WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

2) Порушуючи питання умов з'єднання церков, неможливо домагатися в дану хвилину унії всього православного світу : на греків покищо немає що розраховувати; їх патріярхи перебувають в руках мусульманів, вони не самостійні в своїх діях, тому слід задовольнитися частинною унією з Польською Руссю, церковна єдність для останньої потрібна : вона гине від розколу, що виник в її середовищі і утворив дві ворогуючі партії — уніятів і православних. Щоб погодити тих і тих треба:

а) створити з'єднання, яке повинно бути саме з'сднанням, унією, а не злиттям (l'unione et non l'unita), не перетворення православних на латинників; руські повинні зберігати непорушними свої обряди, маючи спільного з латинниками духовного голову і керівника — Римського первосвященика, згідно з Символом Віри, що наставляє нас до єдиної католицької апостольської церкви, очолюваної папою, наступником апостола Петра.

б) Допустити обрання митрополита собором руських архи-спископів і єпископів, за старими звичаями, не звертаючись до Риму за потвердженням в його сані, як не потребував затвердження і апостол Матвій, якого поставили решта апостолів, що перебували в той час поза Римом.

в) Постановити, що митрополит складає присягу для притри-мання догматів і правил християнської віри, зокрема ж заявляє про свое визнання папи і його примату та надсилає ісповідання віри до Риму латинською, грецькою і руською мовами, без того однак, щоб їхати туди і просити висвячення... Таке ж ісповідання з визнанням папського примату видають при висвяченні, архиє-пископи й спископи, але надсилають його не до Риму, а вручають митрополитові.

г) У випадку возз"єднання константинопольського патріярха з Римською церквою, Польська Русь повертається під його владу, бо таким чином значно полегшилося б приєднання його самого, — до того часу, коли грецька церква визволиться з-під мусул-манського ярма, буде в основі розпоряджатися собою.

3) Для здійснення унійної акції пропонуються такі засоби:

а) На майбутніх повітових сеймиках ставити питання про існування розладу між; уніятами і православними, про шкоду, яку він завдас. про потребу закінчити з цим ненормальним станом та намагатися вибрати земськими послами людей з авторитетом і прихильних до унії.

б) Скликати примирливий з'їзд уніятів і православних, щоб домовились в спірних віроісповІдних пунктах, не роблячи ніякого натяку на майбутне єднання з Римським престолом.

в) Випросити у короля рішення шляхти на такий з'їзд і заборонити під загрозою позбавлення громадянських прав робити безладдя і порушувати правильний хід нарад з'їзду.

Г) головами з'їзду нибирати двох : католика і православного, людей розсудливих і з належним авторитетом.

ґ) Постанови цього з'їзду представити на затвердження загальному сеймові 107).

Е. Шмурло, який віднайшов цю " записку київського митрополита " і вперше її опублікував в 1928 p.. висловлював жаль : " що до нас не дійшов оригінал, бо переказ — редакція Інґолі — не вільна від суб'єктивного забарвлення, факт, що не дозволяє нам точно довідатися в якій мірі " латинствував" Петро Могила і де властиво була межа його компромісовости... Можна ствердити одне : крок в сторону Риму... зроблений був не малий... Могила уважав можливим відсунути всі перешкоди догматичного характеру і навіть примат папи... Стіна догматичних перепон була, таким чином, принаймні на папері в писаннях Могили зруйнована і засаднича перешкода до порозуміння і з'єднання зломана" 108). '

Але перешкоди до порозуміння обох церков були не тільки догматичного характеру, як писав Шмурло: "Обидві церкви, за довгий період віків, виробили, кожна, своє власне обличчя, і Могила ні на хвилину не допускав можливости для руської церкви поступитися своїм. Єднання — так, злиття — ні... визнання примату не означає ще підпорядкування, взагалі недопустимого при засаді соборности. Першенство ще не панування. Папа, згідно з четвертий Халкидонським собором,є лише "primus inter pares", і посилаючи йому свое ісповідання віри, митрополит здійснював не акт підпорядкування, а звичайно через папу, як старшого, доводив до загального відома церкви наявні факти..." 109).

Так само як і "Modus concordiae" цей проект не ставить питання утворення в Польщі українського патріархату, беручи під увагу категоричну відмову Римської курії з попередніх років.

