"), феодальна вотчина-манор набула закінченої форми, підпорядкувала раніше вільних общинників. Господарство грунтувалося вже на панщинній праці залежних селян. Велику частку складали вилланы (схожі на французьких сервів), що мали повний наділ землі (30 акрів) або його частка, що виконували панщину, несли натуральні і грошові платежі. Були також бордарії – залежні селяни з наділом меншим, ніж біля виллана (7-15 акрів). Існували коттери – залежні дрібні селяни з 2 – 3 акрами присадибної землі, вони також працювали пастухами, ковалями, теслярами. Саму нижчу категорію складали серви – як правило, дворові люди, що не мали наділів і виконуючі різні важкі роботи. Залишалося досить багато особисто вільних – фригольдерів. Впродовж ХII ст. різні категорії селянства все більше перетворювалися на залежних вилланов, основним обов'язком яких була панщина 2–3 дні в тиждень, оброки, лава довільних податків, церковна десятина.

У ХII – ХIII ст. аграрна еволюція Англії йшла суперечливими шляхами. Удосконалювалося землеробство, утвердилось трьохпілля, збільшився майдан обробленої землі. Попит на шерсть стимулював розвиток вівчарства. Під впливом товарно-грошових стосунків з середини ХII ст. намітилися дві тенденції. Одна – у бік особистого звільнення селян і комутації ренти. Віллани перекладалися на положення копигольдерів – утримувачів землі по копії, звільнялися від найбільш важких Форм особистої залежності, перекладалися на натуральний або грошовий оброк. Власники деяких маноров орієнтувалися на використання праці батраків, в ролі яких виступали коттери. Інша тенденція – до розширення домениального господарства, зростання панщинної експлуатації, зміцнення особистої залежності вилланов. Це було наслідком зростання експорту шерсті і зерна, причому головну роль в нім грали Феодали, що отримували великі прибутки.

У XIV–XV ст. комутація ренти набула більшого поширення в порівнянні з попереднім періодом, селянське господарство зачало конкурувати з домениальным. Останнє ставало невигідним, феодали все частіше відмовлялися від панщини, що викликало брак робочої сили. Суперечності загострилися у зв'язку з епідемією чуми. У цих умовах держава видала лаву законів (1349, 1351, 1361, 1388, відомих як "робоче законодавство"), по яких всі особи від 12 до 60 років, що не мали коштів для життя, зобов'язані були найнятися на роботу за плату, яка існувала до чуми, за відмову від найму загрожувала в'язниця. Так феодали намагалися заповнити брак робочої сили. Феодали, що вели панщинне господарство, рекоммутували ренту, повертаючи в свої манори що пішли в міста вілланів.

Ця сеньйоріальна реакція привела до різкого загострення боротьби селян, що вилилася в найбільш крупне і організоване повстання середньовіччя під буттям на чолі Уота Тайлера (1381). Потерпівши поразку, повстання проте сприяло звільненню вилланів від особистої залежності. В кінці XIV–XV ст. більшість з них покупалася на волю.

На початку XV ст. домениальное господарство було майже повністю ліквідоване, землі здавалися в тримання або оренду. Селянське господарство стало головним постачальником продукції на ринок. Спочатку воно не могло відшкодувати згортання домениального виробництва, тому до кінця XV ст. виявилися деякі ознаки занепаду. Але вони співіснували з прогресивнішими формами – дрібнотоварним селянським господарством і поміщицьким господарством нового типу. Виділилася верхівка селянства, що складала в Англії близько 15%, – йомены, в неї входили не лише фригольдери, але і багаті копигольдеры. У цій середі розповсюдилася фермерська оренда. З'явилося і нове дворянство – джентри, яке уміло пристосовувалося до нових умов, тісно зв'язалося з ринком.

