WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Польська історіографія намагалася представити П. Могилу як адепта польсько-західньоевропейскої культури та великого оборонця Речіпосполитої; згадаємо таких авторів: А. Яблоновський, Я. Волінський, К. Ходніцький. К. Левіцький, В. Томкєніч.

Серед французьких дослідників є найрізнородніші оцінки і підходи; від ультра-католицького і сумнівної вартости типу А. Ґе-пена, що пояснював історичні факти згідно з своїми бажаннями, солідних єзуїтських вчених, що залишили ґрунтовні праці про Могилу, як А. Мальві і М. Віллер, А. Расе, Ж. Морель, авґустинців М. Жюжі і А. Венґер, об'єктивного біографа Е. Пікота і сумлінного славіста та дослідника XVII століття Антуана Мартеля.

Свої прихильні й досить об'єктивні причинки до оцінки творчости П. Могили подавали також німецькі історики церкви, серед яких слід відзначити К. Гофмана, А. Амманна, Г. Коха, Е. Він-тера, А. Тайнера, видавця ватиканських документів.

Окремо слід згадати про сучасників Петра Могили, які подали перші біографічні дані про Київського Митрополита. Серед них визначався Яким Єрлич, спольонізований православний шляхтич, який у своїй хроніці, що охоплює події 1620-1672 pp., особливо намагався розкрити жорстокість П. Могили. Джерелом всіх леґенд про " католицизм " Петра Могили були писання єзуїта Теофіля Рутки і єп. Я, Суші. Вже тоді в обороні правовірности Київського Митрополита виступали І. Галятовський і Л. Баранович. *

До вище поданих могилознавців можна б ще додати і ряд інших (наприклад, італійця А. Пальмієрі), але й цей список вистачає, щоб собі усвідомити, що йде мова не про пересічну, але великого формату особистість, людину, яка викликала подив, але й заперечення, тому й такий заголовок цього розділу.

1) И. Спасский "Митрополит Петр Могила", "Журнал Московской Патриархии", № 1, стор. 44-52 і № 3, стор. 40-49, Москва, 1954.

Аналізуючи основні аспекти, які стали джерелом суперечливих оцінок, для певної систематизації розглядатимемо їх за такими позиціями :

1) Якій нації належить П. Могила, його ставлення до українського народу, якою мовою він користувався;

2) Оцінка його культурних реформ та реалізацій;

3) Оцінка церковної діяльности особливо стосовно інших віровизнань;

4) Могила як людина, риси його характеру.

І. ОЦІНКА НАЦІОНАЛЬНОГО АСПЕКТУ

З самого початку слід зазначити, що національне питання, національна свідомість мали інший зміст і розуміння в XVII ст., ніж в XIX ст., чи тепер. Однак цілковите заперечення будь-яких ознак національної приналежности с так само далеко від правди, як і переяскравлювання його, В ті часи віровизнання, мова, а навіть клясовий стан були елементами національності!.

Поставлене питання виринає в наслідок намагань деяких румунських істориків привласнити собі Могилу, як також в наслідок деяких нерозважливих заяв декого з українських чи російських дослідників.

Петро Могила, син молдавського господаря, значить — румунського походження, перебував з молодих літ на українських землях, включився у місцеве громадсько-політичне, а згодом культурно-релігійне життя і впродовж всього свого життя працював для розвитку української культури, української церкви. Іншими словами : це рідкий випадок, коли чужинець став на службу української нації і цілковито асимілювався. Хоч пізніше

Могила не припиняв своїх спорадичних зв'язків з Молдавією (Василем Лупулом, митр. Варлаамом) і з Волощиною (Матей Баса-раб), а до 1633 р. постійно себе називав "воеводичем земель Молдавських", він вріс в український ґрунт і всі свої сили та знання віддав українському народові, тому не можна не вважати його українцем, чи краще українським діячем. Однак деякі історики трактували це питання інакше.

Всі румунські історики називають Київського Митрополита за румунським правописом "Movila", слово, що означає те саме, що українською мовою "могила". Вживана номенклятура має на меті не тільки підкреслити походження, але також уважати Могилу за свого.

Вже архимандрит Ґ. Єничяну писав: "Петро Могила належить до аристократії румунського народу не тим що він походить з роду Могил, але тому, що він приніс величезні послуги православно" 2). Слідом за ним Н. Попеску твердить що: "Петро Могила це наша (румунська — А. Ж.) національна слава ", а його учень Т. Йонеску додас від себе: "Нам подобається, звичайно, що це молдаван, що мав вплив настільки вирішальний на нашу Церкву, хоч його безпосередня діяльність розвивалася в південно-східній Польщі" 3). Цей же автор на іншому місці твердить: "Релігійний сантимент П. Могили -— це сантимент всіх румунів" 4).

