WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Коли в 1967 р. будинкові колишньої Могилянської Академії на Подолі в Києві загрожувала небезпека знищення, тоді М. Врай-чевський відважно виступив у пресі за його збереження 57).

Мов перегукуючися з діячами з України, але на 10 років скоріше, Н. Полоньска-Василенко, високо оцінюючи ролю "Братської школи", писала: "Пізніш, за часів Митрополита Петра Могили, школу було реформовано за зразком найкращих колегій Західньої Европи; вона стала називатися Петро-Могилянською Колегією. За часів Мозспи її було реформовано на Академію. Так з Братської школи, заснованої на дар пані Гальшки Гулевичевої, розвинулася славетна Академія, яка впродовж двох століть була найвищою школою не лише для України, а для цілої Східньої Европи, і учні її несли освіту на всю Московщину і Російську Імперію" 58).

На кінець цього підрозділу подамо одну з найкращих характеристик усієї "Могилянської доби" О.Оглоблина; він писав: "Доба Могили — то була доба великих досягнень. Грандіозний проект утворення українського патріархату, поєднаний з ідеєю відродження єдиної вселенської християнської Церкви під зверхністю Папи, хай не здійснений, свідчить про те, що українські церковні кола тогочасні мислили світовими маштабами не лише простору, але й часу. Створення Києво-Могилянської Колегії, цієї слави і гордости Київських Атен, що незабаром стане "Альма Матер" для всього православного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східньої Европи. Було б цілком не науково і не історично думати, що ці величезні осяги української релігійної і наукової думки не вплинули на дальший розвиток української духовости і не створили тієї ідейної сфери, що в ній народилася ідея української національно-визвольної революції. Українська Церква в середині XVII сторіччя далеко вже переросла ті державно-політичні рамці, в яких її тримало чуже й чужовірне державне панування над Україною і українським народом. Сама діяльність Митрополита Могили і його київського гуртка прискорила українську кризу і вказала шлях до її розв'язання" 59).

Національно-культурна ділянка діяльности Петра Могили це тільки частина, і то додаткова, до його властивого твору в релігійно-церковній площині. Очевидно, що між цими трьома аспектами — національним, культурним і церковним — є тісна взаємодія і взаємодоповнення, тому тільки сукупність всіх трьох елементів може представити справжній образ Київського Митрополита.

Українська історіографія по-різному предєтавляла ці три аспекти, дуже часто давала навіть діяметрально-протилежну оцінку. На це склалися різні причини, про які вже була мова вище, не забуваючи також про ідеологічні моменти.

Перейшовши від повного заперечення до непотрібного "забронзовування", можна втратити міру і нанести навіть шкоду самій постаті Великого Митрополита. Тому тільки докладна аналіза всього створеного ним на тлі даної доби і в світлі пізнішої перспективи, дотримуючись мудрої поради Таціта "sine ira et studio", може принести правильну оцінку визначного мужа української історії.

3. ОЦІНКА ЦЕРКОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТИ П. МОГИЛИ ТА ЙОГО СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ВІРОВИЗНАНЬ

Останнє питання становить основний зміст третього розділу цієї праці, тому подаватимемо на цьому місці тільки розбіжності в оцінках поодиноких дослідників, залишаючи саму аналізу і висновки на кінець розвідки.

Церковним питанням цікавилися також багато чужинецьких істориків, переважно теологи, які не завжди підходили сумлінно до історичних фактів.

Сучасник Могили, київський літописець Я. Єрлич, неприхильно наставлений до Митрополита при його житті, проте свідчить що Могила: "Жив на цьому світі богобоязно, гарно і тверезо; діяльний в справах благочестивих, завжди турбуючись про цілість церкви Божої і оберігаючи своє стадо, хоч і не був чужий і людської слави..." 60).

