WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

У першу чергу за ініціативою начальників повітових дільниць та командирів військових підрозділів на Поділлі почали утворюватись і місцеві комуністичні органи влади: ревкоми і комнезами, а для виконання продовольчих завдань – продовольчі комітети. Ці перші „органи влади", що утворювались за допомогою військових частин, практично не мали в своєму складі україців. Так, із 12 працівників Ольгопільського повітового продовольчого комітету 6 були росіянами, 5 – євреями і 1 – поляком. Причому, 7 чоловік були відкомандировані із Червоної армії, 3 – прислані з м. Вінниці і тільки 2 проживали до цього часу на території повіту.30

Таким чином, з листопада 1920 р. на території Поділля вирішення всіх політичних та економічних завдань: створення місцевих більшовицьких органів влади, придушення повстанського селянського руху, виконання продовольчих планів здійснювали 12, 24 та 60 стрілецькі дивізії Червоної армії. Але і їх стало замало. У зв'язку з наростаючим опором селянства (тільки в Ямпільському повіті на початку 1921 р. налічувалось близько 12 тис. повстанців)31, навесні 1921 р. для боротьби з повстанськими селянськими загонами на Поділля прибув кінний корпус „Червоного козацтва" під командуванням В. Примакова. У своєму листі в травні 1921 р. до голови Постійної Наради по боротьбі з „бандитизмом" Раковського заступник голови Подільського губревкому Ракітов писав: „З 12 повітів Подільської губернії найбільші прояви бандитизму у трьох: Гайсинському, Брацлавському та Ольгопільському. В квітні боротьба з повстанським рухом прийняла плановий та серйозний характер, а зосередження в повітах трьох дивізій дало можливість ще більш посилити боротьбу з бандитизмом. Виїхавши на місце бойових дій, польова Губнарада роботу проводила в таких напрямках: знищення діючих банд, виявлення бандитів та їх агентів, які з різних причин знаходились у своїх домівках, встановлення та зміцнення радянського апарату на місцях. Тепер, з прибуттям дивізій т. Примакова, можна сміливо говорити, що розпочату роботу вдасться не тільки продовжити, а й посилити".32

Окремо про дивізії так званого „червоного козацтва" – ніякого козацтва не було, полки дивізій формувалися в основному з інтернаціоналістів Сходу для підтримки революції в Угорщині. Але із світовою революцією не склалося, а потужний опір повсталих українських селян змусив більшовиків кинути проти них зазначені військові підрозділи, які в архівних джерелах зазначені – „черкиздивізія", „башкирдивізія".33

Загалом пять регулярних, з бойовим досвідом, дивізій Червоної армії душили опір селянства Поділля, називаючи це „розпочатою роботою", їм активно допомагали ескадрони Григорія Котовського, які базувались північніше (разом – не менше 50 тис. червоноармійців). Проти повстанців також були задіяні війська "ЧОН", загони ЧК і "Продміліції", прикордонні частини34 – це свідчить про масовість, активність та бойовитість повстанських селянських загонів на Поділлі у 1920-1922 рр.

Наступна причина, яка викликала потужний опір селянства. – надання більшовиками надзвичайних владних повноважень позасудовим органам: революційним трибуналам та органам ЧК. Про це свідчить лист членів комнезаму містечок Старої та Нової Ободівки Ольгопільського повіту до губвійськнаради. В ньому зазначалось, що представники різних комісій та особливих відділів заарештовували і забирали з собою десятки мирних людей, вчиняючи над ними самосуд, не дозволяючи довести селянам свою невинність. Розстрілювали селян тільки за те, що декому не сподобались „селянські фізіономії" або дуже сподобались їхні чоботи. Місцевих жителів Ковтуна і Мельника розстріляли нібито за „спробу втечі". Автор листа вказував на те, що всі ці незаконні дії „надзвичайок" підривали авторитет радянської влади, у селян склалась невпевненість у завтрішньому дні і десятки їх, не очікуючи арешту, йшли в ліси, поповнюючи повстанські селянські загони.35

Не могло не відбитися на ставленні до радянської влади і проведення масової насильницької мобілізації подільської молоді до лав Червоної армії. Після вигнання білополяків, не обтяжуючи себе клопіткою агітацією, більшовицька влада хотіла примусово змусити селян служити в рядах її армії. Розпочалось масове дезертирство.

