WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Більшість українських істориків оцінювала переважно Київського Митрополита з свосї народницької плятформи і тому Могила був їм не до вподоби, бож він був par exellence аристократом, роялістом, клясократом, постаттю своєї доби. Деяке негативне наставления до П. Могили існувало також з уваги на його не завжди мирну співпрацю з козаками, а майже всі українські історики були козакофілами, тоді коли Могила визнавав існуючий суспільно-політичний лад. він намагався прислужитися українській православній церкві, а посередньо і народові, використовуючи легальні шляхи.

Українські історики XIX і XX ст. ст. оцінювали постать XVII ст. критеріями свосї доби: національний момент, культурна просвіта, народництво, забуваючи, що XVII століття мало інші зацікавлення й іншу соціяльно-суспільну структуру. Так само українські історики недооцінювали питоменну ділянку Могили, а саме релігійно-церковну, шукаючи в ньому просвітянина, революціонера чи націоналіста: а він був насамперед духовною особою. І вкінці, в ньому недолюблювали його авторитарність, ретельність, дисципліну, а навіть суворість.

Одначе не можна узагальнювати. Багато українських дослідників високо цінили як саму постать, його творчість, так і його українськість, відданість українській церкві й народові.

Вже М. Костомаров, пояснюючи, що в Польщі "питання віри тісно було пов'язане з питаннями національности; поняття католик зливалося з поняттям поляк, як з другого боку поняття православний з поняттям руський...", каже: "Ідеалом Могили була така руська людина, яка, міцно зберігаючи й свою віру, й свою мову, в той самий час в міру освіти і по своїм духовним здібностям, стояла би на рівні з поляками, з якими доля зв'язала її державними відносинами..." 16).

В своему популярному нарисі Іван Нечуй-Левицький писав: "Петро Могила був родом не українець він був молдаван, чи — як у нас кажуть — волох, але багато зробив добра Україні... Ставши митрополитом на всю Україну й Білу Русь, Могила зробив багато добра для народу й православної віри... Петрові Могилі повинен подякувати тепер кожний українець може за те, що й тепер на Україні зоставсь православним і українським..." 17). Видно, іцо це писав не історик, але подібну оцінку слід відзначити тим більше, що вона походить від видатного українського письменника.

Редакція (непідписана стаття) поважного журналу "Києвская Старина" так характеризувала ролю Петра Могили: "Ім'я його повинно стояти поруч з ім'ям Богдана Хмельницького. Якщо цей великий діяч нашої історії крайнім напруженням народних сил вирвав всю пошматовану країну із рук ворогів і повернув її до загального джерела, то Могила залікував її головні моральні хвороби, вдихнув в неї дух і силу для нового життя. Для нас, киян, ім'я Могили має особливе значення не тільки через створення академії і не тільки тому, що від нього збереглося улаштування "Пасій", але задля відбудови київських храмів... Чужинець по народженню, але вихований народом і церквою, яким віддав він все своє життя. Могила більш руський (українець — А. Ж.) як всякий руський. "Нам потрібно вчитися, говорив цей великий патріот, щоб Русь нашу не називали глупою"... 18).

Єпископ Сильвестр Гасвський, у передмові до заповіту П. Могили, пише : " Декому з ученого ареопагу теперішности видається, що митрополит Петро Могила, "як чужинець, не міг бути українським патріотом". Зі всього наведеного вище виступає перед нами не просто український патріот, а "Белетень-патріот", що запліднив українську культуру на цілі віки наперед. Ніби про нього поет наших днів вигукнув: "О, земле! Велетнів роди!" Українські маєтності Белзщини, Київщини та Лівобережжя зродили нам у скрутну добу XVII століття велетня незвичайно широкого діапазону й глибокої християнської самопожертви" 19).

Певну синтезу різних оцінок діяльности Петра Могили з національної точки погляду, відкидаючи всякі необгрунтовані обвинувачення, подав І. Власовський 20).

З нагоди 360-ої річниці з дня народження митр. П. Могили, прот. Д. Бурко так характеризував цю велику постать української православної церкви : " Велика і яскрава епоха Петра Могили в українській історії — епоха, створена чотирнадцятьма роками кипучої енергії і таланту подвижника, що все віддав на вівтар української нації, передчасно згорів для неї, щоб підняти її культурно, щоб зміцнити її духовно..." 21).

Серед російських дослідників тільки С. Рождественський згадує, що П. Могила закликав своїх вірних діяти в намірі " спасіння нації української" 22).

