WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Для І. Огієнка — "Требник", — "це вінець праці як самого Могили, так і Печерської друкарні... в якому скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та "чинів", яких пізніше вже ніколи не друковано" 163).

Частково відповідаючи Кулішеві, М. Костомаров згадує про деяке використання Могилою римських джерел, але Костомаров уважає, що: "Могила, захищаючи православіє перед католицизмом, не соромився, однак, запозичати від Західньої церкви те, що не було супротивне духу православія і було згідне з практикою первісної церкви" 164). При цьому Костомаров пояснює, що з часів Могили донині на Україні залишилися деякі місцеві різниці в богослуженні, не прийняті в Росії, як наприклад — запозичення від Західньої церкви "Пасій" — читання Євангелії про страждання Ісуса Христа.

О. Лотоцький, який зробив докладну аналізу "Требника" Могили, головно як нормативне джерело церковного права, так оцінює цей твір: "Требник митрополита Петра Могили мав значення історичне в церковному праві. Це найбільш повний і систематичний з усіх Требників православних, і він став основою для видання Требників надалі — у нас, на Україні, та на Московщині... Ця монументальна праця не втратила свого значення й для нашої церковної сучасности; це та невичерпна основа, звідки наші церковні дисципліни мають широко черпати матеріял для відновлення старої нашої практики церковної, так порушеної під час невільного полону нашої церкви" 165).

Не заторкугочи безпосередньо закидів Куліша, але визначаючи особливості української православної церкви та яскраво накреслюючи розходження, які існують між українською і московською церквами, Н. Полонська-Василенко часто посилається на догматичні й обрядові нормування Петра Могили. Ось деякі з розходжень, які зафіксував Могила у своєму "Требнику" й "Ісповіданні", відзначених авторкою:

"3 перших часів підкорення Київської митрополії Московській патріярхії почалися розходження з приводу розуміння моменту, коли саме відбувається Таїнство перетворення хліба та вина на Тіло та Кров Христову. За старим українським розумінням, яке згадано в "Гоповіданні" Петра Могили — під час виголошення священиком слів Спасителя: "Сіє є Тіло Моє" та "Сіє є Кров Моя" відбувається перетворення хліба та вина. Московські богослови вважали, що Тайна перетворення відбувається під час молитви священика: "Сотвори убо хліб сей..."

"Другим питанням Української Церкви, яке викликало засудження в Московії, було питання хрищення. Тоді, як в Україні з давніх часів обряд хрищення виконувався зануренням та обливанням, в Московській Церкві вживалося тільки занурювання у воду. Переконані в своїй правоті, москалі називали українців призирливо "обливанці" і не визнавали за хрищених, вимагаючи повторного хрищення — зануренням у воду... В "Требнику" Петра Могили, в описанні чину заручення й вінчання підкреслено, що звертається священик до молодих "руською" мовою — себто українською. Він повинен спитати молодих, чи не давали вони обіцянки одружитися іншим і чи добровільно беруть шлюб і чи була присяга молодих на додержання вірности..." 165а).

3) "Літос"

Широкі погляди Петра Могили, уникнення полеміки і його спроби діялогу з католицькою церквою не перешкодили йому рішуче стати в оборону української православної церкви, коли Ка-сіян Сакович нетактовно напав на останню і на уклад життя українського народу у своїй праці "Епанортосіс albo Perspectiwa у obiasnienie bledow, herezyey у zabobonow w Grekoruskiey cerkwi Disunitskiey..." (Краків, 1642). Перейшовши з православія до унії, а в 1641 р. прийнявши латинство, К. Сакович однаково атакував як православних, так і уніятів, особливо в кривому і образливому світлі представляв український обряд ("але простота руська все зносить"). На цю книгу появилася в 1644 р. відповідь православних під заголовком "Lithos albo Kamien z procy prawdy cerkwie swiQtey prawos^awnoy Ruskiey... " Київ, 1644 (4, 425 стор.), під псевдонімом Евсевія Піміна. Під цим прихованим ім'ям більшість дослідників розкривали Петра Могилу, а в дійсності цей твір (як також. "Катехизис" і "Требник") був спільним твором учених з могилянського гуртка, в якому, одначе, Могила відогравав значну ролю.

