WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Ту ж саму мету, безперечно, переслідував митр. П. Могила і тоді, коли в 1637 р. видав сучасною руською (українською — А. Ж.) мовою збірник церковних слів під назвою "Учительнаго Евангелія". В присвяті примірника цієї книги Богданові Стеткевичеві Любавицькому він прямо кажо, що при інших своїх працях ужив заходи для повторного друку Учительного Евангелія в печерській друкарні на руськім діялекті саме для того, щоб " всякій легче могъ познать спасительный путь".

Але особливо яскраво виявилася ідеологія митрополита Петра Могили в справі уживання розмовної мови в церковних богослужениях і визначено межі такого уживання в двох книгах, надрукованих печерською друкарнею у 1636 р. Перша з них появилася 24 травня 1636 р. під назвою "АнтологІа". Вона була укладена самим Петром Могилою, при особливих обставинах, про які він говорить в передмові до неї, що була присвячена ним " шля-хетной и богобойной молоди ", яка навчається в киево-братській колегії...

Молитви, євангельське і апостольське читання і біблійні чи церковно-богослужебні співи в цій книзі надруковано по-слов'янськи; тоді коли всі т. зв. "науки" і "роздуми", які зберігають в собі керуючі вказівки, поради, пояснення чи просто благочестиві міркування, були тут подані тодішньою руською (українською — А. Ж.) мовою.

Ясно, що Петро Могила визнавав недоторкальною в богослуженні слов'янську мову; але разом з тим він хотів зробити богослужения православної української церкви якнайбільш зрозумілим і ясним за допомогою відповідного повчання і вказівок, укладених розмовною руською мовою.

Відгомін цього самого настрою діячів печорської друкарні могилянської епохи можна почути й в книзі "Пречестныхъ Акафистовъ", виданій 8 листопада 1636 р., в якій вказівки укладені тодішньою розмовною мовою.

Цікаво, що також такий церковно-історичний діяч, як митрополит Петро Могила, що посідав надзвичайно сильну волю, рішився допустити таке касування ("отмену"), за його висловом, як впровадження розмовної мови в богослужения, а також і деякі скорочення богослужебного чину ("набоженства правило по ні-коимъ скоротивши")...

Історія двох останніх печерських видань висвітлює питання про допущення розмовної мови в богослуженні, як воно вирішувалося при митрополиті Петрі Могилі, а одночасно з тим красномовно показує і те, що печерські видавці книг разом із заходами про якнайбільш правильний і точний друк церковно-богослужбо-вих і інших книг, уживали всі заходи також і для того, щоб зробити їх зміст якнайбільш зрозумілим і доступним народові, і через те саме й сприяв якнайширшому їх розповсюдженню..." 29).

З цієї монументальної праці Хв. Тітова в "Додатках" подаємо деякі фотокопії творів Петра Могили, з яких можна ближче довідатися про мову творів Київського Митрополита.

Про мову творів П. Могили як також його співробітників та цілого "Могилянського Атенея" довідуємося також з ґрунтовної праці французького славіста А. Мартеля. І хоч він старався довести, що в XVII ст. церковно-слов'янська мова підупадає та що її місце займас польська, все ж таки він не міг заперечити, що П. Могила намагався вживати мову, зрозумілу якнайширшим масам. Порівнюючи два видання "Євангелія учительного" з 1616 і Могилине з 1637 p., де в передмові останнього Могила писав, що він його наново переклав з грецької мови на руську "жебы кождый дорогу збавенную латвЪй в Учителном ЕвангеліЬ познати могл...", уважає, що langue ruthene в XVI і XVIIст. "ніяк не визначала живу мову, але постійний компроміс між традиційними даними і виразами розмовної мови. У конкретному випадку ("Євангелія") побіжна студія показує, що новий переклад Могили не вживав багато більше розмовної мови, але показував відступ до традиції церковно-слов'янської..." 30).

На іншому місці цей же автор пише: "Могила вживав мову, основа якої була церковно-слов'янська, але що її більшість елементів запозичені з сучасних української і польської мов. Цією мовою були написані проповіді і панегірики, як також віршовані п'єси, надруковані в другій половині XVII ст." 31).

Так само М. Костомаров, коли застановлявся над мовою, яка домінувала в Могилянській колегії, писав: "Не зважаючи на панування латинської мови, на жаль, на шкоду грецької, київська колегія, все ж таки, працювала над розвитком руської мови і словесности. Студенти складали проповіді по-руському; вийшовши з колегії в священики, були в стані говорити проповіді народові...

