WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Матеріали Вінницького окружного відділу ДПУ – „Спецзведення № 6 за травень 1930 р." – свідчать, що становище з продуктами харчування на селі стало критичним – селяни голодували: „По деяких селах Липовецького району, особливо Пісочин і Війтівці, із-за відсутності хліба і др. продуктів, частина бідняків-колгоспників Липовецького району не можуть вийти в поле. Дані села відстають в посіві; ... у Жмеринському районі... в с. Сьомаки, Москалівка, Козачівка і ін. бідняки-індивідуальники та колгоспники по декілька днів сидять без хліба; ... голова колгоспу с. Трибухи Літинського району заявив, що якщо не дадуть хліба, прийдеться колгоспу розійтись; ... у Немирівському районі в багатьох селах, в зв'язку з продовольчими труднощами, серед бідняків упадочні настрої... В селі Сподахи бідняки цього села Бурко Ісидор та Деркач Мотря заявляють: „Хоч пропадай, немає ні кусочка хліба, хто ж нам поможе?"15

Таким чином, задіяні більшовицьким режимом механізми творення голодомору (експропріація селянської власності): фінансові побори, систематичні репресивні хлібозаготівельні кампанії – тотальне вилучення хліба, суцільна насильницька колективізація, яка прискорювалася ще й ліквідацією „куркульства" (фізичним знищенням основного виробника хліба, котрий ніколи б не вписався у більшовицьку доктрину – комуністичне суспільство) – ці заходи кремлівських вождів призвели до масового голоду в Україні, зокрема на Поділлі, вже в 1928-1930 рр.

В 1931 р. матеріальне становище селянства ще більше погіршилось. Сталін і його оточення з кожним днем наближали український народ до катастрофи. Документальні джерела Державного архіву Вінницької області всебічно висвітлюють також опір селянства сталінській політиці та наростаючий масовий голод 1931 р. на Поділлі. Так, у с. Щурівці Немирівського району (липень 1931 р.) біля 150 жінок не дали змоги партактивістам вивезти хліб з села, з криками: „Нас грабують, хліба у нас немає, в минулому році не платили, кулаків у нас немає, ми всі кулаки" – жінки, організувавши „волинку", висунули вимоги перед райпарткомом: припинити вилучення хліба, знизити план хлібозаготівлі для всього села, знизити єдиний сільгоспподаток.16

В інформаційному листі в ЦК КП(б)У (серпень 1931 р.) секретар Тульчинського райпарткому повідомляв: „В селі Тарасовці підкуркульники виступали, що пляни нереальні, що виконати їх неможливо, що радянська влада хоче, щоб з голоду люди поздихали... Підкуркульниця – полячка... Мельник Ф., намагаючись зірвати куткові збори, заявляє: „Що це собі думаєте, хто це складає такі великі пляни, він не знає, що у нас зовсім не вродило. Що ви хочете, щоб ми потопились, а тут ще й позика. Чекайте, буде вам аж тепер третій вирішальний рік. Ми вам хліба не дамо, хоч живими в землю закопайте, або розстріляйте."... „В селі Кобилівці були нездорові виступи окремих колгоспників... „Нема хліба, не вродило, самі голодні..."17

У вересні 1931 р. з Немирівського райпарткому в Харків надійшла інформація такого змісту: „В Н. Кропивні, щоб доказати нереальність пляну, керівники колгоспу... почали на полі збирати колоски, зазначаючи, що їм не вистачає хліба. На ярмарках, які відбуваються в районі, помічаються окремі ходаки, які випрошують хліб і зазначають, що вони в колгоспі працювали, радянська влада весь хліб забрала, то їм доводиться тепер просити хліб, бо нема чого їсти..."18

В грудні 1931 р. райпартком Брацлавського району інформував ЦК КП(б)У: „Політичний стан району під кутом зору виконання всіх політично-господарських кампаній та зокрема хлібозаготівлі відзначається певною загостреністю – опором куркульської агітації, що поширюється навіть на бідняцькі маси села та колгоспників... с. Печера – Мандрик Гаврило ... сказав: „Що робити надалі, як жити, хліб до зерна забирають, залишають цілі сім'ї без шматка хліба". По с. Остапківці – Кириленко Юхтим ... висловив таку думку: „Дивіться, що робиться, радянська влада забирає останній кусок хліба"... По с. Паланка – гр. Кучер – середнячка, виступивши на загальних зборах сказала: „Наклали на людей таку велику кількість, що нема ніякої змоги виконати. Все це робиться аби перечистити людей...". Разом з тим... демобілізований червоноармієць Семенюк Сидір (бідняк), відмовившись прийняти участь в роботі бригади по хлібозаготівлі, заявив: „Я не можу допомагати забирати в людей останній пуд хліба, хай чекають, що як буде війна, щоб я воював, - перший втечу в корчі". По с. Бортники – Кучер Яків ... сказав: „Як видно хотять, щоб народ з голоду поздихав, навіть від членів колгоспу забирають весь хліб" ... Вчитель Котенко, в розмові з іншими вчителями: „На весні будуть великі події, тому що зараз хліб замітається червоною мітлою, внаслідок чого, безумовно буде масовий голод, що приведе до кепських наслідків..."19

