WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Роль Еразма Роттердамського в гуманістичному русі Німеччини - Курсова робота

Роль Еразма Роттердамського в гуманістичному русі Німеччини - Курсова робота

Політична і суспільна реакція на довгий час зміцниться в Німеччині і лише в XIX ст. під впливом нових історичних умов зачне слабшати і видозмінюватися. Реформація в Германії, в ідеологічному плані, в основному, не досягла тих бажаних результатів, які стояли спочатку. Правда, у лютеран, обрядовість була підпорядкована буржуазній вимозі "дешевої церкви". Пишнота католицького культу була скасована, так само як і шанування ікон і мощів. Урочиста католицька літургія (меса) замінена проповіддю. З семи католицьких " таїнств" лютерани зберегли тільки два – хрещення і причащання. Але це була тільки зовнішня сторона змін. Внутрішня сторона Реформації – поглиблення політичної і економічної кризи в Германії.

Епоха Відродження, як і будь-яке історичне явище, минуло стадію зародження, розквіту і свого суб'єктивно і об'єктивного занепаду. Гуманізм в процесі свого історичного розвитку, особливо на тих етапах, коли складалися і міцніли принципи ренесансного світобачення, розчистив грунт для Реформації, утвердился і набув практичного поширення в програмі боротьби за нову культуру. З ідейної тенденції в ідеологічному житті епохи він виріс в суспільний рух, що надав потужну дію на подальший розвиток європейської культури.

Але одночасно, драматичні події породжені Реформацією і Контрреформацією, прищепили до краху багатьох ілюзій гуманістів, у тому числі, ідеї, що " у основі всіх віросповідань і всіх філософських учень лежить єдина "загальна мудрість", невіддільна від " загальній релігії", що перетворення існуючої церкви, синтез різних релігій і філософських учень принесуть з собою мир і повну згоду". Найяскравіше ідейна криза гуманізму виявилася в поглядах найбільших гуманістів епохи Відродження на Реформацію. " Суперечка видних гуманістів об'єктивно виявила дилему, перед якою опинився гуманістичний рух: і примикаючи до реформації, і залишаючись на стороні старої церкви, гуманізм ще намагався зберегти завойовану автономію свого розвитку і свої власні цілі, але і Еразм, і Гуттен гострозоро помітили один у одного зростаючу безперспективність цих зусиль. Деформувалися перш за все минулі політичні програми гуманістів. У них неминуче наростали риси утопізму".

Вчення про людину, як центральне епохи Відродження, в період Реформації також зазнає зміни. "З розвитком Реформації, коли доктрина Лютера була достатньо систематизована, Еразм першим вказав, що вона зрадила людину, яку Еразм прагнув прославити до "божественного". Визначаючи моральну зовнішність людини, його спосіб життя релігійно - філософськими поглядами гуманісти на думку В.М. Богуславського, приходять до висновку, що: "поведінка людей зовсім не визначається їх поглядами, прихильниками яких вони себе оголошують; найчастіше (а значить є виключення!) відбувається зворотне – люди обирають світогляд залежно від своїх корисливих спонук".

Звичайно, в даному випадку, найяскравіше цей приклад підтверджується на спробах "влада імущих" придбати популярність в суспільстві, утвердиться або усмирити "ворогів дійсної віри" тобто інакодумців. Особливе обурення гуманістів викликала жорстокість масових розправ, що лагодяться над інаковіруючими. Сумніви, втім, не примушують гуманістів відмовитися від своїх світоглядів і до кінця XVI ст.. гуманістичні уявлень про Людину, отримують найбільш закінчену форму і грунтовну аргументацію в етико-філософських ученнях, які актуальні і в даний час. Поза сумнівом, найзначніший результат той, що гуманізм епохи Відродження підготував формування національних культур, хоча з їх появою поступився їм місцем.

Гуманісти переосмисливши історичний досвід людського буття, збагатили його своїм унікальним досвідом і найголовніше відкрили людину самому собі. На верхньому інтелектуальному полюсі суспільного життя накопичився заряд церковно- феодального мракобісся, а на нижнем – " блискавки" бунтів і єресі, що відображають прагнення людською мили до свободи. Революція духовна (у сфері культури) передувала революціям політичним. Ренесанс розкріпачив людський розум, що стало необхідною умовою майбутнього соціального розкріпачення і твердження, як цінності, демократичних норм. Відродження викувало образ Людини - вольового, рішучого, непохитного, земного в своїх відчуттях і помислах і одночасно високоморального, богоподібного, богорівного в своїй свободі, в могутності свого розуму. Звернення титанів Ренесансу до античної естетичної традиції було не лише опорою, стимулом і матеріалом для вираження нових ідей, нових соціально-політичних і культурних тенденцій, але і відродження свободи філософської думки, продовження традицій минулого. Загублена нитка, зв'язок з минулим був відновлений і людська радість в звільненні, в усвідомлення себе в ланцюзі історичного процесу вилилася в нескінченне і різноманітне буйство фарб, ідей і форм, звуків, пронизаному світлом гуманності і надіями. Ідеал Людини земного, розумного, веселого, доповненого духовністю і піднесеністю відчуттів, не міг реалізуватися в похмурій дійсності середньовіччя. Сміливі стремління волелюбної гуманістичної думки були здавлені, немов залізним обручем, феодальною реакцією. Проте внутрішні сили Відродження були настільки великі, що саме в епоху свого згасання, навчене і просвітлене, воно висунуло для філософії, соціальної думки і культури в цілому вже не масштаб однієї особи, або, міста, або країни, але масштаб всього людства.

