WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Інший румунський дослідник, Т. Йонеску, так закінчує свою цінну монографію про Київського Митрополита: "Його визначний твір, особливо його догматична творчість, залишила ім'я Могили в пам'яті всіх православних. Друзі і вороги, православні і неправославні, всі згідні визнати незаперечну догматичну вартість його капітальної праці "Православне ісповідання ", прямоту його характеру і святість його життя" 74).

Серед російських авторів найбільш позитивні оцінки церковної діяльности II. Могили дали митр. Макарій і С.Голубев. Перший перед вирахуванням всіх його добродійств православній церкві, подас яскраву характеристику: "Ім'я Петра Могили є однією з кращих оздоб нашої церковної історії. Він перевищував безумовно усіх сучасних йому ієрархів не тільки малоруської (української — А.Ж.), але Й великоруської церкви і навіть всієї Східньої Церкви" 75).

По цій лінії пішов і С. Голубев у передмові до своєї монументальної монографії; він писав : "Привернення і зміцнення багатьох, порушених введенням унії, прав західньо-руської церкви, заснування в Києві вищої школи, відновлення з руїн старовинних київських храмів, вікових пам'яток народних святинь, виправлення богослужбових книг, приведення до порядку церковної обрядовости, видання славетного "Требника", опрацювання не менш славнозвісного катехизиса, -— всі ці і багато інших визначних подій в історії західньо-руської церкви або цілком, або переважно належать Могиллнській добі, роблячи ім'я Петра Могили завжди пам'ятним для всякого, хто розуміє важливість І значення віри й освіти в розвитку й охороні народного життя" 76).

Як підсумок своєї великої монографії про Могилу С. Рождественський писав: "Вся загально-церковна діяльність Петра Могили, починаючи з самого його висвячення в сан Архимандрита, яка тривала 20 років, а за цей час він зробив стільки, скільки не було вроблено в незрівняно більший попередній період часу" 77).

Протилежні думки відстоювали інші російські історики, серед яких згадасмо Г.В. Флоровського, який уважає, що впровадження Могилою латинського впливу в українську-руську церкву скоріше спинило, ніж допомогло її розвиткові. Засуджуючи Могилу за те, що він відірвав українську церкву від Сходу, допомагаючи, щоб " чужинна і штучна традиція почала встановлятися. Далеко від того щоб бути органічною, вона спиняла всі творчі шляхи..."78).

Порівняно з попередніми аспектами — національним і культурним — українська історіографія за малими винятками, оцінює назагал позитивно церковну діяльність Петра Могили.

У своїй дисертації "О причинах и характере Уній в Западной Россіи", виданій у Харкові в 1841 p., але сконфіскованій, М. Костомаров писав: "Ніхто із його попередників не звертав такої уваги на освіту духовенства. Заведення духовної академії в Києві, інших навчальних установ, бібліотек, друкарень зробило більшу переміну в цій клясі (духовенства — А. Ж.), поставило його на вищий рівень, викликало до нього пошану й, крім того, сприяло поборникам православія озброїтися проти унії. Священиками випускалось уже не неуків, а людей достойних; розповсюдження потрібних книг доставляло їм засоби для змагу з уніята-ми, давало змогу упевнюватися самим в істинах грецької Церкви і доказувати їх народові; освіта духовних сильно діяла на скріплення православія і відродження народного духу" 79).

Також П. Житецький відповідно оцінював запроваджені Могилою реформи на церковно-освітньому полі; він писав: "Отже, заслуга Петра Могили полягає в тому, що він обстояв на Україні право наукового знання, не побоюючись того, що воно походило з іновірних джерел. Звичайно, це було однобічне знання, але все таки воно привчало думку до певного методу, який в кожному разі міг бути твердою точкою опору для дальшого руху думки. Важливо вже було те, що схоластична наука схиляла людей поважати цю саму думку і не боятися її логічної сили. Вона була запроваджена на Україні не для підриву місцевих засад життя, які за браком місцевої освічености захоплювались інонародного — польською. На сторожі цієї самосвідомости поставлено було слов'янську мову як богослужбовий орган "древнього благочестя" 80).

