WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Про свою довічну вірність Православній Церкві згадує сам Могила у своєму заповіті: "В святій вірі, в якій народився, виховався і з волі і ласки Божої достоінство митрополиче на собі маю, в ній же хочу, вік свій закінчивши, стати перед масстатом Господа моего " 180).

Найбільш розсудливу і вірну оцінку розгляненої поведінки Могили подав О. Оглоблин у своїй енциклопедичній синтезі: "Могила зумів поєднати щиру відданість ідеалам і традиціям Православного Сходу з глибоким розумінням історичних і культурних заслуг Католицького Заходу і прагнув створити синтезу вселенськости на базі Руської (Української та Білоруської) Церкви" 181).

II. Моменти, які спонукували до порозуміння церков

1) Насамперед ідея едности випливала із самої Христової науки на підставі Євангельських писань, де сказано, "щоб було одно стадо і один пастир". Про єдність православні моляться при кожному Богослуженні. На пропозиції латино-уніятів про з'єднання Могила відповів: "Ми самі цього бажаємо. Свята Східня Церква щодня просить Господа, щоб Він шляхами, Йому відомими, довів розділені церкви до того єднання, яке існувало між ними майже впродовж тисячоліття" 182).

Послідовність вимагала від кожного християнина перейти від деклярації до реалізації. Напевне Петро Могила був надхнений також цією божественною волею у своїх заходах порозуміння.

2) Розбиття Христової Церкви та взаємне поборювання ослаблювало саму Христову віру, через що поставали різні єресі, які баламутили вірних, доводячи їх до збайдужіння. Розбиття церков негативно впливало на організаційну дисципліну духовенства та сприяло своєрідній анархії. Цих відосередніх проявів Могила був постійним противником.

3) Релігійна распря найбільшої шкоди наносила українському народові, де духову ворожнечу і боротьбу "Руси з Руссю" підсилювали чужинецькі політичні чинники, тримаючи український народ у своїй залежності. Вже тоді назрівала ривалізація між Варшавою, Московщиною і Туреччиною, які використовували для своїх цілей Константинопіль і Ватикан та намагаючись заогнювати суперечності між православними й уніятами. Тому й потреба порозуміння і внутрішньої релігійної едности саме для українців була найбільш імперативною. Цю потребу, разом з іншими тодішніми провідними індивідуальностями, відчув і Київський Митрополит.

4) На хід тодішніх церковних справ значний вплив мали також і деякі безпосередні політичні пляни Речіпосполитої. Після війни, що її вів Володислав IV проти Москви, він приготовлявся воювати з Туреччиною. Для цих плянів йому було потрібно мати допомогу козаків, які, як відомо, ставили насамперед вимоги церковного порядку. Тому намаганням короля було відділити православних українців від Константинопільського і Московського патріярхів, протиставляючи їм український патріярхат. А для цього було потрібно мати згоду Апостольського Престолу, тому були й заходи Володислава IV для порозуміння православних з уніятами. Петро Могила, який співчував державним плянам Речіпосполитої, родинно був зв'язаний з впливовими людьми Польщі й був зобов'язаний Володиславу IV за часткові уступки православним з 1632-35 pp., не міг не взяти участи у спробах порозуміння між двома церквами. Не забуваймо, що Могила, як нащадок молдавських воєвод мав державницьку концепцію і тому прагнув до легальних форм існування української церкви, сподіваючись здобути для неї права, однакові з католицькою церквою. Бажання легального становища та визнання існуючого політично-державного стану на Сході Европи й були причиною початкового непорозуміння і зіткнення Могили з революційною козаччиною.

5) Для Могили, як і для деяких інших тодішніх керівників церковного життя, було ясним, що Польща не може піти на vc-тупки православним без згоди Апостольського Престолу. А формальне визнання останнього могло забезпечити цілком леґальне становище православній церкві супроти Речіпосполитої та здобути для Ієрархії і кліру права, яких не добились навіть уніяти.

