WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

"До нас не дійшов голос самого митрополита Могили, і ми не знаємо безпосередньо від нього, в якій мірі він брав участь у проекті волинського воєводи і в якій формі виявилась ця участь. Немає основ сумніватися в заявах Дамаскина, хоч деяким фактам він дає не зовсім правильне пояснення. В митрополиті Могилі, який гостро засудив книгу Диплиці, очевидно, тільки пристрасне око могло бачити ровного паладина і борця за церковний примат папи: в єретичних творах і католик, і найортодоксальніший православний могли найти сторінки, однаково осоружні й несумісні з їхнім релігійним почуттям. В поведінці Могили Дамаскин знайшов те, що йому хотілося знайти. Це одначе не значить, що у Могили не було можливо нічого "знайти". Відмовляти київському митрополитові в католицьких симпатіях на грунті унії з Римом ледве чи можливо; слід тільки пам'ятати що в слово унія сучасники звикли вкладати не завжди те значення, яке вкладали в нього люди першої половини XVII століття" 70).

Після довгого історичного екскурсу, в якому Е. Шмурло намагається довести, що унія в XVII ст. була значно присмливіша для православних, ніж у XX ст., він продовжує:

"Петро Могила жив саме в таку добу, і, залишаючись цілісно православною людиною, він допускав ще можливість порозуміння, він міг ще не боятися слова "унія". Ось чому даремно одні намагаються вибілити його від звинувачення в "податливості" — Могила подавався; і даремно інші обвинувачують його в опортунізмі, тінь на чистоту релігійного вірування — шукати з'єднання розпалих частин християнської церкви ще не значить перестати бути православним... Це все створювали обставини, які виправдували в очах Петра Могили, його "податливість" і готовість допустити унію з Римською церквою. Події показали, що Могила помилився у своїх розрахунках, що зближення з Римом покищо ще було неможливим :але у своїй помилці він був не єдиним: багато з сучасників київського митрополита, не менш ревні за нього православні, не менш від нього тверді у вірі своїх батьків, думали так саме як він" 71).

Погоджуючись у засаді з висновками Е. Шмурло, деякі застереження викликає тільки його оцінка уніятсько-православних відносин XVIT ст. Загальновідомим с наставления козаків та братств до унії, а вони ж були виразниками національних і релігійних прагнень усього народу. Це було тоді, коли загинув архисп. Йосафат Кунцевич, а не один прихильник унії був втоплений у Дніпрі. Ллє це не зменшує ролі, що її відограв П. Могила у справі зближення церков, а навпаки. Будучи переконаним, що з'єднання роз'єднаних церков — це велика і благородна ідея, він не боявся виступати з цим питанням, не зважаючи на те, що воно було непопулярне і що, намагаючись провести його в життя, він натрапляв на великі перешкоди. Та його розуміння з'єднання цілковито різнилося від розуміння унії католицькою церквою; але про це згодом.

Тоді обидві сторони — православні й уніяти — відчували себе скривдженими й шукали шляхів, щоб вийти з трудного становища. І так "католики римського обряду трактували уніятів за нижчу категорію людей, в унії бачили тільки переходовий степень до латинства..., щождо православних, то продовження і напруженість боротьби, постійні перешкоди й переслідування, справжні бажання вийти із зневажливого положення принижених і безправних... все це штовхало в сторону унії і вони були готові визнати почесне головство папи, тільки, щоб їм гарантували недоторканість обряду і не викривляли його латинськими особливостями. Осягнути це порозуміння вони сподівались обранням па-тріярха, спільного і для уніятів, і для православних... Свій патріярх мав служити гарантією того, ідо погодження, з'єднання не перейде в злиття, в підпорядкування, що руська церква не потоне і не втратить свого обличчя в середині римської церкви. Приклад уніятів остерігав православних, що однієї обіцянки, хоча б і урочисто даної, для збереження обряду ще мало; потрібний патріярх, який навіть визнавав би примат папи, але був би цілковито незалежний у внутрішніх справах своєї церкви" 72).

Крім внутрішніх причин, які впливали на православних, а насамперед на іерархію і митрополита П. Могилу у новоунійних заходах, було ще наставления короля Володислава IV, який прагнув цього з політично-державних причин. А тому, що православні поважали короля за деякі його полегші, зроблені для їхньої церкви, то також з чемности йшли на переговори з уніятами та католицькою церквою.

Привертає до себе увагу також той факт, що питання патріярхату ставив тільки волинський воєвода Санґушко, а згодом його перебрав і уарґументував Володислав IV, тоді коли ні один ватиканський документ навіть не згадує про нього. Щобільше, від конгрегації іде до нунція інструкція про заборону спільного собору, вимагаючи перед всякими розмовами прийняття православними умов, опрацьованих на Фльорентійському соборі.