До вище згаданих поглядів подамо оцінку німецького знавця історії української церкви, Е. Вінтєра, який так характеризував Петра Могилу: "Бувши людиною західньої орієнтації, хоч і не політиком з фаху, він раз-у-раз схилявся до співжиття з Польщею. Але права українського народу та його духове й культурне самоврядування він охороняв пильно. Українська Православна Церква мусила завжди бути захистом українського народу..." 23).

Але не тільки пізніші дослідники високо цінили великий вклад Петра Могили в національну культуру І його патріотизм, ці риси також підкреслювали його сучасники. У панегірику "Евхарістеріон альбо Вдячность... Петру Могилћ" (Київ, 1632) спудеї лаврської школи закликали Печерського архимандрита:

Спусти на наш хоризонт скуток твоей моцы,

Бы не усхли от зимы новый овоцы.

Завитай до Печерских садов цнотородных

И до краев Российских, в науку голодных.

Аналізу цього панегірика подає В. П. Колосова, з якої відчуваємо атмосферу тодішніх національних почувань: " Почуття національної гордости, віра у власних героїв ("...не толко старый вік множил богатыров, леч и наш, несталый"), упевненість, що "потомок славных роксоланов" подолає всі перешкоди, зокрема і у культурному житті, а тоді "у науках поровняет премудрых поганов", проймає панегірик. "Евхаріетеріон" закінчується молитовною просьбою "в ласце теж ховати того... хто науки будет фундовати", тобто дбати про організацію нових учбових закладів, а цим самим — про культурний розвиток українського народу" 24).

При в'їзді Петра Могили до Києва 5.7.1633 р. нововибраного митрополита привітали печорські друкарі новим панегіриком "Євфонія веселобрмячаа ", в якім закликають, щоб він дбав про славу народу : " Твое о томъ старанє, в томъ твоя забава, — Якъ бы м-Ьла оздобу Россійская слава..." 25).

А М. Возняк так резюмус зміст цього панегірика: "Евфонія веліла щезнути смуткові з українських меж, бо по бурливих часах настав погідний спокій. В святій Софії веде перед Петро Могила. Україна переживає годину тріюмфу, бо має оборонця своїх прав. На нього ждали руїни собору Софії, йому Евфонія поручає її мури, що їх збудував ще Ярослав..." 26).

Трактуючи національний аспект діяльності! Петра Могили, поодинокі автори заторкували також справу мови, при чому закидали йому латинізацію і польонізацію, а одночасно занедбання української мови та упослідження церковно-слов'янської. Як ми бачили вище, Д. Дорошенко твердив навіть, що П. Могила "власні твори друкував або по-польськи, або по-грецьки". Пригляньмося як воно було в дійсності.

Насамперед, П. Могила не написав жадного твору грецькою, чи румунською мовами. На 19 творів, що В. Перетц 27) приписує П. Могилі, тільки один написаний польською мовою ("Літос") а решта церковно-слов'янською і тогочасною українською та російською мовами. Якщо йдеться про латинську мову, то нею мало б бути написане "Православне ісповідання віри", яке не збереглося, а натомість маємо дві редакції "Малого Катехизиса", одна польською, а друга українською мовою, "діалєктомь рускимъ".

Як довідуємося з передмови "Служебника", Петро Могила дбав про те, щоб у богослужбових книгах суворо додержувалась "орфографіа граматичнаа діалекту словенскаго, простаннаго и всякоя благости и сладости преисполненнаго" 28).

Пригляньмося до оцінки великого фахівця в ділянці українських стародруків Хв. Тітова. Аналізуючи книжкову продукцію XVI-XVII ст. ст., він писав:

"Чудово, що також митрополит Петро Могила, цей справжній велетень думки, слова і діла серед представників печерської типографії розгляненого періоду, був, видно, вельми схильний йти шляхом, вибраним його попередниками по лаврській архимандрії з їх співробітниками. Насамперед, митрополит Петро Могила, який добре володів українською мовою, якою виголошував свої проповіді, як це вказує його " первий снопок на ниві церковного учительства" — "Слово о Крестив Хреста Спасителя и крест-Ь каждого человека", виголошеної 4. 3. 1632 р. У цій своїй проповіді, Петро Могила майже всі тексти Св. Письма наводить в перекладі на українську мову. Все це він робив, без сумніву, в тих же плянах і цілях, якими керувалися і його попередники, тобто, бажав зробити слова Письма і свої власні якнайбільш зрозумілими і доступними звичайним слухачам.

Loading...

 
 

Цікаве