Навіть ті історики, які ставили під сумнів культурну діяльність Петра Могили, обороняли його православну правовірність. М. Грушевський, обговорюючи проект патріярхату та примирення Могили з козаками, писав про його очолення Київської Митрополії так:

"Це правління стало епохою в українськім церковнім життю і на всій дальшій історії української православної церкви вирив він нестерту печать свого духа... Могила на все життя зіставсь вірним прихильником католицької культури і церковности. Сучасна католицька церква, відреставрована єзуїтами, була для нього взірцем і ідеалом, до котрого він старавсь, яко мога, наблизити свою церкву, але лишаючи її бездоганно православною з догматичного погляду. На цім пункті він виявив незвичайну обережність і скрупулянтність" 81). Але й тут не обійшлося без суб'єктивної оцінки та симпатій великого українського Історика: "Могила пхнув українське церковне життя на дорогу реакції в момент дуже відповідальний, коли Україна стояла ще на роздорожу між європейською реакцією і рухом поступовим, зв'язаним з табором протестантським..." 82).

Слідом за Грушевським також всі його учні не висловлювали сумніву щодо правовірности Могили і Могилянського Атенею.

Орест Левицький, згадуючи в нотатці про відібрання ігуменом А. Мужиловським Св. Софії в Києві від уніятів (12. 7. 1633), називає П. Могилу "найбільшим з ієрархів київських" 83).

І. Франко, в енциклопедичній статті про "Південноруську літературу", писав: "Петро Могила вносить небувале пожвавлення в церковне і розумове життя, всього народу. Головна справа його життя — заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати заборолом правоєлавія і південноруської національности, користуючись зброєю, якою вівся на них напад з боку ворогів — наукою і освітою. Могила кладе початок реорганізації православної церкви, дбає про друкування літургійних книг, сам під псевдонімом Євсевія Піміна створює полемічну книгу "Літос" (1642) проти нападів Саковича і видає багато інших книг, в тому числі чудову енциклопедію моральних і житейських повчань "Анфологію" (1636) 84).

Також С. Маслов давав позитивну оцінку введеній Могилою новій системі освіти: "Спостерігаючи хід боротьби з латино-польською аґреєією, він прийшов до висновку, що для більшого успіху в захисті підвали руського культурно-релігійного та національного життя треба пересадити на православний ґрунт основи західньоевропейської та польсько-католицької науки. Для цього він вирішив створити на Україні таку школу, яка, залишаючись строго православною, поширювала б освіту за зразками і програмами західноєвропейських та польських колегіумів " 85).

В дечому змінив свою думку і Д. Дорошенко, бо в 1949 р. він писав: "Діяльність П. Могили у високій мірі прислужилась національній справі й тим, що поставила православну церкву — тодішній прапор і символ народности — на такий рівень, що вона могла успішно оборонятись від римо-католицького натиску" 86). Дещо ширшу плятформу церковній реформі давав І. Крип'я-кевич, заторкуючи Могилині екуменічні пляни: "Могила ставив справу української церкви так широко,"що не відкидав ідеї порозуміння з Римом. Він заявляв готовість визнати папу головою церкви, але під умовою, що унія буде мати характер "з'єднання", а не "злиття" церков, — що будуть залишені обряди і автономія східньої церкви (1643). В той же час могилянські кола вживали заходів для заснування українського патріярхату" 87).

Історичне значення мас висока оцінка, яку дав Петрові Могилі другий великий український митрополит, засновник УАПЦ — Василь Липківський, який у одній своїй проповіді сказав: "З іменем Петра Могили зв'язана найбільш велична й світла доба в житті нашої Церкви в минулому — доба визволення нашої Церкви від того пригнічення, до якого довела її польська влада і римське папство, — доба переможної боротьби нашого народу за свою віру й волю... В особі митрополита Петра Могили Українська Церква має великого Отця й Учителя всієї Православної Церкви й великого свого керівника й визвольника, що підніс Українську Православну Церкву від тяжкого занепаду й зневаги на високий ступінь життя й освіти, до якого вона не досягала ні до нього, кі після нього..." 88). Про заходи Петра Могили в справі зближення і порозуміння церков, як також його ідею християнської єдности трактусться в третьому розділі цісї праці.

4. РИСИ ХАРАКТЕРУ ПЕТРА МОГИЛИ

Джерелом гострої критики особи і поведінки П. Могили були риси його характеру. На цьому відтинку знов же оцінки є поділені на два табори ; один гостро засуджує його самолюбство, амбітність, жорстокість у поведінці з противниками і підвладними, інтриґанство, диктатурно-деспотичну вдачу; другий замовчує, чи заперечує це, або щонайменше намагається злагіднити чи виправдати Митрополита.

Loading...

 
 

Цікаве