Тепер слід зупинитися над проектом "Sententia euiusdam nobilis Poloni Graecae religionis", авторство якої приписують А. Киселеві, чи вбачають авторство П. Могили і А. Киселя — інші дослідники. Порівняно з попереднім проектом, ней є значно докладніший і має розповідну форму.

Для систематизації поділимо "Sentatia" на дві частині: 1) Критика Берестейської унії, яка сформульована в трьох пунктах: а) брак чистого і святого наміру; б) неприродне становище до республіки; в) протиприродний характер злиття (унії); 2) намі-чення правильної розв'язки завдяки усуненню браків у трьох згаданих пунктах.

З уваги на важливість документу перекладаємо його українською мовою та додаємо відпис латинською мовою за Е. Шмурло в окремому розділі.

"Думки одного польського шляхтича грецької віри"

"В справі важливих різниць і непорозумінь у вірі між русинами (українцями — А. Ж.) схизматиками, тобто нез'єднаними з Римською Церквою, треба розглянути три причини:

Перша: Відносний, а не чистий і святий намір.

Друга: Нельояльне становище до республіки.

Третя: Протиприродний характер самої концепції унії.

Щодо першої причини: у справі побожного, спасенного й дійсно святого ставлення до переговорів не треба шукати своїх особистих користей, а тільки те, що с Боже, а все, що суперечить цьому, саме себе зневажає.

"Щодо другої причини : Кому належиться опіка права і законів, тому також треба забезпечити свободу (силу) релігії; в українському народі вільна шляхта дає релігії опіку й підтримку, але духовні особи не мають таких привілеїв, як люди римської Церкви; й тому, коли вони, як слабша частина, приготовили унію при опозиції шляхти, вони вчинили проти укладу цієї держави й через це все діло не було довершене.

Щодо третьої причини ; унія (з'єднання) і одність, злиття — (unitas) є зовсім дві різні речі. Одність виключає двійність, а з'єднання прагне сполучити двое в одне ціле, не знищуючи з'єднаних частин, як бувало кілька разів, а останній раз у Фльорентійській унії латинників і греків.

" А тим часом унія українців з латинниками здається практикувалася в цьому королівстві незгідно з суттю унії й мала на мсті не збереження релігії, але перетворення грецької віри на римську й тому це не вдалося. І всі установи (конгрегації), які були у нас для служения унії, дуже мало руйнували (атакували) основи грецької віри, а завжди прагнули головне до визнання примату Римського Папи.

"А ці питання різниць між греками і латинниками, що вважалися тільки мовними, а не істотними й що торкалися богословів, яким про них і треба б дискутувати, не ставилися остаточно, але трактовано їх полюбовно.

"Самим визнанням принципу примату Римського Первосвященика не виключаються всі ступені ієрархії, від яких залежать усі обряди — тобто пастирі і патріярхи грецького віровизнання. Однак, новіші форматори унії поступали проти її природи, бо всупереч всьому вище згаданому, вони нищили самі її основи, думаючи, що зближаються до унії, а на ділі вони від неї віддалялися й, таким чином, постійно роз'єднували русинів з латинниками. Святу віру українців, згідну з вірою Апостольської й римської церкви вони засуджували як незгідну й шкідливу для церкви. Через це були вбивства, страждання й така ворожнеча, що з обох сторін люди, віддані релігії, не вагалися, не боючися великої образи Божого Маєстату, називати один одного єретиками.

"Тому в ім'я Боже, хто бажає зайнятися цією святою справою, з самого початку мусить зрозуміти й оцінити протиріччя, шануючи три твердження (преміси) й застосувати відповідні заходи.

"Отож, кожний, хто хоче взяти на себе цю справу, той послужить для збільшення слави Всемогутнього Бога, а себе збагатить заслугами, не маючи на меті якоїсь своєї особистої користи. Бо як є шляхетно й корисно службі священному маєстату Короля, нашого наймилостивішого Пана, а також і нашій Вітчизні, принести в жертву свое життя, вірність, усі наші сили й наші мастки, сподіваючися за це одержати славу й почесті — а в нашому ділі треба, не покладаючи надії на королівські милості, але служити одному, святому й божеському заповітові: "Будьте одні, як Я і Отець є одні"; при цьому намагатися здійснити цю мету з щирим серцем і побожними й святими намірами, відкидаючи вияви заздрости, підступів, і навіть, якби довелося віддати за це славетно своє життя...

Loading...

 
 

Цікаве