6) Мабуть, не чужою була для Могили і перспектива патрі-яршого сану, за посередництвом якого він міг відограти провідну ролю для всього православного світу. Присмерк Константинополя та на відповідному рівні поставлена освіта й релігійні видання у вееправославному розмірі ("Православне ісповідання віри", "Літургіаріон", "Требник") напевне заохочували енергійного і молодого ще відносно київського митрополита. Цю гіпотезу підбудовує польський історик Я. Волінський в ствердній формі: "Могила, від початку виконування обов'язків митрополита, виявив виразно намагання звести до мінімуму фактичні зв'язки польської митрополії з царгородським патріярхом: амбітний митрополит напевно в душі мріяв, що патріярша мітра прикрасить його голову" 183).

7) Бувши людиною, яка прийшла на український ґрунт іззовні, людиною, яка не пережила наслідків Берестейської унії безпосередньо, митрополитові П. Могилі було легше, ніж іншим, приступати до переговорів.

III. Умови переговорів

1) Уся трудність переговорів між православними і католиками полягала в тому, що останні уважали, що вони єдині зберігають справжню Христову науку і тільки вони покликані її пояснювати і проповідувати, що тільки католицька віра веде до спасіння. Тому вони дивилися на інших як на блудних людей, які для свого спасіння му сі ли покаятися і навернути на лоно істинної віри за традиційного формулою: "прийдіте і поклоніться".

Навчені таким досвідом, православні ставилися з великого обережністю і недовір'ям до всього, що походило з Риму.

Починаючи свої заходи в справі порозуміння між двома сторонами, Могила виступав з становища рівнорядних чинників, як рівний з рівним, не маючи ніякого почуття меншовартости. Бувши людиною практичною, він розумів, що переговори можна вести тільки з позиції сильного. Тому Могила намагався зміцнити становище православної церкви щодо освіти, науки та організованости.

2) Якщо йде мова про шляхи здійснення порозуміння, то київський митрополит не думав їх проводити авторитарно, чи тільки разом з ієрархією, але до співвідповідальности хотів притягнути також найактивніші верстви українського народу, намагаючись загально-прийнятим в українському суспільстві — соборним способом вирішувати важливі справи. Саме ця соборність, на відміну до суворої авторитарности папи, характеризувала два підходи : західній і східній.

3) Могила надавав велике значення тому, щоб у вирішенні релігійної справи брали участь також миряни, насамперед шляхта, яка в ті часи відогравала значну ролю в суспільно-державному організмі. Відсутність саме шляхти на Берестейському соборі, Могила уважав за великий мінус.

4) У кінцевій фазі релігійне узгіднення мало дістати санкцію державного чинника за посередництвом державного сейму. Співучасть державних інстанцій не була тільки для престижу, а насамперед мала зобов'язувати Речіпосполиту, щоб вона шанувала прийняті на соборі-ссймі рішення.

5) Шукаючи причин невдачі Берестейської унії, яка не досягнула поставлених перед нею завдань, бо як Польща, так почасти і Апостольський Престіл трактував українських уніятів як другої категорії вірних, Могила уважав, що спонукою до переговорів не повинні бути матеріяльні полегші, чи відзначення ієрархії, а тільки моральні моменти, за які визнавці повинні бути готовими на найбільші жертви.

6) Бувши позитивно наставленим до початкових ідей М. Смотрицького, згодом Могила з найбільшим обуренням поставився до спроб пониження престижу православія та методів потаємно підпорядкувати православну церкву — католицькій. Смотрицький потаємно прийнявши унію, послідовно понижуючи все, що було православне, хотів викликати в православних почуття меншевартости, щоб, згодом, вони прийняли унію. Могила ж прагнув до порозуміння з позиції сильного, скріплюючи православіе та захищаючи його віронауку, обряд, традицію.

IV. Концепція зближення і порозуміння церков

Визнаючи зближення і порозуміння між православними і католиками за потрібні й корисні для Христової церкви, визначивши шляхи, якими вони повинні відбуватися, П. Могила накреслив також концепцію свого з'єднання, союзу-унії.

1) Петро Могила притримувався погляду, що між православною і католицькою церквами, щодо віронауки, є багато спільного, а відмінності, які існують, є більш формальними, стосуються до самого пояснення. Виходячи з цього принципу, Київський митрополит міг визначати відтинки, на яких було потрібно знаходити узгіднення-компроміс, а з другого боку — відмінності, які були недоторканими.

Loading...

 
 

Цікаве