WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

У той же час для аграріїв інших республік європейської частини СРСР, за вказаний вище період, розмір податку за засіяну десятину землі зріс всього на 4 крб., з 42 до 46 крб.,13 а для кустарів та ремісників, які в переважно проживали в містечках, розмір податку з прибутку їхнього господарювання був взагалі зменшений на одну третину ставки.14

В наступному, 1931 господарському році (з цього часу „окладний рік для єдиного сільськогосподарського податку тривав з 1 січня по 31 грудня включно", у попередніх – з 1 жовтня),15 більшовики, у зв'язку з масовим потужним опором колективізації в Україні, значно збільшать сільськогосподарський податок для одноосібників і на присадибні городні ділянки, садки та виноградники, відповідно: 230 крб. (було 150 кр.), 200 крб. (було 140 крб.), 350 крб. (було 160-200 крб.).16

Отже, протягом 1928-1931 рр. більшовицька влада в Україні, використовуючи єдиний сільськогосподарський податок, як механізм економічного тиску на українського селянина, відчутно збільшила його розміри з метою вилучення селянських коштів, розорення одноосібних селянських господарств, придушення опору суцільній колективізації та прискореного вступу селян до колгоспів.

Про важку економічну ситуацію в українському селі, в зв'язку з непомірними поборами, засвідчує значна кількість архівних джерел. Є серед них і звернення у вищі партійні інстанції навіть представників партійної номенклатури Вінницького окружкому КП(б)У. Так, член бюро Вінницького окружного парткомітету Ольховий Г.Д. (репресований у 1937 р.)17 в доповідній записці у 1930 р., повідомляв: „Приклад: селянин має три гектари землі, має п'ять душ сім'ї, посіяв озимини 1 га, озимини пересічна врожайність по Чечельницькому району рахується 80 пуд. (50 % - 40 пуд.). Насіннєва позика минулого року – 8 пудів і того, селянин повинен здати 48 пудів з гектара, у нього фактично залишається 32 пуда на 5 їдців. По нашим нормам п'ять їдців за рік з'їдять 70 пуд., по 14 пудів на їдця. Значить в селянина не вистачає 38 пудів на харчування. Я взяв приклад кріпкого селянина із контрактантів..."18

Але більшовицький тоталітарний режим не тільки не зупинився перед назріваючою голодною катастрофою, навпаки, він її ще й прискорив. У постанові ЦК КП(б)У „Про виконання фінансового і касового планів та директив про розгортання товарообігу" від 9 жовтня 1932 р. з грифом „Не для друку", вказувалося: „В тих районах і селах, де припущено масовий недооблік і затаювання об'єктів оподаткування, провести наново нарахування сільськогосподарського податку... Цілком незадовільно провадилися робота у Вінницькій області по всіх елементах фінансового плану: мобілізація коштів, виконання касового плану, розгортання товарообігу...".19

І це в той час, коли в Україні, в тому числі і в селах Поділля, вже лютував голодомор. Про смертність серед селянства від голоду систематично інформували обласні партійні керівники ЦК КП(б)У вже з весни 1932 р.20

Не змінилася ситуація і в 1933 р. Так, в селі Людовка Жмеринського району сім'я селянина Лєбєдєва, яка голодувала, повинна була сплатити різних податків на суму в 700 крб., серед них: сільськогосподарського податку – 130 крб., самообкладання – 188 крб. Про це повідомляв обласний військовий прокурор Вінницький обком КП(б)У, реагуючи на скаргу їхнього сина – червоноармійця.21

Таким чином, єдиний сільськогосподарський податок задіювався більшовиками і в роки голодомору, ще більше загострюючи продовольчу кризу, адже в разі відсутності коштів, у селян відбирали продовольство.

1.4 „Самообкладання" селянства

Наступним механізмом експропріації селянської власності стало самооподаткування селянства. В період НЕПу селяни добровільно вирішували на сільських сходах скільки і для яких громадських заходів необхідно колективно зібрати грошей.

Головним чином зібрані кошти використовувалися: на шкільне і лікарняне будівництво; організацію лікарських, фельдшерських, ветеринарних і агрономічних пунктів; будівництво і утримання в селах соціально-культурних установ: бібліотек, хат-читалень тощо; протипожежну охорону; соціальний благоустрій – утримання в чистоті колодязів, ставків, озер, майданів, лазень...; будівництво і ремонт мостів, шляхів сполучення; покращання функціонування телефонного зв'язку та пошти. На будівництво дитячих садків та майданчиків, ліквідацію неписьменності, заходи кінофікації та радіофікації села, збільшення фондів бідноти.22 Тобто, практично на всі економічні та соціально-культурні потреби і заходи кошти збирались селянами, більшовицька держава в даний період нічим не допомагала селу.

