WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Трохи іншу редакцію цього листа Копинського подав путилівський воевода Н. Плещеев у свому звідомленні з 29. б. 1638 p. московському цареві 185).

Через поширення таких тривожних вісток багато монахів повірили в їх правдивість і почали зі страху переселятися із своїми маєтками до Московшини. В червні 1638 р. переселилось до Путивля з Густинського манастиря, на чолі з ігуменем, близько 70 старців, 20 слуг і 11 селянських родин, а також близько 70 сестер з жіночого Ладинського манастиря 186).

Становище самого Копинського ставало чимраз труднішим. Будучи позбавленим всякого посту і не маючи ніяких матеріяль-них засобів, він проектував самому "преклонить главу к православной Восточной державе". Однак зреалізувати цей проект Йому не вдалося. Коли він готувався переселитися до Московщини, І. Копинського зловили прихильники Могили і привезли до Києва. Тут він перебував під суворим наглядом до кінця свого життя (5. 10. 1640 р.) 187).

Конфлікт, який виник між Могилою і Копинським мав, крім інших, світоглядову основу: розходження між ліберальною і консервативною групами. Перша прагнула піднести освітній рівень населення за допомогою методів і зразків, взятих від своїх конфесійних противників, прямувала до зв'язку з культурою західньої Европи, уважала за можливе втримувати взаємоспілкуван-ня з католицькою церквою. Натомість консервативна група відкидала будь-який контакт з іновірцями, вороже ставилася до світської науки, особлива гостро поборювала латинську науку. Одним з представників останнього табору й був І. Копинський.

До цієї ідеологічної боротьби згодом додалися особисті моменти і саме ці останні шкідливі не тільки для української православної церкви, але також кидають тінь на світле, назагал, минуле Київського Митрополита.

г) Організація церковного життя

З великим трудом та при наявності різних перешкод, очоливши київську митрополію, Петро Могила намагався виправдати сподівання своїх приятелів, бажаючи довести своїм противникам, що він не шукав цього становища для власної користи, а лише для добра православної церкви.

Завдання були величезні, бо православна церква ще не вигоїла своїх ран, завданих унісю та переслідуваннями польською державою, а проголошені "Пункти заспокоєння релігії грецької" залишилися б мертвою буквою, якщо б Могила не застосовував якнайрішучіших заходів. Не слід забувати, що Могила перебрав київську митрополію в дуже невідрадному стані. Напівлегальне існування ієрархії, непризнаної державною владою, надзвичайно низький освітній рівень православного духовенства, брак дисципліни серед священиків і ченців, ривалізація між духовенством і братствами, а — з другого боку — постійний наступ і перешкоди від католиків і уніятів та державних установ — все це не створювало сприятливих обставин, тому, коли молдавський восво-дич зважився на цей крок, то не задля кар"єри. а з покликання.

Пригляньмося поодиноким відтинкам церковного життя, в яких на протязі 14 років. Могила ввів кардинальні зміни.

Змагання за повернення церковних дібр

В " Пунктах заспокоєння " визначалося церкви, манастирі та інші добра, які повинні були бути передані православним. Знаємо, що католицька сторона відмовилася виконати постанови елекційного сейму, а король Володислав також не поспішав затвердити ці постанови. Православним довелося тепер вести боротьбу за здійснення "Пунктів заспокоєння". Вони висунули клич "pacta conventa — lex publica" і вимагали від короля реалізувати зобов'язання, на які він присягав. Але Могила довго не чекав і в певних випадках, а саме: Києво-Софійського собору, церков Св. Миколая Десятинного, Св. Симеона і Св. Басилія в Києві, — відобрав пі святині від уніятів силою, без більшого опору з їхнього боку. Пізніші протести митрополита Й. Рутського не дали ніяких наслідків.

Після довгих домагань, щойно на сеймі в 1635 p., були потверджені "Пункти заспокоєння" і тоді король назначив дві комісії: одну для коронних земель, а другу — для Князівства Литовського, які мали зайнятися розподілом церков і дібр між православними і уніятами. Ці комісії почали діяти з червня 1635 p., але вони зустріли опір з боку уніятів. Митрополит Могила відразу потвердив назначених королем комісарів для передачі православним церков — кн. Г. Четвертинського і С. Гулевича і уповноважив їх занести в городські луцькі книги список тих міст і містечок, де було обіцяно православним церкви 188).

