WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Після подій у Києві та заборони ватиканських чинників, собор у Львові (28. 10. 1629) втратив всяку підставу. А тому, що вже не було змоги його відкласти, то перетворено його на уніятєький собор, який полагоджував внутрішні поточні справи. Докладний опис цього з'їзду знаходимо в одному документі, опублікованому М. Гарасевичем 41). Крім цього, митр. й. Рутський разом зі своєю ієрархією відбув чемностеву візиту у братській православній церкві. Формально, щоб не наражати універсал короля, Київський воєвода кн. Александр Заславсъкий, королівський посол на львівський собор, порозумівшися наперед з митр. Рутським, двічі посилав делегатів до місцевих братчиків, а коли вони ухилилися, тоді він сконстатував неприсутність православних і закрив собор.

З документу, знайденого в актах Львівського братства з датою 1629 p., довідуємося про проект замирення, підготовлений католицькою стороною, який складався з 6 пунктів : 1) Наука про походження св. Духа признається за нейтральну. Люди грецького обряду тримаються своєї формули, латинники своєї, і одні одних не мають докоряти за ерєсь на цьому пункті; 2) Православні мають прийняти догмат про чистилище, але вільно їм при цьому вірити або не вірити в очищення вогнем; 3) Мають також вірити в блаженство праведних душ перед страшним судом; 4) Латинники не мають відмовляти правосильности таїнствам Східньої

Церкви й її ієрархії; 5) Русь має признавати першенство папи і його зверхність над церквою; 6) Зверхність царгородського патріярха над руською церквою залишається в силі, але під умовою, щоб кожний новий патріярх виявився перед польським урядом, що він правильно вибраний і правовірний на доказ чого має прислати своє credo" 42). Трохи інше формулювання цих 6 пунктів подають католицькі дослідники 43), уважаючи, що авторами цього проекту мали бути православні.

З наведеного видно, що наближення між: православними й уніятами в 1629 р. доходило до завершення, перешкодою стали для одних заборона Риму, а для інших православна шляхта і козацтво, які не були консультовані, тому не довіряли всяким заходам, що походили з католицького боку. Е. Шмурло так характеризує труднощі зближення: "Рим надалі трактував православних як щось нижче, або як учнів, що нічого не знають і які помиляються. Католицька церква залишала собі ролю учителя, який покликаний провадити смиренних до сонця правди" 44). Аналогічну оцінку унійним заходам подас й католицький дослідник І. Нагасвський, який пише: "Православна іерархія хотіла замирення, але лякалася, що визнавши першенство папи в Церкві, буде підлягати юрисдикції Риму і що її дотеперішні права, обряди й традиції будуть при цьому вкорочені. Вони хотіли засісти за одним столом, але як рівний з рівним, або сидіти посередині між Римом і Константинополем та мати з ними добрі зв'язки без огляду на кальвіністичне навчання патріярха, що дуже скоро стрінулося з осудом таки його власних спископів.

"Православній ієрархії бракувало щирости й довір'я у свою власну силу. Можливо, що відстрашували їх від едности з Римом дотеперішні практики латинських духовних у відношенні до їх об'єднаних із Римом братів, як також занадто влізлива інґе-ренція короля Зигмунта в церковні справи. їх відстрашувала й та обставина, що тридцять кілька років по заключению Унії з Римом, мимо наполегливих домагань кількох папів, українським католицьким Владикам не вдалося засісти в законодатних палатах, разом із їх латинськими колегами, щоб там особисто боронити справ своєї Церкви" 45).

У переговорах між православними й уніятами в 1629 р. активну участь взяв архимандрит Петро Могила, який після відходу архиєп. М. Смотрицького почав займати друге місце в православній ієрархії. Попри тиск, що його чинили шляхта і козаки проти відбуття київського собору, Могила явно висказався за відбуття собору, він " бажає і за тим стоїть, щоб той синод відправлявся" 46). Він тісно співпрацював з королівським легатом А. Кисілем у справі здобуття згоди між обома сторонами47). Могила приймав у себе значніших осіб собору, а частина собору відбувалася в приміщеннях Печерської Лаври. Він був дуже вражений, навіть розплакався, коли під час третього дня нарад один козак погрозив: "Буде унія господарникові (тобто архимандритові — А. Ж.) та й Борецькому така як війтови перше" 48); це натяк на вбивство Ходики.

