WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

3) Василівська або Трьохсвятительська Церква була відновлена і передана під опіку Києво-Братському манастирсві.

4) Церква Спаса на Берестові, споруджена в XII ст. була перебудована в 1638-1643 pp. He забув про цю церкву Могила і в своєму заповіті, на яку призначив частину залишеного срібла 199).

5) Михайлівська Церква в Киево-Видубицькому манастирі, яка датується XI століттям. Разом із манастирем Могила дістав цю церкву від уніятів 1635 р. на підставі добровільного обміну за Гродненський манастир. Він відновив цю церкву, а в своєму заповіті дарував для неї 500 золотих.

Крім віднови цих старовинних святинь, Могила спричинився також; до покращення пізніше збудованих церков.

Відбудова цих історичних пам'яток вимагала величезних матеріяльних засобів. Гідне уваги, що велику частину цих засобів Могила покривав із своїх власних джерел. Так само він заставляв і інших багатих людей до пожертв. Він звертався за пожертвами до могилівських братчиків та до московського царя Михайла Феодоровича 200].

Зберігаючи від знищення старовинні святині, Могила зберігав частину нашої славної історії княжої доби, й відновлюючи їх, він хотів показати тяглість української історії від початків княжої доби.

Цей відтинок діяльності! Петра Могили високо оцінювали не тільки православні, але також противники, іншого віровизнання. У передмові до своєї "Перспективи", Касіян Сакович писав 1642 р.: "Взяв отець Могила Св. Софію в Києві, багато століть перед тим опущену, а в даний час так її відновив, що від усіх дістав похвалу. Також відбудовує манастирі, засновує школи І багато робить добра в інтересах свого народу, так що якби захотів розпрощатися із схизмою і вступити в унію з св. костьолом римським, без сумніву, не тільки митрополичого, але й патріяр-шого сана був би достойний" 201).

Вклад Могили на відтинку української архітектури і мистецтва є також високо оцінений фахівцями в сучасній Україні. Ю. П. Нельговський відзначає, що: "При відбудові багатьох давньоруських храмів Киева, особливо за митрополита Петра Могили, зберігалися властиві культовій народній архітектурі прийоми. Відновлені в той час давні споруди мали характерні форми верхів (Софійський собор у Києві, Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський собор), часто вони були п'ятиверхими (Успенська церква на Подолі, церква Спаса на Берестові та інші)" 202).

Про іконостаси згадус Ф. С. Уманцев: "Новим кроком уперед було створення Петром Могилою іконостаса в Софійському соборі в Києві після вигнання уніятів (не зберігся)" 203).

г 2. Внутрішня організація церкви

Перебравши відповідальність за долю православної церкви, Могила був свідомий тісї великої ролі, яку вона відогравала в житті народу. В той час православна церква, під певним поглядом, була синонімом українства. Але Могила добре знав і слабі сторони православної церкви, та труднощі, які його чекали. Він мав велике бажання і рішення піднести православну церкву з її упадку та вивести на нові шляхи. Для цього потрібно було провести ряд ґрунтовних реформ на різних відтинках. На іншому місці ми вже бачили ужиті заходи для піднесення освіти в цілому, а серед духовенства зокрема. Крім того потрібно було насамперед відновити моральну силу та зміцнити організаційну структуру православної церкви. А тому, що в кожній церкві ці два аспекти залежні від якости духовенства, Могила звернув велику увагу на зміцнення цього чинника. Як добрий організатор, він знав, що сила інституції залежить від якости кадрів: ченців, священиків, єпископів.

1) Свою реформу Могила розпочав від введення дисципліни і суворої моральности серед ченців. Київський митрополит дуже високо цінив чернече життя. У своїх власноручних записках він писав: "Монаше життя — це досконалість християнського життя" 204). А щоб осягнути цю досконалість, він ставив великі вимоги ченцям, насамперед — повне відречення від всяких матеріяльних дібр: "Відмовлення від всякого набуття це засада і основа монашого життя".

Введення суворої дисципліни зустріло в поодиноких випадках невдоволення, а навіть опір, які, однак, Могила карав якнайсуворіше.

2) Високі вимоги морального й освітнього порядку та додержання дисципліни вимагав київський митрополит і від священиків. В наслідок нелегального стану православної церкви під Польщею та довгого часу відсутности ієрархії, стан священства був незавидним. Про це дещо перебільшено писав К. Сакович у своїй "Перспективі" (1642 p.). Дещо сприятливіші умови і можливості настали після прийняття "Пунктів заспокоєння".