Ще в серпні 1920 р. вийшов наказ голови Центральної комісії з дезертирства Артанова про боротьбу з дезертирством в Україні. За ним усі села ділились на 5 або 10 хат і призначався відповідальний за дезертирів, який досить часто „за недостатню пильність" разом з дезертирами ставав перед судом революційного трибуналу. Вирок ревтрибуналу, як правило, був один – розстріл.36

Цей наказ, який ще називали „Наказ про пятихатки", передбачав поділ сіл на три табори: дезертирські, групи пятихатніх та нейтральне населення. Наказ порушував єдність дезертирів з селянством, пятихатні змушені були, явно чи конспіративно під страхом смерті, давати агентурні дані на дезертирів, вселяючи недовіру між усіма трьома таборами. Також в майбутньому п'ятихатні повинні були стати перевіреними в роботі прибічниками радянської влади і на них змогли б опиратися комнезами. Дезертири мали поповнювати червоноармійські ряди, а не повстанські загони. І, що важливо, влада намагалася встановити кругову поруку на селі, кожен мав відповідати не тільки за себе, але й за усіх.

„Наказ про п'ятихатки" був одним із перших після захоплення більшовиками України, який став сигналом для нечисленних прибічників нової влади до розколу українського села, до виявлення, насильного притягнення та об'єднання усіх комуністичних сил воєдино для встановлення радянської влади в Україні. „На Україні ще є місця, де не ступала нога комуніста", – говорилось у промові заступника начальника Київського військового округу Голікова.37

У цей же час по всій Україні відбувалось вилучення церковних цінностей. Більшовики пояснювали цю насильницьку акцію відсутністю коштів для допомоги голодуючим і боротьбою з економічною кризою. Серед населення Поділля, яке в переважній більшості було віруючим, наростало обурення і гнів. З листа у Подільську губернську Комісію з вилучення цінностей: „Ямпільська повітова комісія з вилучення цінностей доповідає, що рахуючись з ударністю роботи все ж треба враховувати, що селянство виховане на різних туманних релігійних віруваннях, і в зв'язку з цим виникали різні ексцеси. Потрібна сама широка роз'яснювальна робота... У всіх церквах були зроблені описи вилученого, випадків крадіжок не було. Вилучення в Ямпільському повіті закінчено 11 травня. В зв'язку з тим, що у Ямпільському повіті відсутні монастирі, а у всіх церквах тільки срібло – золота вилучено не було. Всього вилучено 14 пудів і 9 фунтів срібла".38

Більше того, представники більшовицької влади для боротьби з „релігійними забобонами в Україні" розпочали у 1921 р. розкривання (розпечатування) мощей Святих, і тільки термінова секретна телеграма ЦК КП(б)У, надіслана з м. Харкова, призупинила цей вандалізм. У телеграмі пропонувалось місцевим органам влади тимчасово утриматись від подібних методів для того, щоб попередити масову містифікацію, пов'язану з дією мощей, оскільки траплялися випадки нетлінності їх. Також вищі партійні органи влади, хоча і визнавали цей метод антирелігійної боротьби правильним, рекомендували зосередитись на інших "невідкладних завданнях революції".39

Підсумовуючи вище зазначене, можна констатувати, що основними причинами, які призвели до селянської війни проти більшовицької влади в Україні, зокрема на Поділлі, у 1920-1922 рр. були:

-політика „воєнного комунізму": запровадження військового стану, примусове насадження більшовицьких органів влади, спроби швидкої „радянізації" селянства;

- здійснення насильницьких продовольчих реквізицій;

- свавілля підрозділів Червоної армії стосовно мирного населення;

- репресивні дії загонів ЧК та ревтрибуналів;

- проведення примусової мобілізації молоді до лав Червоної армії;

- переслідування більшовиками церкви та вилучення владою церковних цінностей.

- прагнення селянства до відновлення влади УНР та утвердження Соборної незалежної України;

Селянський повстанський рух був часто стихійним, не достатньо організованим, з партизанськими методами боротьби, але він мав національне спрямування. Селяни зрозуміли, що вийти із такого скрутного становища у боротьбі з сильним та жорстоким ворогом можна тільки здобувши національну незалежність. Серед діючих повстанських загонів були й такі, які мали чітку організовану військову структуру та належну дисципліну. Підтверджують це накази командира Надбужанської повстанської дивізії від 1921 р.: „29 лютого. Згідно наказу Головного отамана військ Української Народної Республіки я, отаман Хмара, приймаю командування повстанською Надбужанською дивізією... Повстанська дивізія є діючою частиною українського війська і підпорядковується наказам УНР... Забороняється категорично: пянство, пограбування, безпідставані постріли, а також нечемне поводження з мирним населенням...

Loading...

 
 

Цікаве