WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

2) Бож концепція Могили воліла своєрідний союз, названий унією, в якому шукалося співжиття різних церков, які визнавали б загальні віроісповідні засади — догми, загальний авторитет первоіерархів Західньої і Східньої Церков, при збереженні їхньої внутрішньої нєзалежности — автокефалії. Тому й настоював П. Могила на тому, що унія, в його розумінні, це не є "unitas" — єдність, поглинання, злиття, тільки — співжиття рівнорядних і незалежних одна від однієї церков, зв'язаних в одне ціле, за принципом "злука не нарушус злучених частин". Унія в розумінні Могили це своєрідна ідентифікація — ототожнення православія з римським католицизмом, а не підкорення адміністративне і догматичне.

3) Київський митрополит шукав узгідпення-компромісу на відтинку догм, злагіднюючи становище православної церкви в тих пунктах, в яких були розбіжності з католицькою церквою, одночасно очікуючи від другої сторони певних концесій. З виданих підставових тсологічно-обрядових праць ("Катехизис", "Требник") видно, що Могила знаходив узгіднюючу форму в справі Св. Євхаристії, в справі існування третього місця між раєм і пеклом (чистилище), не загострював питання про походження Св. Духа, а в здогадному його листі — визнавав примат Римського патріярха, примат, який визнавали у своїх початках, всі християни. Це були далекосяжні — максимальні поступки, які могли стати базою до реалізації тривкого союзу; було потрібно тільки аналогічного кроку з другої сторони.

4) Мавши узгіднюючий погляд щодо догматичних розходжень, Могила був непримиренним, якщо йшла мова про обряд Східньої Церкви, про її соборний устрій, як специфічні прояви душі східнього християнства. Історичний розвиток східнього християнства був таким, що він витворив свої специфічні форми, глибоко пов'язані з його духовістю і відмінні від латинської обрядности. Спроба підпорядкувати один обряд другому є протиприродна і шкідлива. Для Могили "Обряд — це образовий вияв церковної думки, витвореної різними історичними умовами, тому в нього вноситься елемент національний" (Літос, Архив ЮЗР, ч. І, т. IX, стор. 22). Могила добре розумів, що віра всіх

207християн с тотожна, тільки кожний народ має свої власні форми для вияву цієї віри. Захищаючи східній обряд, встановлений на українських землях, Могила обороняв специфічності вірування українського народу, і на цьому відтинку не допускав ніяких зовнішніх втручань. Поєтупаючись у догмах, а захищаючи обряд, Могила виявився податливим в тому, що має загальноінтер-національний характер, а з завзяттям обороняв обряд, який єдиний в церкві носить національний характер. Це додатковий момент для тих, хто посуджують митрополита в його байдужому, чи навіть негативному ставленні до українського народу.

5) Щодо внутрішньої організації православної церкви на Україні, Могила волів, щоб вона розвивалася незалежно від зовнішніх церковних чинників, він писав: "Наш митрополит не ходитиме ні до Риму... ні до Константинополя... але хай буде постійно хіротонізований собором місцевих архиєпископів і єпископів". Так само єпископів назначуватиме київський митрополит і вони складатимуть тільки йому свою присягу. Це ясне зформулювання автокефалії української церкви сприяло ідеї українського патрі-ярхату, яку кілька разів висувалося в цей період, але яку поборював як Рим, так і Царгород.

6) Внутрішня автономія не виключала визнання вселенськос-ти християнської церкви і тому Могила уважав за вказане бути в безпосередньому зв'язку з Константинополем, а також в посередньому з Римом. Форми цих взаємозв'язків мали бути визначені залежно від вільного діяння Константинопільського па-тріярха та від порозуміння між останнім і папою.

Намічена вище концепція була на той час досить революційною і вона знаходила опір як серед українського суспільства, так і зовнішніх чинників. Не маючи змоги її проводити в цілості, Могила намагався хоч частково злагіднити ставлення православної церкви до католицької. Він оминав сутичок, злагіднював розходження, не допускав до загостреної полемічної боротьби. Це й була програма мінімум екуменізму Київського Митрополита.

V. Ставлення до уніятсько'і церкви

Боротьба за відновлення прав української православної церкви під Польщею, почавши з 1620 р. велася саме під кутом повернення відібраних уніятами православних церков, дібр чи адміністративно-церковних посілостей. Наскільки ця боротьба набирала загострених виявів, може свідчити факт, що після трьох століть знаходимо ще тепер таке пояснення цих співвідношень: "Рутський мусів в архиєрейських ризах ставати на порозі церков і так боронити їх перед загарбниками" (православними, які відбирали свої власні Божі храми — А. Ж.), та що "в Римі прийняли ці пункти (пункти замирення — А. Ж.) з обуренням, як противні Божим і людським законам" 184).

Часткові успіхи православних в 1632-33 pp. були здобуті завдяки вдалій коаліції з протестантами проти консервативних намагань латино-уніятської групи на Варшавському сеймі.

Ще за часів архимандритства Могила був у добрих відносинах з митрополитом Иосифом В. Рутським, спільно змагаючись, щоб "Русь не нищила Русь ", доки ці заходи не були розладнані невідповідною поведінкою М. Смотрицького.

Наскільки відповідас правді твердження М. Грушсвського, що Могила мав уложити компроміс з Римом ціною уніятів, в наслідок якого " Могила мав одержати зверхність над уніатськими владиками і повернути уніятів назад до руської церкви " 185), —-на це не маємо достовірних документів. Натомість багато документів свідчать, про подібні пляни польського короля.

Не зважаючи на суперництво і взаємне поборювання уніятів з православними в справі посідання церков, манастирів та їхніх дібр, траплялися й виняткові випадки, коли обидві сторони порозумівалися між собою, наприклад в 1635 p., коли наступило між ними добровільне згопорення, згідно з яким православні уступили уніятам Гродненський манастир, а останні — православним Киево -Видубицький.

Передчасна смерть митрополита Петра Могили, яка забрала його в повному розгарі творчих сил, бо він прожив тільки 50 років, не дозволила йому здійснити багато розпочатих заходів і плянів, між: іншим також його акцію для зближення церков. Впродовж довгого періоду часу ця ідея залишалася забутою, а розпочате діло Петра Могили зазнавало найрізнорідніших пояснень і осудів. Але три століття після екуменічних спроб Могили, ця акція знову стала актуальною і тепер різні чинники прагнуть до її вирішення. У цих новітніх спробах цінним досвідом повинна послужити й ініціатива Великого Київського Митрополита.

Loading...

 
 

Цікаве