Висновок

Феодалізм в Західній Європі в своєму розвитку минув декілька етапів. Історія західноєвропейського феодалізму ділиться на три великі періоди. Ранній феодалізм (раннє середньовіччя) – з V ст. до кінця Х ст. Це час формування феодального ладу, його генезису, коли складається феодальне крупне землеволодіння і відбувається поступове закріпачення феодалами вільних селян – общинників. Повністю панує натуральне господарство. Найбільш значною ранньою феодальною державою було королівство франків. Період розвиненого феодалізму (розквіт середньовіччя) охоплює XI–XV ст. Це час не лише повного розвитку феодального способу виробництва в селі, але і успіхів середньовічних міст з їх цеховим ремеслом і торгівлею. На зміну політичної роздробленості приходять централізовані крупні феодальні держави. І, нарешті, це час потужних селянських повстань, що приголомшували середньовічне суспільство. Період пізнього феодалізму (пізнє середньовіччя) – кінець XV – середина XVII d. – час розкладання феодалізму і визрівання в його надрах нового, капіталістичного способу виробництва.

Основною формою, в якій здійснювалася експлуатація феодалами селян, була феодальна рента, що поглинала частенько не лише додаткову працю, але і частку необхідної праці кріпосних селян. Феодальна рента була економічним вираженням власності феодала на землю і неповної власності на кріпосного селянина. Історично існувало три її вигляду: відробіткова рента (панщина), рента продуктами (натуральний оброк) і грошова рента (грошовий оброк). Зазвичай всі ці види феодальної ренти співіснували одночасно, проте в різні історичні періоди феодалізму одна з них була такою, що превалює. Спочатку домінуючою формою феодальної ренти була відробіткова, потім – рента продуктами, і на останніх етапах феодального способу виробництва – грошова рента.

Таким чином, в V–XV ст. для аграрного сектора західноєвропейського регіону були властиві деякі спільні риси: формування крупного феодального землеволодіння (англійський манор, французька і німецька сеньйорія), що обробляється працею різних категорій залежних селян (сервів, вілланів, коттерів, копигольдерів), розвинена система імунітету і васально-ленних стосунків. Спільною була також тенденція дії товарно-грошових стосунків на аграрний лад: поступове згортання доменіального господарства феодалів, зростаюче значення натуральною, а потім і грошової ренти, звільнення селян від особистої залежності, посилення їх майнового розшарування, зростання економічної ролі селянського господарства. Спільним явищем було також раннє виникнення міст.

Таким чином, V–XV ст. з'явилися найважливішим етапом в розвитку західноєвропейського регіону. У цей період сформувалася і удосконалювалася феодальна структура, спостерігався прогрес в аграрному секторі. Крупних успіхів досягли міста, що стали динамічними центрами народного господарства, в яких зародилися зачатки капіталістичного виробництва.

Список використаної літератури

  1. Грузицкий Ю.Л. Экономическая история Беларуси и зарубежных стран.-Мн.: "Экоперспектива", 1999.

  2. Нарысы гiсторыi Беларусi. У 2-х ч. Ч. 1. М.П Касцюк, У.Ф. Iсаенка, Г.В. Штыхау i iнш. – Мн.:Беларусь, 1994.

  3. Эканамiчная гiсторыя Беларусi. Вучэбны дапаможнiк: /Выд. 2-е, дап. I перапрац./ В.I/ Галубовiч, Р.I. Ермашкевiч, Г.П. Бушчык i iнш.; Пад агульнай рэд. В.I. Галубовiча. – Мн. "Экаперспектыва", 1995.

  4. Экономическая история зарубежных стран. Курс лекций / Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич и др. Под общ. ред В.И. Голубовича. – Мн.: Экоперспектива, 1996. – 432 с.

  5. Экономическая история капиталистических стран: Учеб.пособие для экон. вузов; Под общ. ред. В.Т. Чунтулова, В.Г. Сарычева. – М.: Высш.шк., 1985. – 304 с.

Loading...

 
 

Цікаве