Більше того, з метою збільшення надходження коштів у державну казну, 11 січня 1928 р. ЦВК і РНК СРСР приймають черговий закон про самообкладання „Про доповнення й зміну постанови Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народніх Комісарів Союзу РСР з 24 серпня 1927 року про самооподаткування людности".23

На відміну від попередніх законів про самооподаткування, які передбачали добровільний збір селянських засобів для „задоволення місцевих громадських потреб", новий закон передбачав примусові заходи щодо його виконання селянами. Зокрема, січневий 1928 року закон доповнювався такою статтею: „Загальний розмір самооподаткування не може перебільшувати 35% загальної суми сільськогосподарського податку, що належить із усіх господарств даної оселі в даному окладному році. УВАГА. Ради народніх комісарів союзних республік можуть надавати губерніальним та округовим виконавчим комітетам і відповідним до них органам право дозволяти для окремих волостей і районів підвищувати зазначений в цьому артикулі крайній розмір самооподаткування".24

Таке трактування закону, а саме, дозвіл підвищувати розмір оподаткування селян без межі стало ще одним наріжним каменем, що узаконив грабунок та призвів до масового зубожіння українського селянства. З цього часу грошовий податок уже не отримували як раніше, його фактично відбирали, щоразу збільшуючи розмір самооподаткування, із заможніших селян до 100 % від розміру с/г податку. В разі відсутності грошей, виконавчі органи влади отримали директиву еквівалентно проводити збір продуктами харчування або сільськогосподарським реманентом.25

У січні 1929 р. Політбюро ЦК ВКП(б) у постанові „Про хлібозаготівлі" (з грифом „Таємно") ще раз наголосило: „Негайно розгорнути кампанію по проведенню самобкладання...", рекомендуючи місцевим партійним органам ефективніше використовувати закон про самообкладання для успішного виконання хлібозаготівельних завдань.26

Місцеві партійні та радянські органи влади чітко виконували вказівки „з верху", вже через кілька місяців Вінницький окружком КП(б)У, доповідаючи про роботу „по самообкладанню", констатував: „В кожному селі прийшлось описати хліб, забрати та продати по 2-3 господарства за невиконання...".27

Річна загальна сума платежів більшості селянства Поділля, які обробляли 2 десятини землі, таким чином становила вже від 400 до 600 крб. (враховуючи сплату тільки за сільськогосподарський податок та „самообкладання"). Непомірно велика сума зазначених податків змушувала селян відмовлятися від деяких видів господарювання і пасивніше ставитися до своєї праці. Так, селяни с. Стрижавка Вінницького району відкрито заявляли: „Коли нас грабують, то ми до біса відмовимося сіять. Сіяти не будемо. Засіємо лише для себе, що будемо мати те й з'їмо...".28

Зведення ДПУ „Про настрої окремих груп села в зв'язку з кампанією по самообкладанню" секретарю Вінницького окружного комітету КП(б)У за січень 1928 року інформували, що промови на сільських сходах набули такого змісту: „Самообкладання нам нав'язують силою... В газетах пишуть одно, що треба брати 35 %, а на ділі зовсім не так, нас обдирають, не можна жити з такими порядками, при такому становищі неможливо зміцнити своє господарство і населення залишиться назавжди бідним... Що це таке, і податок, страховка, самообкладання, займ, чи не є це підготовкою до війни... Нам нема чого самообкладатися, нехай держава нас обкладає... Радянська влада з нас сім шкур дере... Самообкладання рівнозначно ножу в серце... Все беруть та беруть, прийдеться за обріз взятися..."29

Кампанії по самообкладанню, як складова фіскальних визискувань українського селянства, продовжувалися і в роки голодомору. Так, постанова ЦК КП(б)У від 9 жовтня 1932 р. вимагала: „Зобов'язати облпарткоми забезпечити надходження готівки з самооподаткування в межах визначених планом мобілізації коштів...".30

За невиконання планових завдань, пропонувалося райвиконкомам притягувати сільські ради до судової відповідальності, а уповноважених райпарткомів до партстягнень, передаючи на них справи до партійних контрольних комісій.31

І, перш за все, побоювання потрапити в списки репресованих за невиконання планів, змушувало місцевий партактив відбирати останні кошти і продовольство в голодуючих селян. Їх уже не турбувало, чи дана сім'я одноосібника, а чи колгоспника, навіть, сім'ї червоноармійців (що заборонялось вищою партійною владою) піддавались у 1933 р. самооподаткуванню.32

Loading...

 
 

Цікаве