Щоб приспішити перебраний церков від уніятів, Петро Могила розіслав православним грамоти, в яких вихваляв їхню стійкість у прабатьківській вірі, дозволяв та благословляв відправу богослужень без посвячення в тих церквах, які будуть передані королівською комісією, не вважаючи їх оскверненими, тільки тому, що перед тим в них відправляли Богослужения упіяти 189).

Праця комісій виявилася надзвичайно трудною, майже в кожному осередку чинили опір, а згодом подавалися протести і тяглися судові розправи. Відібрання церков і церковних дібр викликало велике занепокоєння серед населення і ненависть між двома таборами. Ця боротьба була особливо завзятою на Холмщині, де єпископ Методій Терлецький фанатично обороняв уніятські церкви. Щоб заспокоїти своїх вірних, а одночасно, щоб підтримати їх на дусі. П. Могила створив знамениті молитви "для примирення православної віри", які видано 1G34 р. під заголовком "Парафимія" 190).

Дуже неприємних наслідків набрав в 1637 р. інцидент при відібранні від уніятів манастиря св. Спаса у Перемишлі 191), в наслідок чого осуджено перемиського сп. Сильвестра Гулевича на "інфамію", позбавлення всіх громадських прав. Митрополит Могила і інші православні діячі добивалися перед королем і на сеймах скасування ідісї інфамії, яке наступило щойно в 1641 р.

Подібні сутички відбувалися і по інших осередках, наприклад, у Луцькому, на Холмщині. які згодом продовжувалися по судах і витворювали надзвичайно напружену атмосферу. Часткове відпруження внесла постанова сейму з 1638 р., в якій визначувалося, щоб "на майбутнє декрети, які мають силу закону, не були предметом судових розправ у трибуналах" 192).

Акція відібрання церков виявила, що "Пункти заспокоєння " не внесли миру між православними і уніятами. тому король і два митрополити шукали інших шляхів для досягнення згоди (про що буде мова в III розділі). Однак ця акція — відібрання церков — зміцнила організаційну мережу православної церкви, а також: створила внутрішню спаяність між самими православними, головне здобула для Могили прихильне наставления козацтва.

г 1. Відбудова церков

Паралельно з відібранням церков та унормуванням правного становища православної церкви, йшла широко заплянована діяльність Петра Могили по відбудові і відновленні церков.

Є ряд документальних даних, які свідчать про турботу та допомогу київського митрополита для віднови церков і манастирів у Луцьку, Куп'ятичах, Турині тощо 193), однак основну увагу він зосередив на відбудові київських храмів. Щоб хоч частково усвідомити собі величезну вагу всісї діяльности Петра Могили, вистачить пригадати, що деякі дослідники уважають, що саме завдяки йому Київ знову здобув свою гідність й ролю столиці 194).

При кінці XVI ст. українські церкви й манастирі були в дуже поганому стані, деяким з них грозила цілковита руїна. Перебрання після 1596 р. деяких храмів і манастирів уніятами довело до ще більшого занедбання. П. Могила болів таким станом, тому, відразу після його висвячення на митрополита, він взявся за відбудову і обнову. Завдяки його заходам були відбудовані чи відновлені такі храми :

1) Киево-Софійський Собор, митрополича катедра, споруджена Ярославом Мудрим, яку Могила вважав "единою народу нашого православного оздобою, головою і маткою всіх церков" 195). Перебравши від уніятів в 1633 р. в напівзруйнованому стані 196), Могила до кінця свого життя трудився над відновою і окрасою

Св. Софії, але не зміг докінчити її реставрацію повністю. До якого стану довів відбудову і окрасу нісї святині, довідуємося з опису, що його зробив архидиякон Павло Алепський в 1655 p., з якого видно, що цей напівзруйнований храм завдяки трудам Могили знову почав викликати похвалу і подив та що "вона не має собі подібної, крім її одноіменниці" 197) — (у Константинополі).

2) Десятинна Церква збудована Володимиром Великим, була зруйнована в 1240 p., але в кінці XV ст. біля неї збудовано нову церкву, яку названо Миколая Десятинного. Відобравши її від уніятів в 1633 p., Могила почав реставрувати, намагаючись хоч частково використати старі мури первісної церкви. Могилі не вдалося закінчити відбудову цієї святині, тому, у своєму заповіті він записував: "На закінчення церкви, названої Десятинною, яку я почав реставрувати, щоб відновлення закінчене було, з мосї шкатулки готових тисячу золотих призначую й записую" 198).

Loading...

 
 

Цікаве