WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

— Окрему групу становлять історики, які байдуже ставилися до релігійно-церковної діяльности Могили і тукали в ньому не первоіерарха української церкви, а тільки реформатора культурного життя (М. Грушевський, М. Возняк).

— Тільки мала група істориків, на підставі провірсних джерел, аналізувала як позитивну екуменічну діяльність Петра Могили (Е. Шмурло, Т. Йонеску, О. Оглоблин).

— Очевидно, що між поданими категоріями було багато посередніх, де точка зору авторів різних світоглядів збігалася, (Т. Йонеску, о. А. Великий, більшість французьких і німецьких дослідників).

Важливо ще раз підкреслити, що ідея церковної едности не була ефемерним епізодом в діяльності Петра Могили, вона золотою ниткою пронизує усе його церковне життя, почавши від 1627 р. аж до самої смерти.

Говорячи про екуменізм та ідею едности церков, ми насамперед думаємо про заходи Митрополита знайти узгіднення з католицькою церквою, яка за посередництвом унії активно простягала свою сферу впливів на українські землі і була на той час єдиним значним релігійним чинником, з яким зустрічалося українське православіє.

Протестантизм тільки посередньо впливав на українські землі за посередництвом польсько-литовської шляхти (Хр. Радзівіл), через Семигород, Кенігсберзький університет, чи навіть збочення патріярха Кирила Лукаріса.

Українці мали безпосередній контакт з жидівським населенням юдейської релігії. До останньої П. Могила відносився надзвичайно толерантно і прихильно, про що свідчить одне з розпоряджень Київського Митрополита, яке наводить І. Талант, як документ, щоб заперечити твердження редакції "Нового Времени", яка намагалась довести ворожість всього населення Російської Імперії до жидів. Могила у своему розпорядженні писав:

"Усім священикам і християнам набожним людям, кому це буде потрібне, ми заявляємо смиренно прийняти до відома: 1) свободу християнську і несвободу старозавітну і людей старозавітних, які під страхом прокляття зобов'язані притримуватися записаних у законі Мойсеевім обрізання й обмеження щодо страв, тоді коли, християни вільні від тих обмежень і їм дозволено і благословенно всі харчі, що на торгу і в крамницях продаються; 2) що християнам, які із старозавітними людьми ведуть мирно торгівлю іншими предметами, — дозволяється і благословляється їм, синам нашим духовним, з благословення Божого купувати і з благодарністго Господа Бога за Його дари уживати харчі, м'ясо ялове і бараняче жидівського різання. Крім цього ми закликаємо всіх, що живуть під одним законом, до сусідської дружби, згоди і приязні, а челяді християнській, яка служить у жидів, дотримувати закони і обряди християнські, дотримувати неділю, що їх господарі старозавітні не повинні забороняти; ми спонукуємо їх учити челядь свою страху Божого" 1).

Перед тим, щоб дати характеристику і оцінку цій діяльності, слід насамперед докладно розглянути, яке було наставления Петра Могили до зближення з католицькою церквою та яка його участь у цій акції у різні періоди.

А) УЧАСТЬ МОГИЛИ В АКЦІЇ ЗБЛИЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦЕРКОВ

На протязі двадцятирічної церковно-релігійної діяльности Могили відзначаємо ряд спроб, більше етапів в ділянці узгіднон-ня, зближення, координації дії в аспекті майбутньої єдности з католицькою церквою. Цю акцію замирення православних з католицькою церквою названо у ватиканських документах першої половини XVII ст. "універсальною унією ", хоч назва не є цілком вдалою, бо йдеться тільки про дві вітки християнської церкви, залишаючи на боці протестантську. Розглянемо п'ять періодів православно-католицького примирення і узгіднення, які творили етапи в ланцюгу екуменічної діяльности Петра Могили.

1) Перед-могилянські спроои перемир'я, період 1623-1627 pp.

Ворожнеча на релігійному полі між православними й уніята-ми сильно ослаблювала польську державу, тому перші спроби полагодження між обома сторонами були спричинені політичними моментами і розпочаті політичними чинниками в порозумінні і за згодою короля. Вже в 1623 р. відбулося перше намагання полагодити релігійний конфлікт, коли на сеймі порушувалася скарга православних у зв'язку з утисками, що вони їх зазнавали 2). Тоді створено при варшавському сеймі спеціяльну комісію, яка запросила на наради і митрополита Й. Борецького, і архиепископа М. Смотрицького, і завданням якої було знайти способи замирення. Однак це перше намагання не дало ніяких наслідків, бо православні владики заявили, що: "собор цей не може відбутися інакше, як під проводом царгородського патріярха. властиво немає про що й дебатувати, бо для релігійних диспутів нема ніякої підстави " 3).

Але й після цього, в 1623-24 pp. не припинилися заходи для привернення миру на релігійному полі. "Для цього світські люди литовсько-польської держави уклали досить оригінальний плян релігійного замирення : православні й уніяти повинні були зібратися на спільний собор і спільно вибрати патріярха. Ініціятори цього пляну мали насамперед політичні цілі. Вибір спільного патріярха значно улегшив би зв'язки литовсько-руського народу як з Росією, так і зі Сходом. Релігійна самостійність Західньої Росії (України — А. Ж.) служили б тоді додатковою Гарантією нерозривности її з Польщею" 4).