Мова, якою писались досліди вихованців київської колегії того часу, віддалена від живої народної мови і являє собою суміш слов'янської мови з українською і польською, з великою кількістю високопарних слів..." 32).

2. ОЦІНКА КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТИ ПЕТРА МОГИЛИ

З попереднім розділом тісно пов'язана оцінка культурно-освітньої діяльности П7 Могили. На цьому відтинку знову зустрічаємо діяметрально-протилежні оцінки, хоча противникам Київського Митрополита було досить трудно заперечувати те, що було очевидним. Тому багато авторів, між іншими й М. Грушевський, часто собі самі заперечували.

Наскрізь суб'єктивне, не підтверджене ніякими даними, було наставления П. Куліша. Для нього: " Молдавський господарчик піклувався зовсім не про пробудження руської самосвідомости... Могилянська література була водою на латинопольський млин. Могилянська освіта була наївним, якщо не навмисним продовженням єзуїтської роботи над виробкою "добрих католиків" із закорінених в своїй малограмотності схизматиків. Все життя Петра Могили і вся його політична діяльність була таким же притупляючим руську свідомість явищем, як і життя князя Василя (Острозького Константина — А. Ж.) з безліччю інших одиниць, виділених єзуїтами в православному середовищі за своїм образом і подобою" 33).

Взагалі дискредитуючи XVII ст. як цілковито безплідну добу в українській літературі, П. Куліш особливо гостро осуджував могилянський період: "Митрополит Петро Могила і його учене товариство писали так же темно, в'яло і не до смаку простому українцеві, як і князь Острозький, навколо котрого купчилися письменні оборонці древнього благочестия" 34). Свою ненависть до Могили П. Куліш переніс також до поезії і так в поемі " Грицько Сковорода " він писав: ...Сполячений волох Могила

Вчепивсь у Русь, мов той реп'ях: Його наука й по ляхах

Перевертнів із нас робила. Хто двадцять літ з ляхом прожив,

І той польщизною смердів..." 35).

І культурну діяльність П. Могили недооцінює М. Василенко, уважаючи, що: " Національне значення киево-могилянської колегії було все ж таки невелике. Своїм характером й мовою, пануючою у ній, колеґія не могла стояти близько до народу... Колеґія не користувалася і не робила заходи користуватися для науки і літератури живою народною мовою... Через переважання схоляс-стичної науки, колеґія не могла створити національної інтелігенції" 36). І хоча М. Василенко й посилається на П. Куліша, все ж таки він не заперечує деякої і позитивної ролі культурної діяльности Могили. Він писав : " Його сильна особистість залишила великий слід як в історії західньо-руської церкви, так і в історії освіти і культурного розвитку Західньої Руси й України. Київ став при нім остаточним центром для всього православного населення Польщі й Литви " 37).

Великі розбіжності щодо вартости культурної праці П. Могили та взагалі могилянської доби яскраво видно у М. Грушев-ського. З одного боку: "Організована ним школа не пусто носила його ім'я: справді міцно трималась виробленого ним наукового й культурного пляну. її вихованці, що в перших стадіях свосї діяльности бували звичайно професорами цієї колегії, а далі займали різні, менші і більші церковні посади в українських і білоруських єпархіях, тримались даних ним взірців, як у вихованню молодіжі, так і питаннях віри і в церковній політиці. Аж до останньої русифікації, переведеної при кінці XVIII ст., київська академія, а з нею й східньо-українське громадянство, в ній виховане, жили спадщиною Могили, його духом. Відти величезне значення його в історії української культури, і незвичайний пієтизм для його пам'яти й імени, що затримується навіть в XIX ст." 38). А в другій своїй праці йде заперечення вище сказаного : " 3 становища національного українського життя могилянська доба, що вважалася свого часу до певної міри і тепер вважається апогеєм відродження православної церкви України і Білорусі, поза чисто церковними, конфесійними інтересами має досить сумнівну вартість. Вона легковажила народні традиції і спроваджувала українське культурне життя на чужі йому дороги, тому з становища української національної культури ніяк не була розцвітом, а скоріше дальшим періодом занепаду. Представники цього нового курсу були далекі і чужі також і соціяльним змаганням народнім, і національним почуванням. Оцінюючи все з становища виключно церковного, конфесійного, вони відчужувалися від народу і від тих верств, в котрих збиралося національне життя, і цим приготовили в будуччині упадок самому церковному життю" 39).

Loading...

 
 

Цікаве