WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

"...Латинська премудрість — пряма дорога до пекла. Рето-рика, діялектика й інші поганські (латинські) хитрості й руководства є витворами діявола, що веде боротьбу із слов'янською мовою, яка є найбільш плодюча і найулюбленіша Богові. Тому, чи не краще вивчити богомолебний і праведнословний часословець, молебний псалтир, плачивий і смиренномудрии октоїх, євангельську і апостольську проповідь (з поясненням простим, а не хитрим) і інші богослужебні книги, і через тс здобути життя вічне, — чим розуміти Аристотеля красномовного, Платона і інші вавилонські хитрості — і зі всім тим відійти в огненну гієну..." 120). До цих двох моментів слід ще додати й третій, а саме пригноблення і обмеження освіти в українських школах з боку польського уряду.

У домогилянський час, найважливішими школами була Острозька, Вілснська і Львівська. Особливо остання славилась своею освітою на всі українські землі, але в 1620-их роках вона почала підупадати, головне через нетактовне втручання братчиків у ділянку викладів. Тому більшість визначних викладачів покинула Львів і переселилася до Киева.

Такий стан освіти застав архимандрит Могила. Він був повністю свідомий, що занепад православія був наслідком невистачальної і на низькому рівні освіти. Про це він недвозначно писав у своєму заповіті, що його переказус Голубев: "Найбільш надійним засобом для піднесення і розвитку освіти на українських землях Могила вбачав у заснуванні таких колегій, які би по духу своему були строго православними, а в науковому відношенні не поступалися б найкращим колегіям західньоевропейським і польським" 121).

Здійснення свого пляну Петро Могила почав зразу після зайняття Київської архимандрії; тоді ж він попросив від константиноиільського патріярха "благословення завести в Києві латинські і польські школи, а раніше вислав здібних ченців у різні держави для навчання, між якими був і покійний Інокентій Гізель" 122). Висилка Могилою молодих людей закордон і наміри відкрити в Лаврі вищу колегію не знайшли схвалення з боку киян. Вони бачили в цьому підрив своєї школи, яка існувала при Київському Богоявленському братстві. Особливо з недовір'ям до плянів Могили ставились люди консервативних переконань, які побоювались, що поширення програми в школі доведе до створення єресей. Тому ще до відкриття згаданої колеґії члени братства й інші кияни звернули архимандритові Могилі увагу на шкідливість розподілу викладацьких сил між двома школами і попросили його, щоб професори, підготовлені Могилою, викладали у братській школі. Цісї засади притримувався і друг Могили, митрополит Йов Борецький, який перед своєю смертю (березень 1631 р.) залишив духовний заповіт, в якому застерігав П. Могилу не організувати для виховання православних дітей ніяких шкіл, крім братської: "За наперший и церкве божой и всему православному народови Российскому потребнейший пункт в том тестаменте остатное воли моее кладу, абы школы в братстве Киевскомдля цвичення деток хрестиянских, а негде индей фундованы были под нсблагословением приказую" 123).

Саме в цей час П. Могила був у Львові, де взяв участь у посвяченні Успенської церкви — збудованої коштом його родичів —, де 15 червня 1631 р. зложив таку декларацію: "Я Петро Могила, з божої ласки архимандрит київський печерський, бачучи в православній церкві велику втрату в душах людських через неосвіченність духовних і нсучення молоді, за ласкою і поміччю Божою і за власною волею моего, бажаючи запобігти такій великій утраті й хотячи позискати заблудших від православія, рішив фундувати школи на те, аби молодь у всякій побожності, в обичаях добрих, в науках свобідних була вихована, а то не на якусь користь, або славу мою, а тільки на славу і честь живоначальної Тройці, на користь і потіху правовірного роду. На те діло боже зібрав я до себе братію, бажаючи, аби вона була належна, на певних правилах, до тої святої справи. їй маю я дати слушне удержання як на поживу і одежу, так і на інші потреби з свого власного кошту на вічні часи, на певне число осіб, відповідно до фун-душу, аби вони без перепони відправляли діло Боже. Одначе поки мене благодать Божа потримає на тім світі, я всіляко і у всім маю бути їм опікуном і промотором, наскільки будуть позволяти мені мої здібності і заняття архимандричі, і наскільки буде того вимагати їх потреба в служенню душам людським. І аби поспіх без проволоки був у тім ділі божім, і аби братія, закликана до того, збиралася на те без усякої вимівки, я тепер тим, які при мені пробувають, чесним отцям і братії: ієромонаху Ісаї Трофиміусу і монаху Сильвестру Косову, і тим що потім зберуться до них, обіцяю з усього серця мого перед Господом Богом, що я все написане в моїм фундуші, їм мною наданім, без проволоки і утиску буду приводити в дійсність в Києві, в манастирі Печерськім, або де я й вони вважатимемо за потрібне. А той фундуш у формі правній, вповні певній маю їм подати якнайскорше, але не більше в кожнім разі як дванадцять місяців будуть вони чекати сповнення тої мосї обіцянки. А все те аби було певніше, я добровільно обіцяю се в храмі Уєпенія у Львові, перед хрестом Господнім.