В цей час ідеєю українського патріархату захопились і церковні кола уніятів (митр. Й. Рутський) і православних (архиеп. М. Смотрицький), вони також намітили конкретніші умови узгіднення і вирішили, що "українському патріярхові ні від кого не треба буде брати благословення" 5). З архівів Конґреґації Пропаганди Віри довідуємося, що в січні 1624 р. митр. Й. Рутський вислав на переговори з митр. Й. Борецьким і архиеп. М. Смотрицьким отця Івана, василиянина, який у своему звідомленні зазначав про труднощі унії, головне в справі визнання папи, бо православні не хочуть цілковито зривати з Константинополем. Тоді уніятська сторона запропонувала створити патріархат "на зразок того з Москви ". Православні мали звернутися до папи в справі номінації першого патріярха, з пропозицією, що наступників будуть в майбутньому обирати українські собори, а санкція папи буде тільки формальна 6).

Проте всі ці проекти не знайшли ніякого остаточного вирішення, з уваги на розходження між двома сторонами в наслідок ворожнечі, яка створилася після вбивства Й. Кунцевича (12. 11. 1623 p.).

Ще раз справа примирення православних з уніятами постала знову ва варшавському сеймі в січні 1626 p., коли король Сіґіз-мунд III, відповідаючи на прохання православних, щоб їм була дана релігійна свобода, рекомендував скликати собор з представників православних і уніятів, назначивши дату 26 вересня 1626 р. в місті Кобрині. У своїй грамоті Сіґізмунд III відзначав, що завданням собору є обговорення "потреб і спокою церковного" 7), не уточнюючи хто в ньому мав би взяти участь, що й було причиною, що православні на намічений собор не прибули 8).

2) Період 1627-1628 pp.

Третя спроба зближення між православними й уніятами, що в ній активну участь взяв вже і Петро Могила, відбулася в 1627-1628 pp. Ініціятором цісї чергової спроби був архиепископ Мелетій Смотрицький, який потай в цей час (б червня 1627 р.) вже перейшов на сторону католицько-уніятську 9), Він був у близьких і дружніх зв'язках з митрополитом Й. Борецьким і з П. Могилою, спершу ще як світська людина. Про ці відносини М. Коялович пише :

"Смотрицький був у дуже близьких стосунках з православним митрополитом Й. Борецьким і П. Могилою, який тоді приготовлявся в монаший стан. У 1627 р. деякі ієрархи західньо-руські зібралися на собор в Києві... На підставі сучасних свідчень і самим розвитком тодішніх подій можна думати, що ні Й. Борецький, ні П. Могила не цурались зближення з уніятами. Але обидва добре розуміли, що без точного визначення умов цього примирення і без належної підготовки народу до цього, не можна очікувати ніякого успіху... Само собою, що ні Борецький, ні Могила нічого не знали про зраду М. Смотрицького, а цей, між іншим, ішов все далі шляхом підступництва і самоспокуси " 10).

Саме ці знайомства хотів використати Смотрицький, щоб перевести православну ієрархію на унійну сторону. При цьому слід пригадати, що на початку 1626 p. M. Смотрицький вернувся з своєї подорожі на Схід, звідки привіз від Константинопільського патріярха грамоту про скасування ставропігій, наданих братствам, братським церквам І манастирям у Київській Митрополії, через що став зненавидженою постаттю серед православних, особливо серед Львівського і Віленського братств.

М, Смотрицький познайомився з Петром Могилою літом 1627 p., у якого пробув два тижні у Києві, намагаючись схилити Могилу в бік унії. На підставі заяви Смотрицького, вже тоді Могила " дивився на розбіжності між Східньою і Західньою церквами вельми поблажливо" а навіть закликав: "Що ж воно таке, що могло б так дуже відділяти нас від римських католиків!" 11).

Перейшовши на унію, М. Смотрицький поставив собі за завдання перетягнути також і всіх православних, для чого кинув притягаючий клич "поєднання Руси з Руссю" 12). Щоб здійснити свій плян, Смотрицький звернувся насамперед до царгородського патріярка (серпень 1627 p.), а коли цей не відізвався, він задумав з'ясувати свої погляди на церковному соборі, на якому сподівався мати підтримку українських ієрархів. Такий вужчий собор відбувся 8 вересня 1627 р. у Києві, в присутності Смотрицького, Борецького і Могили (вже печерського архимандрита), що на ньому заторкнено унійну справу, для підготовки якої Смотрицький мав виготовити відповідний " катехизис ": сам факт, що Борецький і Могила вимагали, шоб цей катехизис пройшов " церковну цензуру", вказує на те, що Смотрицький ішов надто далеко у своїх унійних плянах. Однак, щоб легше пройти цензуру, Смотрицький запропонував насамперед видати свої міркування щодо "шости різниць між церквою Східньою і Західньою"13), що й було прийняте собором.

Loading...

 
 

Цікаве