Впродовж цієї чергової фази "універсальної унії", наставления Петра Могили було визначене готовістю до переговорів, що видно з його грамот, які він вислав до своїх вірних перед сеймом 1637 р. Безпосередньої участи у плянах Санґушка і короля він не брав. Тому звинувачувати його у відступстві від православія (І. Копинський) немає ніяких підстав. Про його ідеї щодо з'єднання церков довідаємося докладніше з наступного розділу.

5) Період 1643-1646 pp.

У цей час кілька разів король Володислав IV ставив питання спільного собору між православними й уніятами, але кожного разу діставав з Риму негативну відповідь з вимогою, щоб православні прийняли ще перед початком собору умови, визначені на Фльорентійському соборі, або радили звернутися до нунція в Польщі, якому ше в 1629 р. були визначені умови можливих контактів. Це ухильне наставления перешкоджало обом зацікавленим сторонам — православним і уніятам, — на щорічних сеймах у Варшаві приступити до розгляду спірних питань.

Цей стан тривав до 1643 p.. коли з ініціятиви холмського уніятського єпископа Методія Терлецького, ревного ісповідника унії, Ватикан погодився розпочати нову унійну акцію. М. Тер-лецький запропонував "з метою підтримки й дальшого розширен-

ня унії" вислати до різних визначних осіб у Польщі папське бреве. Він запропонував список 24 осіб: короля, важливих латинських прелатів, високих світських службовців і найвпливовіших

воєвод. У цьому списку Терлецький подав також трьох православних, а саме київського митрополита П. Могилу, чернігівського воеводу Адама Киселя і луцького підскарбія кн. Григорія Четвертно-Четвертинського 73). При цьому уніятський епископ подав І таку характеристику П. Могили: "Син воєводи Молдавії, людина важлива і побожна, яка готова визнати папу духовним головою церкви" 74).

Пропозиція еп. Терлецького була схвалена на засіданні Кон-ґреґації Пропаґанди Віри 28. 9, 1643 р. і папські бреве були вислані з датою 3. 11. 1643 р. — 23-ом особам; не удостоївся довір'я тільки Четвертинський 75).

У листі-бреве до П. Могили, папа Урбан VIII закликав київського митрополита повернутися в лоно католицької церкви, щоб подбати про власне спасіння й про спасіння всіх тих, що йдуть його слідами..., що священна колегія кардиналів ознайомить його докладно з намірами Римського престола, та щоб Могила запропонував прислати до Риму довірених осіб, двох монахів для безпосередніх переговорів і розгляду справи. Ось текст цього листа:

"Преподобний брате! Спасіння і світло Божественної благодаті (хай будуть з тобою)! Хоч ми знаємо, що відмінності у вірі відділяють нас від твоєї пастви (fraternitalem) не мало, однак апостольська турбота спрямовує до тебе погляди, бажаючи прихилити до святилища католицької віри, де Господь вибрав собі оселю, і закликати на безпечніший шлях, по якому первосвя-щенні ключі відчиняють віруючим народам ворота вічного царства. Вислухай, шановний брате, спасенні поради, які тобі пропонуються не стільки містом (Римом — А. Ж.), яке є вітчизною народів і учителем істини, як самим небом. Потурбуйся про власне спасения і про спасения інших, які прямують за твоїми слідами і легко підуть шляхом, який ти вкажеш їм своїм прикладом. Про це першорядної важливості! діло, тобі пришле докладний лист священна конґреГація кардиналів, яка займається поширенням католицької віри. Якщо потрібно точнішого роз'яснення, ти можеш прислати до нас двох вправних ченців, яких ми приймемо по-дружньому і ласкаво. Вони, без сумніву, впізнають, наскільки чисте, вірне і багате на всілякі чесноти учення, яке визнає Апостольський ГІрестіл св. Петра. Тоді, ми сподіваємося, вони, освічені спасительними пізнаннями повернуться до вас, проповідуючи свідчення Господні, за допомогою яких душі Твоїх людей, будучи вирвані з пащі пекельних вовків, увійдуть у справжнє стадо Христове. Ми молимо, щоб Всевишній, якому ми в своїх най-щиріших молитвах завжди доручаємо увесь руський народ, за первосвященичим проханням дарував бажаний успіх. Бо коли він (Господь) всесильний зібрати розсіяних повсюди ізраїльтян, то може по надхненню Св. Духа, виростати в твоєму серці плоди вічного спасіння, напоєні дорогоцінною кров'ю, що витекла з ран Господа. Ми бажаємо нашій душі такої власне втіхи і молимо

Loading...

 
 

Цікаве