WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Після цього М. Смотрицький таки випросився до Дермані, де видав "Протестацію" (8. 12. 1628), в якій писав про примусове відречення від "Апології" та апелював до скликання нового собору. Однак явно перейшовши тепер на унію, він був позбавлений всякої можливосте впливати на процес унійної акції і крім полемічних видань ("Prolestacya" — 1628, і "Paraenesis albo Na-pomnienie... do bractwa wilenskiego" —- 1629) — він перестав відогравати будь-яку ролю; ініціативу перебрали інші.

Назагал архиепископ М. Смотрицький своїм переходом від однієї до другої церкви, своїми скритими ходами та своєю гострою полемікою не сприяв самій ідеї зближення церков, а скоріше її захитував.

Залишається нам і це з'ясувати погляди архимандрита М. Могили під час цієї третьої фази підготовки до "універсальної унії". Як це було вище подано, Могила напочатку ставився з великим Зрозумінням до проблеми зближення, чи навіть поєднання двох церков. Він разом з митр. Борецьким стояв дуже близько до Смотрицького, який ініціював цю чергову спробу порозуміння православних з уніятами. І треба припускати що у Могили, як також у Борецького, ця проблема не була конъюнктурною, але випливала з глибокого відчуття потреб церкви та українського народу. Що це припущення мас певні основи, про це свідчить увесь дальший шлях архимандрита, а згодом митрополита Могили. Якщо ставлення Могили раптово змінилося до М. Смотрицького, відразу після прочитання його "Апології", а разом і до його плянів, то причина цього в двох різних площинах бачення "універсальної унії ".

Для Смотрицького, як також для деяких католиків того часу, єдиною справжньою с тільки католицька церква (дивись тези "Апології"), всі ересі є по другій стороні, тому унія уявляється тільки як безапеляційне підпорядкування Римській церкві. Як вірний син своєї православної церкви. Могила не міг погодитися на такий підхід до справи екуменізму, тому ніхто інший як Могила 14 серпня 1628 р. енерґійно вимагав від Смотрицького, щоб цей підписав анатему на свою "Апологію ", що він і зробив, а 15 серпня також Могила роздавав кожному єпископові по свічці і по листку "Апології" для її спалення, на знак вічного осудження. Активна участь Могили в засудженні плянів Смотрицького — це протест проти приниження і невірного трактування православної церкви та проти її підпорядкування католицькій. Проблема зближення церков у понятті Могили випливала з самого християнського вчення про єдність та з потреби релігійного миру, а не взаємного поборення і самознищення. Це мало бути не опанування однієї церкви іншою, тільки добровільне зговорення для зміцнення загальної Христової церкви.

3) Період 1629 р.

Попри великий удар, що його зазнала ідея примирення і зближення православної і католицької церков в наслідок заходів М. Смотрицького, до цієї ідеї ще нераз доводилося повертатися, її ініціювали інші люди, вона знаходила захисників з обох сторін. Чи не найдалі були зроблені заходи саме в 1629 p., з нагоди трьох соборів.

Новум у теперішніх заходах полягав в тому, що ініціатива виходила з трьох сторін: уніятської, православної, до яких приєднався король Сіґізмунд III, якому потрібний був мир на церковному відтинку у зв'язку з його політичними плянами (шведська війна). Тоді, коли впродовж кількох років православні відмовлялися від безпосередньої зустрічі з уніятами, тепер вони погодилися на спільний собор. Мабуть, таки ініціатива і на цей раз вийшла з уніятської сторони, а саме від митрополита Й. Рутського, але він діяв за посередництвом архимандрита Иосифа Баковецького, уніятського делеґата на Варшавському сеймі.

Про унійну акцію 1629 р. масмо докладні документи, які походять з різних джерел: С. Голубев подас матеріяли православні 24), П. Жукович опублікував акти з колишнього архіву уніятських митрополитів, що переховувалися в архіві св. Синоду в Петербурзі 25), І. Крип'якевич опублікував акти, ідо належали колись папському нунцієві Антонісві Санта Кроче, що перебував у Польщі в 1627-1630 pp. 26), Е. Шмурло опублікував документи з архівів Конґреґації Пропаганди Віри 27); це саме зробив А. Великий 28).

На варшавському сеймі, що відбувся в лютому 1629 p., православні посли М. Кропивницький і Л. Древинський домовилися з уніятським послом архимандритом Й. Баковецьким про спільний собор, про иго король радо видав при кінці березня 1629 р. універсал, в якому визначав спільний собор православних з уніятами 28 жовтня 1629 р. у Львові. Перед тим мали відбутися два окремі собори 9 липня 1629 р. (на день Петра і Павла) : православний у Києві й уніятеький у Володимирі.

