WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Окупація України військами Німеччини та її союзників - Курсова робота

Окупація України військами Німеччини та її союзників - Курсова робота

Перебазування продуктивних сил у східні райони країни здійснювалося за рахунок неймовірних зусиль народу. Це небувале за масштабами переміщення, здійснене максимально оперативно відіграло вирішальну роль у становленні на сході СРСР, у глибокому радянському тилу, воєнно-промислового комплексу (ВПК).

Евакуації підлягали найкваліфікованіші спеціалісти. Однак частина із них аж ніяк не прагнула кидати домівки й майно напризволяще та їхати у безвість. Щоб відвернути загрозу зриву забезпечення евакуйованих підприємств робочою силою, прокуратура, посилаючись на обставини воєнного часу, оголошувала таких людей дезертирами й притягала до судової відповідальності. Указом Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1941 р. самовільне залишення підприємств й порушення трудової дисципліни каралися "відсидкою" у ГУЛАГу від 3 до 5 років.

Усе вартісне майно, що його неможливо було вивезти, за директивою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) Від 29 червня 1941 р. підлягало "безумовному знищенню", щоб ним не скористався ворог. Цю тактику диктувала логіка війни на тотальне знищення, згідно з якою було висаджено у повітря низку будов перших п'ятирічок. З ладу було виведено усі дев'ять генераторів Дніпрогесу. Радіомінами висаджено у повітря кращі будинки, кілометри вулиць Києва та Харкова. Проте внаслідок високих темпів наступу німецьких військ чимало запасів сировини, промислового обладнання, заводів й фабрик, стратегічних складів озброєння й обмундирування Червоної армії, "далекоглядно" розташованих військово-політичним керівництвом СРСР неподалік західних кордонів потрапили до гітлерівців.

Розвинута економіка, багата сировинна база, численні висококваліфіковані кадри - ці та інші важливі Воєнно-економічні чинники, що їх мала Україна, були максимально використані радянською системою з початком фашистської агресії. Тоталітарна економіка СРСР в екстремальних умовах війни продемонструвала дивовижний мобілізаційний потенціал.

3. Після успішного контрнаступу (грудень 1941) під Москвою Сталін намагався розпочати загальний наступ по всій лінії фронту. Було видано наказ про "повний розгром гітлерівських військ у 1942 році". В Україні було поставлено задачу звільнити Харків, Донбас і Крим.

В результаті невдалого наступу у Криму (травень 1942) в полон потрапило 200-тисячне угруповання радянських військ. Захисники Севастополя втратили останні надії на допомогу ззовні й після 250-денної оборони міста (найдовша оборона в ході війни) до нього увійшли німці.

Непідготовлений наступ Південно-Західного та Південного фронтів у районі Барвінківського виступу (близ Харкова) у травні 1942 р. закінчився оточенням 240 тисяч радянських солдат і офіцерів. 13 тисяч з них загинуло в боях, а решта потрапила у полон. Було розгромлене одне з найбільших боєздатних радянських угруповань на півдні, що дало змогу вермахту розпочати наступ на Сталінград і Кавказ.

4. Радянське керівництво весь міжвоєнний період сповідувало відоме гасло: "Гармати замість масла!". Невисокий життєвий рівень пересічних радянських громадян "партія і уряд" звично пояснювали необхідністю зміцнювати оборону СРСР від зазіхань "імперіалістичних хижаків". Асигнування на оборону, що у 1939 р. складали 25,6 % державного бюджету, зросли 1940 р. до 38,6 %.

Проте на відміну від Німеччини та її союзників, котрі на початок червня 1941 р. перебували у стані найвищої бойової готовності, радянські війська, що протистояли вермахту й мали (принаймні так запевняло народ сталінське керівництво) - в разі ймовірної агресії - розбити ворога "на ворожій землі, малою кров'ю, потужним ударом", виявилися не готовими до ведення оборонних бойових дій кордонах СРСР.

З січня 1939 по червень 1941 pp. у Червоній армії було сформовано 125 нових дивізій, які мали на озброєнні понад 7 тис. танків, 17,7 тис. літаків, ЗО ТИС. гармат, 52,4 тис. мінометів. Лише Київський особливий військовий округ (КОВО) посилили 8 механізованих корпусів, 8 стрілецьких та 10 авіаційних дивізій, 5 протитанкових артилерійських бригад та ін. Проте укомплектованість радянських дивізій становила лише 60 %, озброєння надходило переважно застарілих зразків. Автомашин у військах було всього 43 %, бракувало навіть коней -їх було 70 % від необхідної кількості.