Кандидати на священиків набиралися серед учнів київської колеґії чи братських шкіл, які не були спеціяльно духовними школами. Тоді висвячувалося також священиків з самоосвітою. Останніх приділялось до манастирів, де впродовж 6 місяців, чи одного року, спеціяльно вибрані монахи підготовляли їх до священства.

Петро Могила подбав насамперед про моральний стан духовенства. Він повів рішучу боротьбу проти двоєженства. Він наказав протопопам постійно стежити за моральним станом священиків, а єпископів при хіротонії зобов'язував не рукополагати двоєженців, а вже рукоположених священиків двоєженців позбавити духовного стану. У своїй " Інструкції " протопопам Могила доручав стежити за моральністю духовенства, особливо дбати, щоб " жоден двоєженець, вдовоженець, збойца, звадца, нечистий, блудний, п'яниця, гандлговник, лихвяр, збитечник, Письма Божого неіскусний та в ньому не вправляеться, на рік 12 разів не сповідається, — жодною мірою не знаходився і терпим не був" 205).

Могила бажав, щоб священики вели зразкове життя і були підготовлені до виконання своїх пастирських обов'язків. Він вимагав, щоб вони сповідалися не менше 12 разів річно, а посвідчення на письмі висилали митрополитові.

Нагляд над священиками здійснювали протопопи (протоієреї), які були вибрані з-поміж достойніших священиків; їхнім завданням було також переводити річний дохід на потреби митрополії.

За роботою протопопів доглядали візитатори, вибрані серед учених ченців.

З уваги на великі простори, які охоплювала Київська митрополія, Петро Могила мав до допомоги двох постійних митрополичих намісників — одного для литовських земель, другого для українських земель "коронних". Крім цього, ще були намісники для спеціяльних термінових завдань. Постійними намісниками були Самуїл Шицик Залиський в Литовському Князівстві, а на українських землях: Леонтій Шицик Залиський. Обидва користалися великим довір'ям П. Могили і мали широкі повноваження від митрополита. Вони займалися також судовими справами і стежили за охороною юридичних прав церкви у своему секторі, їхні повноваження простягалися і на чернече духовенство.

Протопопи, візитатори й намісники виконували владу індивідуальну, поряд якої була ще збірна влада : епархіяльні собори і консисторія.

Єпархіяльні пастирські собори відбувалися щорічно, в них брали участь, у міру можливостей, всі священики. Очевидно, що для найвіддалоніших сторін це було трудно, однак всі протопопи були зобов'язані брати участь. На таких соборах провірговалося кандидатів на висвяту в священики з точки зору канонічности, проводилися іспити з метою довідатися про їхню підготовку для виконання пастирської діяльносте; давалися розпорядки морального і духовного порядку та вирішувалися питання канонічної практики.

За часів П. Могили, такі епархіяльні собори місцевого значення відбувалися досить часто і дехто з дослідників уважає добу митрополита Могили "часом найбільшого оживлення спархіяльного життя, а розом і спархіяльних соборів..., на яких мали бути присутні по можливості усі священики" 206). Натомість за часів правління митрополита П. Могили (1633-1647) відбувся тільки один митрополитальний або загально-церковний собор української церкви, а саме в 1640 р. Це був останній помїений собор української церкви до її з'єднання з Московською патріярхіею в 1686 р.

В кінці 1634 p., чи на початку 1635 p., митрополит II. Могила заснував на католицький зразок нову установу, а саме консисторію, завданням якої було вести слідства і церковний суд над духовенством. Таким чином духовенство не підлягало світському судові. Членами консисторії були вчені ченці з довголітнім досвідом; всі рішення консисторії затверджував митрополит.

Для безпосереднього контакту з вірними і для особистої про-вірки, Петро Могила часто відбував візитації по різних осередках. Такі візитації проводив митрополит при нагоді своїх подорожей на сейми до Варшави і Кракова, коли відвідував важливіші міста. При цих нагодах Могила підбадьорював вірних, пола-годжував адміністративно-церковні справи та усував внутрішні непорядки. Візитації митрополита та єпископів мали велике значення у боротьбі з унією, тому деякі чинники адміністрації старалися не допустити до їх відбуття 207).

Великою перешкодою у здійсненні реорганізації церкви було т. зв. право патронату, яке дозволяло поодиноким магнатам втручатися у внутрішні справи церкви на території своєї посілости. Петро Могила намагався обмежити це право, чи впливати на шляхту і поміщиків, щоб вони шанували православну ієрархію, тому відмовлявся висвячувати недостойних кандидатів.

Loading...

 
 

Цікаве