За своє позитивне наставления до зближення з уніатською церквою П. Могила і пізніше зазнавав образливих наклепів і доносів. У 1631 р. ченці з Новгород-Сіверського оповідали в Москві, "що в Печерськім манастирі архимандрит київський піддається ляхам, на ляцьку віру, і стоїть проти козаків з ляхами" 49). Наскільки це було несправедливим і образливим для Могили, видно вже з того, іцо в той же час польські кола заявляли, що Могила збунтував козаків "твердячи, що ціле військо (польське) йде на Україну, щоб викоріняти козаків і віру благочестиву" 50).

Так само розходиться з правдою і твердження представника сучасної Московської Патріярхії І. Спаського, який розглядаючи спроби порозуміння на соборах 1627-1629 pp., твердить, що великий архимандрит "доказував попередніми уже спробами, що будь-яке порозуміння (між уніятами і православними — А. Ж.) може допровадити тільки до ще більшого загострення відношень між православними і католиками..." 51).

Солідаризуючись із тодішньою православною ієрархією і духовенством, П. Могила, не зважаючи на загальну опінію народу, послідовно продовжував акцію примирення з другою українською церквою. Але й відірваність веденої акції від творчих та активних репрезентантів православної спільноти: козацтва, братств і шляхти вирішили справу ужитих заходів.

4) Період 1636-1638 pp.

У дотеперішніх унійних заходах архимандрит Могила брав участь поряд митрополита Й. Борецького і частково архиєписко-па М. Смотрицького. Ставши митрополитом в 1633 p., Петро Могила вже як голова православної України вів переговори, чи був причасний до так званої універсальної унії, і тим самим співвідпо-відальний за її наслідки.

Попри прийняті "Пункти заспокоєння обивателів релігії грецької" 1632 p. дворічна практика проведення їх у життя чи краще кажучи — непроведения, та остаточний перегляд їх на сеймі 1635 р. {14 березня) із надще-рбленням прав православних 52) довели до незадоволення обох сторін : православні сподівались дістати більше, ніж їм дано, а уніятсько-католицька сторона тяжко відчула втрату того, що від неї забрано. Це все викликало в тих і тих гіркі докори сумління через відсутність замирення, а взаємне поборювання підкреслювало безперспективність як для православних, так і уніятів. Серед таких обставин знову виринала і знаходила сприятливий ґрунт стара ідея " універсальної унії", поштовхом до якої був сейм з 1635 p., що на ньому тільки загострилися суперечності і боротьба.

Унійну спробу 1636 р. розпочав волинський воєвода Адам Александер князь Санґушко, а згодом продовжив король Володислав IV. Ця чергова спроба характеризується тим, що її проводили самі посередники (волинський воєвода, король, Ватикан), бо про наставления до неї православних і уніятів маємо тільки нічим не потверджені припущення. Щобільше, в цій акції цілковито ігнорувалося уніятську сторону і йшли намагання про безпосереднє домовлення між Ватиканом і православними.

В лютому 1636 p., князь Санґушко вислав до Риму домініканського пріора у Львові о. Івана Дамаскина з листом до Папи Урбана VIII. Санґушко, впливова людина Польщі, а тим більше на Волині, пропонував свої послуги в справі з'єднання православних з католицькою церквою і просив благословення на це діло від Святішого Отця 53). Крім листа Санґушко передав о. Дамаски-ном і додаткову інструкцію, в якій писалося про існування на Україні серед православного населення руху для церковного з'єднання з Римом, але що цей рух є явно ворожий до уніятів і латинського духовенства- Ініціятори руху бажали мати в Києві свого патріярха, який був би підпорядкованим папі, тому просили останнього вислати Санґушкові бреве, а вони тоді вже знайдуть спосіб висловити бажання про своє підпорядкування Римському престолу :

"Principals ex spiritualibus et saecularibus schismaticis tale praebent medium, ut possint habere suum palriarcham Kioviensem, ita ut dependeat a Sanctissimo Domino Nostro. Et ut sinodus super hoc sit congregata. Desiderantes etiam ut primo Ill-mus dux palati-nus Volhiniae habeat litteras a Sanctissimo tractandi cum illis, qua habita licentia a Sanctissimo: volunt invenire modum, per quern negocium publicando simul ad obedicntiam Sanctae Sedis Apostolicae adducant. Cum unitis, cum episcopis ritus Romani, nihil a principio volunt tractare..." 54).

Крім цього, в згаданій інструкції з 7. 10. 1635., Санґушко повідомляв, що до унії прихильні були й два представники православного духовенства : київський митрополит П. Могила та луцький єпископ Атанасій Лузина, який не тільки в душі, але й відкрито висловлювався за унію ;

Loading...

 
 

Цікаве