Також: в найновіші часи румуни не позбулись наміру вважати Могилу за свого; видана 1958 р. "Історія Румунської Церкви" з благословенням патріярха Юстиніяна пише: "Митрополита Петра Могилу можна вважати за духовий дар, приписаний румунами православному екуменізмові" 5). По цьому напрямку не пішов найбільший румунський історик Н. Йорґа, який авторитетно заявив: "Для нас Петро Могила є, без сумніву, втраченим і відчуженим, який, після того як став печерським архимандритом, не писав більше по-румунському і який у свому тестаменті не згадав ніякого іншого румуна, крім свого брата Мойсея-господаря" 6). Пізніше, в іншій своїй праці, румунський історик стверджує: "Румунська історична наука в загальному вважас Петра Могилу скоріше як втраченого сина для нації (румунської — А. Ж.), а його творчість уважає поза румунською інтелектуальною доменою" 7).

Під впливом румунських заяв, також інші дослідники тверреси козаків та тісно зв'язаних з козаками селян раз на завжди розійшлись..." 11).

Це були тяжкі обвинувачення, які залишили в більшій чи меншій мірі сліди на всій дальшій українській історіографії.

Більш нюансованим було ставлення М. Грушєвського, який, вказуючи на позитивні і негативні сторони діяльности Петра Могили, дуже часто сам собі протирічив; але про цс буде мова далі. Тут подамо тільки оцінку національного аспекту. Критикуючи усю " могилянську добу", він писав: "Передусім це треба сказати про самого Могилу, нічим ближче не зв'язаного з українською народністю, далеко ближчого по своїм родинним традиціям, вихованню, поглядам до шляхетських кругів Польщі, ніж до українського народу" 12).

Пізніші послідовники М. Грушевського, стандартно повторюючи про "сумнівну вартість могилянської доби", все ж таки не наважувалися назвати Могилу — поляком, чи подібним епітетом. Один з цих послідовників навіть уважає, що "українсько-румунським зв'язкам завдячує Україна одного з найенергічніших організаторів її церковно-національного життя — Петра Могилу" 13). Все ж таки, наданий М. Грушевським напрям тривав далі. Про це свідчить оцінка Д. Дорошенка :

"В діяльності Петра Могили був одначе один слабий бік, який мав свої далекосяжні наслідки : Могила, сам з походження волох (румун) і людина польської культури, був великим ревнителем православної церкви, але він не був українським патріотом і йому ходило про піддержання православної віри, а не української народности. Основою науки в його школах була латинська мова, свої власні твори він друкував або по-польськи, або по-грецьки. Не тільки народня українська мова не знайшла собі ніякого місця в усій культурній продукції, але навіть і мова церковно-слов'янська відступала на другий плян супроти латині. Це осудило київську колегію на певну одірваність од живої народньої стихії, робило її науку доступною лиш для певного кола вибраних людей. Та проте в своїм часі діяльність Петра Могили у високій мірі прислужилась і національній українській справі тим, що поставила православну церкву — тодішній прапор народности, на такий рівень, що вона могла успішно оборонятись од римо-като-лицького натиску... Петро Могила й ті круги, що стояли біля нього, як знасмо, займали абсолютно льояльне становище супроти польської держави" Козацькі ексцеси, самовільства, а тим більше повстання зовсім не були їм симпатичні —- противно : в їх очах козаки, поскільки вони повставали проти уряду, являлись так caмо бунтівниками, " рсбелізантами " як і в очах польського правительства..." 14).

Шляхом цілковитої неґації всього зробленого П. Могилою пішов совєтський історик Є.М. Мединський, для якого: "Могила був типовим феодалом, честолюбним і владним; він був зв'язаний родинними узами і дружбою з польськими магнатами, вороже ставився до Москви, боровся проти братства, не гребував ніякими засобами для досягнення своїх цілей" 15).

Чим пояснити неґативне ставлення цих істориків до особи і діяльности П. Могили? Попереду вже була мова, що українці не звикли до того, щоб чужинець з благородними намірами ставав на службу українській нації. Під цим оглядом в нас не було прецедентів, традиції. Петро Могила це рідкий виняток і тому своєрідна упередженість до чужинця.

Loading...

 
 

Цікаве