Автор "Літоса" не заперечує того, що в побуті й обряді українського духовенства і народу є різні хиби, але уважає, що ці хиби це наслідок тяжкого становища, в якому перебувала православна церква під Польщею, а головним винуватцем якого була унія, яка на протязі довгих років переслідувала й утискала православних.

Основна частина "Літоса" присвячена спростуванню звинувачень К. Саковича. В першій частині розглянено "неблагопристойності" при виконанні таїнств та інших богослужень; другу частину присвячено церковному статуту — відповідь на "абсурди" православних чинів і на кінець, полемічний твір дає відповідь на заклик Саковича до православних, щоб вони перейшли на католицизм; ця відповідь має дві частині: про походження Святого Духа і про примат папи.

Відповідаючи Саковичеві, автор "Літоса" використав різні православні, уніятські і римо-католицькі богослужебні книги, постанови вселенських соборів, писання святих отців, богословські твори католицьких вчених, церковно-історичні твори, історичні хроніки тощо. "Літос" намагається доказати, що обряд української церкви образно виявляє православну віронауку і базується На апостольських і на переказах давніх отців. Автор "Літоса" обережно і тактовно трактує римо-католицьку церкву і обряди. Він уважає, що можуть існувати різні обряди, вони не є перешкодою для вселенської сдности християнської церкви, при умові, щоб при тому не було відхилення від визнаної церквою догматики. Тому до римського обряду слід ставитися з такою ж пошаною, як і до східньої. Щось інше щодо визнання абсолютного головства папи, бо "Літос" категорично відкидав підпорядкування православної церкви папі 166). Проте, автор "Літоса" не був проти зближення з римською церквою, він так відповідав Саковичу: "Східня церква завжди просить Бога про з'єднання церков, але не про таке з'єднання, як нинішня унія, яка гонить людей до з'єднання дубинами, тюрмами, несправедливими процесами і всякого рода насильствами. Така унія викликає не з'єднання, але роз'єднання..." 167).

Щодо самого автора "Перспективи" — "Літос" його критикує безщадно, наділяючи його найрізнородніщими епітетами. "Літос" це один з визначних творів української цєрковно-полемічної літератури.

Цей полемічний твір викликав захоплення серед православних, між іншим Сучавський митрополит Досифтей уважав його " твердою вежею православної церкви, а проти зрадників перемогою і визволенням " 168). Одночасно "Літос" створював невдоволення серед католицького табору, але вся злість була звернена в сторону К. Саковича, за його нетакт.

С, Голубев, який перевидав "Літос" в "Архіві ЮЗР", (ч. І, т, IX, Київ, 1898, стор. 1-414) і написав ряд розвідок, присвячених цьому творові, уважає що " він належить до обширних і найважливіших творів не тільки за розглянений період часу (П. Могили), але за ввесь період літературної полеміки православних українців з латино-уніятами " 169).

Для М. Бозняка "Літос" виконував не тільки полемічну функцію, бож він "був для православних не тільки знаменитою обороною перед нападами сучасних уніятів і католиків, але й православною літургікою з поясненнями православного богослужения, тайн і обрядів, постів і свят, уладження церков тощо " 170).

Цю саму оцінку "Літосу" давав митрополит Макарій: "Це була повна апологетика православної західньо-руської церкви проти тодішніх нападів на неї уніятів і латинників, а почасти й її літургіка, з поясненнями її богослужения, таїнств, обрядів, її постів, свят, структури церков тощо" 171).

Католицький історик А. Аманн дає вірну оцінку унійним спробам Могили: "Попри зближення до доктрини латинської, все ж таки Могила тримався далеко від католицької церкви, що найкраще доводить полемічна книжка " Літос" "172).

Також совстська історіографія високо цінить цей твір Могили, уважаючи його "одним з найважливіших полеміко-публіцистичних та історичних праць XVII ст." 173).

Подаючи оцінку релігійно-церковної думки, що народилася і загартувалася в Киево-Могилянській колегії, О. Лотоцький уважає, що українська полемічна література XVI-XVIII ст. була цінним джерелом для українського національного церковного права. Його загальні висновки щодо цісї літератури є одночасно вдалою характеристикою і виправданням полемічної діяльности Петра Могили. Лотоцький пише :

Loading...

 
 

Цікаве