А коли б зійшов я зі світу не скінчивши тої справи божої, маю забезпечити те тестаментом і за опікунів до сповнення його без всякого нарушения моєї волі маю взяти людей чесних і сильних " 124).

Повернувшись до Києва і ознайомившись із заповітом свого померлого друга Борецького, Петро Могила рішив виконати і основний пункт його заповіту : з'єднати свою фундацію на колегію з Київською Богоявленською школою, а Київське братство зобов'язалось визнати архимандрита своїм старшим братчиком і опікуном.

Про вступления Петра Могили до Київського братства залишився документ з 11 березня 1631 р., в якому пишеться: "За згодною прозбою всех их милостей и отцев наших духовных и стану шляхетскаго обывателей киевских всякого стану, вписанных до братства церкви и монастыря Богоявление в Киеве. Ставропигии святейшего вселенского прирожоного отца и пастыря Россійской церкви, патріархи Константинопольскаго, старшим братом, опекуном и фундатором того святого братства, обители и школ любовне в тот братскій реестр подписугось" 125).

Зближення П. Могили з Київським братством наступило не тільки в наслідок заповіту митрополита Борецького, але також певної дипломатичної комбінації: мабуть, Могила хотів зайняти вакантне місце митрополита, а для цього йому була потрібна підтримка впливового Київського братства. Але вибраним був і 20 липня 1631 р. висвячений Ісая Копинський — архиепископ смоленський і чернігівський.

Коли було видно, що кандидатура Могили на митрополита не пройде, тоді в половині червня 1631 р. він поїхав знову до Львова і там умовився з вченими професорами Львівської братської школи І. Трофимовичем і С. Косовим, що вони переїдуть викладати до заплянованої школи в Лаврі. (Дивись деклярацію подану вище).

Мабуть, зі Львова листовно Могила просив Константинопільського патріярха благословення для плянованої школи, яке й отримав восени 1631 р.

З початком шкільного 1631/32 року Могила призначив ректором Лаврської школи І. Трофимовича-Козловського, а префектом С. Косова. Але архимандритові довелось поборювати різного рода труднощі, насамперед з ченцями Троїцького манастиря, які не хотіли віддати свого приміщення для школи, а згодом, коли вже почалося навчання в новій колегії, сильний опір постав серед київського суспільства, як також і козацтва через відмову об'єднати Лаврську школу з братською та у зв'язку з тлумаченням викладів нових професорів, яких підозрівали у симпатіях до унії. Вже згаданий Г. Донецький писав: "Від нєучсних попів і козаків велике було обурення: нащо заводите латинську і польську школи, яких в нас дотепер не було й спасались... Було, що хотіли самого Петра Могилу і учителів до смерти побити, ледве їх умовили" 126).

А один з викладачів, С. Косів, через кілька років так згадував про критичні моменти школи: "Але скоро тільки ми з отцем Петром Могилою завітали до тебе, вікопомний Киеве, і пожираючи очима твої сотні святих і твої неосяжні вали, стали приладжувати перший дарунок Мінерви, — зараз пішли про нас розсівати в слухах людських такі поголоски, що ми уніяти, що ми неправославні. Які з того перуни, які громи і тріскавиці почали шибати на нас, того язик атраментовий не подужає анато-мізувати! Був же час, що ми, висповідавшися, тільки того й чекали, коли нами схочуть начиняти животи дніпрових осетрів, або поки одного огнем, другого мечем не пішлють на той світ" 127).

Під тиском цих заходів Петро Могила мусив піти на поступки і дати свою згоду на об'єднання заснованої ним вищої колегії з Київською Богоявленською братською школою. Взявши ініціятиву для цього об'єднання, наш архимандрит запевнив за собою нагляд і опіку над з'єднаною школою.

Loading...

 
 

Цікаве