Відродження "розбудивши" людини, збудило від сплячки всю Європу. Звільнена мисляча особа кидається у водоверть буржуазного накопичення, намагаючись надолужити упущений час, коли матеріальні цінності були привілеєм одиниць. Ідеали гуманізму відступають перед новою ідеологією " джентльменів успіху", цинічних, жорстоких, чіпких, прагматичних. Мрія пізнання і творчої активності вирвалася до світла науки і техніки. "Примат матеріальний" нестримно затверджується на нових позиціях відтісняючи " примат моральний".

Щирість, жадання істини і свободи, безстрашний порив до світла знання, збагнення сенсу людського буття і наповнення його існування духовністю – ось ті "зерна", які відокремило від "плівки" Відродження. "Зерна", які по законах "генетичної пам'яті" зберігшись, зійшли вже на нових нивах історії в XX столітті.

Висновок

Інтерес до спадщини епохи Відродження і Реформації продовжує рости. Зростання гуманістичного і одночасно релігійного руху - двох яскравих історичних явищ рубежу XX-XXI ст. І концепція угорського історика Т. Кланіцай, яка раніше бралася під сумнів, має місце на твердження: "Гуманізм і Реформація, два тісно взаємозв'язаних явища, по суті дві сторони або дві течії усередині культури Ренесансу, які взаємодіючи виробили єдиний стиль Відродження". Цю ж думку розвиває вже сучасний історик В. Феллер в своїй праці "Еволюція християнства"і "Ескіз німецької історії".

Виходячи з вищевикладеного, не можливо не погодитися з висловом сучасного гуманіста Б.Г.Кузнєцова., у якому якнайповніше виявляється сенс спадкоємності в історії розвитку історичної думки: "Зв'язок епох втрачає сенс, якщо все, що додає цінність людського життя, - пошуки істини, добра і краси – обмежено даною миттю (хоч би історичною "миттю", даним етапом історії), якщо немає відчуття жвавого наступного зв'язку епох, якщо ми не шукаємо в сьогоденні результати минулого і зародки майбутнього. І якщо не шукаємо у минулому жвавого, близького нам, готуючого наше життя, коханого нами. Зараз нам особливо близький в культурному минулому людства крізний струмінь жвавої, незадоволеної шукаючої думки, що проходить через його історію".

Можна стверджувати, що з вузько, локально "соціалістичного" і "буржуазного" гуманізму, на основі вже сформульованих основних принципів гуманізму епохи Відродження народжується "новий гуманізм", єдиний в своєму розумінні Людини і його життєвого призначення. Гуманістичні принципи вже лягли в основу законодавчої діяльності різних "інститутів" і організацій державного і світового масштабу. Поза сумнівом, є видимими вони і в концепції нової особово-орієнтованої освіти.

Список використаної літератури

  1. Бессонов М.Н. Православие в наши дни. -М.: Политиздат, 1990. 303 с.

  2. Гутнова Е.В. Историография истории средних веков. - М.: Высшая школа,1985. 265 с.

  3. Жданов Н.В., Игнатенко А.А. Ислам на пороге XXI века. – М.: Политиздат,1989. 352 с.

  4. Клизовский А.И. Основы миропонимания Новой эпохи.- М.:Гранд, 2000. 815 с.

  5. Ковальский Я.В. Папы и папство. - М.: Политиздат,1991. 236 с.

  6. Кузнецов Б.Г. Путешествие через эпохи. Мемуары графа Калиостро и записи его бесед с Аристотелем, Данте, Пушкиным, Ейнштейном и многими другими современниками. - М.: Молодая гвардия,1975. 192 с.

  7. Правоторов В.Ф., Акопян А.А. Человек и человечество в новом столетии / Наука и религия. №8,2001. С.2-5.

  8. Правоторов В.Ф. XXI век: Гибель цивилизации, возврат к прошлому или небывалый прогресс?/ Наука и религия. №3,2001. С. 2-5.

1

Loading...

 
 

Цікаве