Новостворений військово-промисловий комплекс СРСР мав усі можливості масово виробляти новітні зразки бойової техніки - танки, літаки, артилерійські системи, підводні човни, розроблені вітчизняними конструкторами. А це була сучасна бойова техніка - літаки МИГ-3, Як-1, Пе-2, підводний крейсер "К", найкращі у світі танки KB ("Клим Иорошилов") і Т-34. Проте, попри наявність новітніх зразків танків і літаків, реактивних мінометів й автоматів, радянська промисловість випускала застарілі зразки зброї. Проти модернізації озброєння Червоної армії виступали сталінські соратники -иетерани громадянської війни, без військової (та й ніякої іншої) освіти, такі як К.Ворошилов, С.Будьоний та ін. Як наслідок: кількість новітніх Тінків і літаків не перевищувала 18 %, майже не було автоматичної зброї. Та й застарілі зразки не використовувалися стовідсотково через безгосподарність і Неорганізованість, безтурботність керівництва.

За кількісними показниками Червоній армії не було рівних - лише за авіацією і танками вона переважала майже удвічі Німеччину, Японію, Італію, Румунію і Фінляндію разом узяті. І, незважаючи на застаріле озброєння, що переважало, армія мала шанси принаймні тримати оборону. Для цього потрібно було небагато - хоча б кваліфіковане керівництво. Але його якраз і бракувало.

Сталінські "чистки" завдали Збройним Силам СРСР непоправних втрат. Упродовж 17 місяців (з травня 1937 р.) в армії було заарештовано близько 44 тис. командирів (в тому числі 1800 генералів), з 408 репресованих представників вищого командування 401 стратили (щоправда, за часів Л. Берії у 1939-1940 pp. з-під арешту звільнили й повернули у війська 13 тис. офіцерів та генералів). Із наведеної кількості репресованих третина припадала на Київський особливий військовий округ. Найбільше постраждало вище командування, де дві третини стали жертвами репресій. Внаслідок терору було "оновлено" командування 100 % корпусів, 96 % дивізій та укріплених районів округу.

На порозі війни не залишалося нічого іншого, як вдатися до традиційного радянського методу "розв'язання" кадрових проблем - "висуванства", що призвело до трагічних наслідків. На початок 1941 р. вищу освіту мало лише 7 % командно-начальницького складу РСЧА, натомість 37 % взагалі бракувало відповідної військової підготовки. Для тогочасної Червоної армії низьким залишався загальний освітній рівень - у Київському особливому військовому окрузі 40 % червоноармійців були неписьменними або малописьменними.

Зниження професійного рівня підготовки командирів впливало на стан боєздатності військових частин. Чорноморський флот, щоб уразити одну ціль, витрачав подеколи 150 снарядів. Низька боєздатність стала нормою життя армії. Напередодні війни в одній з авіачастин перевіряли готовність протиповітряної оборони Києва. "Сталінські соколи" піднялися у повітря лише через півтори години після оголошення тривоги (ворожі "яструби" за цей час вже давно відбомбилися б - що, зрештою, й довело люфтваффе у 1941-1942 pp.). He кращою була ситуація у піхоті: бойова підготовка провадилася дерев'яними макетами гвинтівок та гранат, червоноармійці ніколи не бачили нових танків (звідси - поширена у перші місяці війни "танкобоязнь").

Звичайним явищем стали недисциплінованість, дезертирство, пияцтво, самогубства. З огляду на низький рівень дисципліни у червні 1940 р. нарком оборони СРСР, маршал С. Тимошенко видав наказ про запровадження у Робітничо-селянській Червоній армії (РСЧА) дисциплінарних батальйонів.

Рівень боєздатності Червоної армії був добре відомий нацистським ватажкам, які глузливо називали її "глиняним колосом (велетнем) без голови". Із "головою" справді були проблеми: всіляко пропагувалися пусті й хвалькуваті запевнення, що майбутня війна вестиметься на ворожій території із мінімальними втратами. Командарм Г. Штерн на одній із НІ рад командного складу РСЧА проголосив, що в майбутній війні життя кожного вбитого червоноармійця коштуватиме 10 життів солдатів противника. ком К. Ворошилов його поправив: "Десяти мало -двадцяти" (за сьогоднішніми обережними підрахунками, реальність була іншою - кожний загиблий на Східному фронті німецький Ганс забирав із собою у могилу трьох-чотирьох радянських Іванів). Керівництво навіть й чути не хотіло про можливі оборонні дії (як наголосив Сталін: "Нема чого культивувати відступальні настрої").

Через подібні прорахунки й злочинну недбалість керівництва Збройні Сили СРСР не змогли опанувати належного рівня боєготовності. Не вдалося їм використати незавершену будівництвом оборонну "лінію Молотова" на новому кордоні. Система ж оборонних споруд на старому кордоні, "лінія Сталіна", була роззброєна й планомірно руйнувалася. Приблизно такою ж була й боєготовність глибинних укріплених районів, зокрема Київського, де з 257 споруд готовими напередодні війни було лише 5, а фланги мали цілком вільний прохід для ворожих військ.

За прорахунки політичного і військового керівництва довелося розплачуватися мирному населенню.

3

Loading...

 
 

Цікаве