Католицькі біографи представляли Могилу як великого прихильника католицької церкви. Уніятський єпископ Яків Суша намагався доказати в своїй праці про М. Смотрицького, написаній в 1665 p., що П. Могила перед смертю сповідався латинському священикові: "Et in vita et in morte latino confessus" 61). Покликаючись на цю нічим не підтверджену вістку, більшість католицьких дослідників брали її як незаперечний факт. Єзуїт Теофіл Рутка у своїй відповіді І. Галятовському, який твердив, що "Літос" написаний П. Могилою 62) — висловив сумнів про це авторство: " Не віримо цьому, бо він не має єретичного духа і був прихильний до запозичення із книг латинських, як це я помітив в його "Требнику"..." 63). Згодом цю теорію перебрав Ігнатій Сте-бельський 64), а довів її до "досконалості!" бенедиктинець А. Ґепен у своїй тенденційній праці про Св. Йосафата; він писав: "Запевняють навіть що Могила, маючи докори сумління, часто кликав латинських священиків, щоб висповідатися; та що він на ложі смерти таємно помирився з римською церквою. Через чудо милосердя Господь змилувався над його душею, але це привернення в останню годину в нічому не міняє ролі цього нещасного прелата. Він бо є батьком схизматичних спископів, які, вже більш як століття зривають майже щороку шматок скривавленого м'яса Польщі і католицької церкви " 65). Про сумнівну вартість цієї праці Ґепена свідчить не тільки те, що він називав козаків — "Бандитами, які не мають ніякої релігії" 66), але насамперед через його явну тенденційність, яка найкраще випливає з передмови до книжки, в якій він писав: "Римська церква не вимагає від Росії жертви своїх мрій величности; вона (Римська церква — А. Ж.) освятить її зброю, коли ця зброя буде католицькою, і вона схвалюватиме поширення Імперії, яка буде тоді справді (імперією) Ісуса Христа. Наївні думали колись, що німецький Цезар визволить Святішого Отця, забуваючи, що він був насамперед протестантом. Католицький цар міг би багато легше перебрати для своєї користи твір Карла Великого, під оплески всього християнства" 67). Ми зупинились дещо довше над цим автором, бо часто українські дослідники покликуються на нього, як на достовірне джерело.

Значно ґрунтовнішу, а понад все наукову працю про "Православне ісповідання віри Петра Могили" і про самого Київського Митрополита написали два французькі єзуїти А. Мальві і М. Віллер. Згадуючи про запевнення Ґепена щрдо привернення Могили до Римської церкви, автори заявляють: "Ніякий доказ не підтверджує цю тезу" 68). Мальві і Віллер підкреслюють захід-ньоевропейську методу праці Могили, та що: "доктори з Києва думають як латинники у багатьох спірних справах між Сходом і Римом, а саме про чистилище, про Непорочне зачаття, про освячення Євхаристії словами Христа. Ця частина згоди не зупинила полеміки; але попри спори, Київський Університет (Могилянська Академія —- А. Ж.) був більш як одне століття інструментом док-тринального зближення ", — все ж таки для історичної правди вони не намагаються заховати, що "Боротьба проти уніятів, яку Могила підтримував відколи він очолив Печорську Лавру, ніколи цілковито не припинялася" 69). Назагал це одна з кращих спеціялізованих праць про Київського Митрополита і про його капітальну догматичну працю.

З української католицької сторони о. Б. Курилас, ЧНІ, зробивши порівняння між Петром Могилою і Андреем Шептицьким, намагається представити дію першого як "дорогу теж католицькій частині українського народу і взагалі всім християнам, як проєктодавця і борця за з'єднання християн під проводом св. Петра, як ідеолога справжнього екуменізму..." 70).

Для всієї румунської історіографії Петро Могила був зразком правовірности, відданости православній церкві і її найбільшим захисником проти протестантизму і католицизму. Більшість з них навіть не ставили собі питання про його екуменічні заходи. Щоб зрівноважити його прив'язаність до київської митрополії, протиставляється його вірність Польщі, чи інтернаціональне значення його акції. Деякі румуни пояснювали введення латинської мови в школах не як наслідок про-польських, чи прокатолицьких симпатій, але як дань своїй первісній батьківщині. Це виглядас, одначе, дуже мало правдоподібним, бо тоді серед румунів ще не було тенденцій про-римських.

Вже Ґ. Єничяну називав Петра Могилу: "Батьком модерної православної теології" 71), а румунський православний синод з травня 1899 р. визнав "Православне ісповідання" першою книгою, яка за своего догматичною вартістю йде після Символу Нікейсько-Константинопільського Синоду 72).

П.П. Панаітеску вважас, що прив'язаність Петра Могили до української нації випливає із становища, яке він займав, але "не зважаючи на це, Могила намагався пропагувати свій твір між всіма православними,.. Його реформа не стосувалася тільки до українців з Польщі, але до всього православія" 73).

Loading...

 
 

Цікаве