Православна іерархія, яка не брала участи у варшавському сеймі, поставилася прихильно до собору; митрополит Й. Борецький від себе видав універсали, в яких заохочував православних прибути на київський собор "для милости Христовы и для ласки найяснейшего господаря короля". щоб осягти "пожадану милость покою" 29). Ця велика поступливість і прихильність митрополита Борецького порівняно з дотеперішнім наставлениям православних викликали велике обурення і протести різних верств, а зокрема православних шляхтичів, що були на війні зі шведами під Мальбурґом, які заявляли свою готовість "кров свою пролити за віру і правду" 30). Другий протест прийшов від запорозьких козаків, які, хоч і не запрошені, на собор вислали двох депутатів : А. Лагоду і С. Сосимовича. Тхнім завданням було контролювати діяльність собору. Вкіниі. також: православна шляхта гостро протестувала проти зловживань короля, який мету собору із "успокосння " релігійної справи перетворив на об'єднання з римською церквою. Шляхта забороняла митрополитові Борецькому "синодувати", а короля просила "щоб релігійна справа була вирішена сеймом, а не тими синодами" 31). Ці протести вплинули на перебіг київського собору, який розпочався в соборній церкві Успіння на Подолі, в присутності митрополита, спископів та великої кіль-кости духовенства; за реляцією А. Кисіля — "щонайменше 500". Однак на собор не прибула православна шляхта і миряни, за винятком послів Кропивницького, Древинського і Проскури. Королівським комісаром на соборі був Адам Кисіль. Собор проходив у великій метушні і погрозах, так, що не було можливості! обговорювати саму тему : примирення з уніятами. В такій атмосфері трудно було вести наради й присутні не знали, як виправдатись перед королем. Остаточно вирішили, що через відсутність шляхти собор не може нічого рішати і про не повідомлено короля листовно 32), а про перебіг київського собору звідомлення внесено до київських міських актів 33).

Собор уніятів у Володимирі відбувся за усталеним пляном і на ньому прийнято умови згоди з православними та обговорено питання спільного собору у Львові. Однак негативний результат київського собору вирішив і долю львівського.

Але це не знеохотило митр. Й. Рурського; він був задоволений, що православна ієрархія і духовенство стояли за примирення. Щоб заохотити православних, він знову висунув проблему створення патріярхату для українців :

"Звичайний нарід дуже бажає патріярха; тільки й знас в релігійних справах, шо йти за патріярхом : чи не було б вказано утворити гідність патріярха, обсадити її відповідним чоловіком і при його помочі привести православних до унії" 34) — писав митрополит Рутський у своему меморіялі "Praeparatio ad synodum" до нунція А. Санта Кроче на початку 1629 р. Пригожим кандидатом на становишс патріярха Й. Рутський уважав печерського архимандрита Петра Могилу. "який видається прихильний для унії, міг би перейти на унію, спочатку приватно при певних свідках, а потім вести пропаганду. Item desiderabunt ipsi, ut ad facilius trahendam plebem, praesertim autem kozakos. constiluatur patriar-cha unus ex ipsis. non ex nostris : et quia est inter illos Petrus Mo-hila, archimandrita chiouiensis pieczerensis..." 35).

На думку уніатського митрополита, щоб здобути православних, слід "поробити їм в дечім поступки", бо "ніколи не було ліпшої нагоди для притягнення православних до унії з святого римською церквою, як тепер, коли заповіджено синод і коли він добре відбудеться".

Навіть після невдачі київського собору, Рутський оптимістично дивився на майбутній спільний собор, уважаючи, що "православні не роблять перепон ні в одній із спірних точок, тільки не признають примату папи, але й цю перешкоду можна усунути, коли б православні одержали свого патріярха, а цей признав власть папи" 36).

Але всі заходи і сподівання митр. Рутського були уневажнені настановою Конгрегації Пропаганди Віри 37) і нунція Санта Кроче, який своїм листом з 18. 8. 1629 р. забороняв відбуття спільного собору з православними 38). Це був великий і несподіваний удар по всій унійній акції митрополита Рутського і хоча він запевняв у своєму листі з серпня 1629 р. нунція і Конґреґацію, що "зі схизматиками синоду не будемо відбувати, ані навіть не приймемо їх послів до нашого збору..." 39), то все ж таки Рутський делікатно критикував несподівану заборону своїх ватиканських зверхників: "Нехай буде зовсім спокійна св. апостольська столиця, за нас, синів своїх, що віддано будемо себе вести, тільки притягаючи їх до святої унії..." 40).

Loading...

 
 

Цікаве