WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки - Курсова робота

Загальна грошова сума вище вказаного розкуркуленого селянського господарства становить всього 1083 крб. - це свідчить, що дане господарство не відносилося до заможних, а перерахована та зафіксована в акті власність тільки підтверджує даний висновок. Ніяк не можна було назвати заможними й інші розкуркулені господарства селян-одноосібників села Стадниця: Бондарчука Явдокима (вартість всієї власності – 1109 крб.), Коваля Григорка (1901 крб.), Бондарчука Максима (1668 крб.).128

Розкуркулені селяни села Стадниця Вінницького району, в тому числі і Реган Магдей, двічі подавали заяви до районної трійки з розкуркулення про повернення їм майна, але і в березні, і в серпні 1930 р. отримали відповідь – відмовити.129

Відмова районних керівників більшовицької влади розкуркуленим селянам, яких віднесли до 3-ї категорії, ще раз засвідчує про небажання місцевої партійної номенклатури реагувати позитивно на несправедливість у селах районів Поділля. Це пояснюється насамперед політичними мотивами, адже розкуркуленню підлягали, в першу чергу, ті селянські господарства, які були віднесені до „ворогів" більшовицької влади. Так, серед причин розкуркулення селянських господарств села Янів Вінницького округу, зазначені: „Козодой Максим... – противник міроприємств радянської влади, Зикін Оксентій... – учасник повстання 1919 р., Макошин Іван... – антирадянський елемент, Бондар Олекса... – вороже ставиться до всіх міроприємств, які проводяться на селі..."130

Стосовно розподілу в подільських селах розкуркулених господарств на 2-у і 3-у категорії, то в основному все залежало від особистого ставлення місцевих „експропріаторів" до конкретної селянської родини. Наприклад, у селі Великий Чернятин Калинівського району, один з рідних братів – Паламарчук Антон Йосипович був віднесений комісією з розкуркулення до 2-ї категорії: виселення на Крайню Північ, маючи 5,5 десятин землі (платив податок у розмірі 148 крб.). Його брат – Паламарчук Трохим Йосипович – до 3-ї категорії, маючи у власності 12 десятин землі (платив податок у розмірі 180 крб.).131

Для розкуркулених селян 3-ї категорії влада визначила певні норми прожиткового мінімуму і категорично вимагала їх дотримання, зокрема у матеріалах Вінницького та Тульчинського окрвиконкомів йдеться: „Цілком таємно. Про землевпорядкування... Відвести на найдальших і непридатних землях – землі для куркульських господарств...",132 „... з худоби та птиці: 2-3 курки, одне порося..."133

Щодо сільськогосподарського реманенту, то для розкуркулених 3-ї категорії Тульчинський окружком КП(б)У ще в лютому 1930 р. визначив такі норми: „Для тих, що не підлягають виселенню за межі округи, а поселяються в спеціальних виселках... залишити реманент за такими нормами на 3-4 господарства: 6-8 га рільної землі, одного коня, один плуг, один лущільник, одну борону, один культиватор, одного воза та сані. Продуктивного скота не давати... Куркулям надаються якісь інші приміщення, будинки бідняків в порядку переселення... При розкуркуленні – хліб та посівматеріал залишати за мінімальними нормами на їдока..."134

Подальша доля розкуркулених селян-одноосібників 3-ї категорії була не кращою від розкуркулених інших категорій, хоч ці сім'ї проживали на рідних теренах. Чоловіків – голів сімей, як правило, заарештовували і тримали певний час в місцевих „бупрах", щоб пізніше визначитись з районом виселення, а сім'ї виганяли з власних осель.135

Прикладом вище викладених висновків, може слугувати інформація, яка відклалася в скарзі до Голови ВУЦВК Г.І. Петровського, розкуркуленого селянина А. Антохова з села Крупина Хмільницького району Вінницької округи, а саме: „22 лютого мене заарештували і посадили у Вінницький Бупр. Вини за собою я не відчуваю. Після мого арешту мою жінку вигнали з хати як куркульку. Але я під розкуркулення не підлягаю бо я вважаюсь як середняк. До революції землі у мене не було і я був батраком, ходив по чужих роботах. Коли мені надали землю, я весь час працював коло свого господарства. Тепер мав 1 коняку, 2-є малих лошат, 1 корову, 2 вівці, хату, клуню, 1 сарай, машин у мене ніяких не було. Продподатку платив 30 крб. з копійками, маю сім'ю ... душ. Посадили в Бупр мене і забрали дома все по неправді, так як я мав з ними, тоєсть з головою сільради та сільКНС, особисті рахунки. Прошу, як батька України, бути батьком мені і моїй сім'ї, що страждає на чужім селі без хліба, повернути мою сім'ю у хату і дати можливість жити. 29 травня 1930 р. Прохач Антохов.136

Для таких „куркулів" як Антохов, Політбюро ЦК КП(б)У постановою від 11 серпня 1930 р. визначило і крайні строки виселення „куркулів" 3-ї категорії з осель на висілки – „... до закінчення осіннього сіву 1930 р..."137

„Куркулі" усіх 3-х категорій були позбавлені і виборчих прав (перебували поза законом)138, влада відносилася до них як до прокажених, нещадно переслідуючи та відбираючи результати їхньої праці, навіть найматися на роботу їм було категорично заборонено. Так, у липневій 1930 р. директиві ЦК КП(б)У, з грифом „Цілком таємно", констатувалося: „Є випадки коли розкуркулені використовуються на роботах в колгоспах та радгоспах як наймана робоча сила... Політбюро пропонує ні в якому разі не допускати використовування куркулів за яких би то не було умов".139

Місцеві „експропріатори" і приїжджі „двадцятип'ятитисячники", ще й безжалісно знущались над селянами, адже для них селянство було „класовим ворогом". Так, голова Червоножовтневої сільради Ф. Нечаєв „вечорами, у нетверезому стані викликав у сільраду жінок, гвалтував їх, поперджаючи, що за розголошення, вишле на Північ як куркульку разом із сім'єю".140 Тільки в одному Могилів-Подільському окрузі, за насильство над селянами в лютому-березні 1930 р., було притягнуто до відповідальності партійною конторольною комісією 31 комуніста, з них: 4-х виключили з партії, 10 – зняли з роботи, 10 – віддали до суду, 7 – дістали різні партстягнення.141 Але, в переважній більшості випадків, насильство та знущання над селянами, в ході акції „розкуркулення", залишалися безкарними.

Про свавілля більшовиків-„двадцятип'ятитисячників" та комсомольців в українських селах йдеться і в таємному березневому 1930 р. листі ЦК КП(б)У „До всіх окружкомів та райкомів КП(б)У", зокрема: „Тов. Баліцький, який сам об'їхав округи, де були волинки, про Шепетівку пише ось що..., бридкі вчинки робітників, які збирали посівний матеріал, практикуючи при цьому майже поголівні труси уночі у селян, самочинне розкуркулення, що зачепило середняків. За директивою окружкому комсомолу, комсомольці повинні були „обійти всі до одного будинки на терені вашого осередку, обдивившись дахи, хліви та хати і запаси тих предметів, які лежать там без всякої здатности забрати", з чого виникла нечувана зненависть до комсомольців..., комсомольці обходили двори, збирали „експорт", стріляли по дворах собак, при чому, як пише у своєму запізнілому листі окружком партії, „є випадки поранення людей і домашньої худоби та ін".142

Loading...

 
 

Цікаве