Отже, як свідчать архівні документальні джерела, масовий голод в Україні розпочався не в 1932 р. і не зненацька, його прояви і ознаки були зафіксовані вже навесні 1928 р. Продовжуючи посилюватись, набираючи все більших масштабів протягом 1929-1931 рр., він досяг свого апогею в 1932-1933 рр., перетворившись в катастрофічний голодомор.

Тоталітарна влада знала про наростання голоду в Україні, але нічого не робила для покращання продовольчого становища. Більше того, в ці трагічні роки, більшовицьким режимом були впроваджені нові технології голодомору: система внутрішніх паспортів, яка не дозволяла залишати села в пошуках продуктів; ретельний контроль на російсько – українському та білорусько – українському кордонах, аби не допустити надходження харчів у голодуючі райони; систематична реквізиція абсолютно усіх продуктів харчування; заборона видавати селянам зерно, яке було на складах, залізницях, портах...; арешти і розстріли селян за зрізані колоски; масове виселення селян зі своїх осель, в результаті розпродажі селянських господарств за невиконання хлібозаготівельних планів; відмова влади надати селянам хлібні пайки, які існували в містах і частково видавались сільській інтелігенції; безконтрольне свавілля та насильство над селянами різного роду хлібозаготівельних бригад: судово-слідчих, робітничих, „буксирних", „похідних"..., зі своїми металевими щупами; занесення сіл і колгоспів на так звану „чорну дошку", з усіма санкціями та наслідками; посилення контролю і за місцевими партійцями – виконавцями цієї трагедії, за найменший прояв лояльності до селян вони підлягали арешту.20

Один з перших дослідників голодомору на Поділлі, професор Вінницького державного педагогічного університету Ілля Гаврилович Шульга писав: „Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Трактами, широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, на Поділля пробирався голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей, „червона мітла " повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю та буряки, гарбузи і квасину. Це були останні місяці 1932 р., названі народом „гарбузень". Грудень і січень – „пухкутень" – піднесли українському селянинові тяжку чашу мук. Весняні місяці 1933 р. залишилися в пам'яті подолян під назвою „капутень".21

Партійний активіст – реквізитор, зізнавався: „Я чув як діти душилися, заходилися в криках від кашлю. І я бачив вигляд цих людей, він був переляканий, благальний, ненавидячий, тупо байдужий, затьмарений відчаєм або палахкотів напівбожевільною зухвалістю і люттю.... Разом з іншими я випорожнював скрині старих людей, затикаючи собі вуха від плачу дітей і голосіння жінок. Бо я був переконаний, що здійснюю великі та потрібні перетворення на селі...."22

Кульмінаційними стали події грудня 1932 р., ЦК ВКП(б), знаючи про голодомор в Україні, відміняє постанову ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. про невивіз посівних фондів. В зв'язку з цим, 24 грудня 1932 р. всім районним парторганізаціям, райвиконкомам та уповноваженим обкомів партії надходить лист за підписами Косіора, Строганова, Алєксєєва: „Про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі й посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівлі."23 Протягом 24-х годин дана постанова повинна була бути доведена до всіх голів колгоспів під розписку. На місцях завмерли в очікуванні – лист був смертельним вироком українському селянству. Та через п'ять днів особисто Косіором направляється повторний лист з погрозами та вимогою негайного вивозу протягом 5 – 6 днів всього посівного зерна.24

В цей же проміжок часу більшовиками приймається рішення і про введення паспортного режиму на території України, який забороняв залишати селянам місця проживання.25

Таким чином, протягом кількох тижнів українські села перетворилися на резервації, де продовжувалась вакханалія відбору всіх продуктів харчування.

Селяни не могли розуміти, за що їх убивають? Більшість з них повернулася у колгоспи, весь хліб держава вже реквізувала. Проте кожен ранок так звані „активісти" вдиралися до селянських помешкань і з викриками: „А, ви ще живі – значить щось їсте", продовжували систематичний відбір харчів, які, звичайно, мали закінчитись.

Loading...

 
 

Цікаве