WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Продовжуючи боротьбу проти намагань уніятів, очолених новими митрополитами: Іпатісм Потієм, а з 1613 р. Иосифом Вельямином Рутським, архимандрит добився від короля визнання Печерської Лаври за православними 96). Але основну увагу Плетенеиький зосередив на впорядкуванні манастиря, намагаючись піднести його до тісї моральної висоти, щоб він був гідним своєї світової слави. Щоб покласти край моральному упадку серед ченців, від самого початку він відновив у манастирі спільне життя за основами Св. Василія та покращив побутові умови. Турботи про зідродження чернечого життя були тісно пов'язані з розвитком освіти в найширшому розумінні цього слова.

Для здійснення цього Є. Плетенецький ужив таких заходів : а) створив друкарню в Лаврі в 1616 p.; б) фабрику паперу; в) запросив спеціялістів у ділянці друкарства; г) запросив до Лаври учених людей, серед яких слід згадати: Захарію Копистенського, Памву Беринду, Стефана Беринду, Тараса Левковича Земку, Лаврентія Зизанія Тустановського, Иосифа Кириловича, Гаврила До-оотеевича, Філотея Кизаревича, Олександра Мітуру, як також Иова Борецького, що згодом став Київським митрополитом; ґ) видавав книги; за його урядування видано 11 великих публікацій з ділянки літургіки, патрології, канонічного права і релігійної полеміки; д) заснував інститут проповідників; є) заснував школи, в яких крім богословських наук вивчали ще й латинську та грецьку мови. До цього слід додати, що за архимандритства Є. Плетенецького Печєрська Лавра стала ставропігією, створено б. Лаври жіночий манастир; він впорядкував Дятеловецький манастир — філіял Лаври, узалежнив від Лаври київський Пустинно-Миколаївський манастир, реставрував печерську церкву, збудував нові храми, покращив стан шпиталю для бідних.

Захарія Копистенський (1624-1627) продовжував морально-виховну і освітню роботу свого великого попередника. Він закликав керівників манастирів дотримуватися загального співжиття і нелицемірно ставитися до ченців. Щоб дотримуватися справжнього навчання, він встановив цензуру проповідей. За два з половиною роки його керівництва печерською друкарнею було випущено 9 видань. Досягнута попередником автономія Печерської Лаври опинилася в небезпечному становищі після того як М. Смотри-цький домігся у Константинопільського патріярха скасування всіх ставропігій на українських землях. Попри це Копистенський домігся у митрополита Борецького визнання ставропігії за Печерською Лаврою. Дбаючи і про інші ділянки, він насамперед звернув увагу на моральний стан ченців печерського манастиря, число яких в 1625 р. дійшло до вісім сот 97).

Паралельно з відродженням у самій Печерській Лаврі, аналогічний рух проходив і в самому Києві, де наприкінці 16 ст. оформилося церковне братство, яке ставило собі за завдання допомогову акцію і оборону православної віри перед її противниками. Київське братство значно розвинулось після того як Єлисавета Гулевичівна, дружина маршалка мозирського Стефана Лозки, пожертвувала 14 жовтня 1615 р. великі маєтки: двір і землю у самому Києві, які мали служити для заснування школи і добродійних закладів для старців 98). Фундація Гулевичівни перейшла під благотворний вплив Києво-Печерського манастиря, а школою заопікувалися лаврські ченці на чолі з Є. Плєтенецьким. В цей час між братством і манастирем існували тісні зв'язки і на початку 1616 р. прийшло до повної співпраці між братством і Печерським манастирем.

Другою значною подією для православного Києва були відвідини Єрусалимського патріярха Теофана в 1620 p., який, повертаючись з Москви, завітав до Печерської Лаври і при цій нагоді надав київському братству три грамоти, в яких потверджував: 1) заснування братства (грамота з 17. 5. 1620); 2) створення при братстві школи, в якій навчали старослов'янську, грецьку і латинську мови (26. 5. 1620) і 3) признав за братством право ставропігії.

Але найважливішим актом патріярха Теофана в Києві було встановлення вищої ієрархії православної церкви на українських землях, де після Берестейської унії залишилися тільки два єпископи (Г. Балабан і М. Копистенський), а з 1610 р. тільки один епископ (Є. Тисаровський) у Львові. Маючи широкі уповноваження від Константинопольського патріярха, Єрусалимський патріярх Теофан висвятив 1620 р. Йова Борецького на Київського митрополита, Мелетія Смотрицького на архиепископа Полоцького і Ісаю Копинського на Перемиського єпископа. Висвята відбулася при активній допомозі козаків та їхнього гетьмана П. Сагайдачного, які охороняли патріярха перед нападами польської адміністрації.

Діяльність цих трьох ієрархів тісно пов'язана з діяльністю Петра Могили, тому часто доведеться ще згадувати про них. Висвята нової ієрархії сильно занепокоїла латино-уніятів, які домагалися, щоб король своїм маніфестом заперечив патріярхові Теофанові будь-яку церковно-адміністративну владу, а трьох ново-висвячених ієрархів поставив поза законом.

Такий був стан самої Лаври та православної церкви на українських землях в час, коли Петро Могила став архимандритом і почав грати велику ролго. Пригляньмося тепер до основних аспектів діяльности архимандритства Петра Могили.

Продовжуючи боротьбу за повернення поодиноких посілостей манастиря, що їх різні чинники присвоїли собі тим часом, Могила поставив цю справу на більш практичний шлях. Він відмовився від судових процесів, які тягнулися б у нескінченність і часто вирішувалися в некористь дійсного власника, а вирішив застосувати для повороту лаврських дібр ті самі методи, якими користувалися і противники, коли вони їх забирали.

Так "він збирав манастирських слуг, озброював їх і силою захоплював раніше належні маєтки до Лаври. Інколи для подібної дії кликалося і козаків. Коли якийсь пан, поласившись на багату лаврську маєтність, нападав на неї і грабував, то він міг бути певним, що подібну (якщо не більш болючу) відплату зазнає в короткий час і його посілість..." 99).

І хоча противники Могили перебільшують, ведучи очорню-ючу його акцію і малюють його надто негативно, то "сам факт озброєних нападів Могили на противників Лаври не підлягає сумніву" 100).

Дуже часто противники Могили висували проти нього застосовані ним брутальні заходи. Для виправдання архимандрита слід зазначити, що такі методи були в дусі тієї доби, що так само, але не так часто поступали і його попередники, та вкінці, що ці енергійні методи виявились ефективними, бо вони повернули Лаврі багато забраних маєтків та остерегли інших грабіжників перед подібними нападами.

З уваги на те, що серед тих, що посягали на добра Лаври, були й православні, Петро Могила користувався також моральними методами, намагаючись впливати на релігійні почуття людей, вказуючи, що подібні насильства викликають гнів і кару Божу. Про це ми довідуємося з красномовних записок архимандрита 101).

С. Голубев, характеризуючи аспект діяльности Могили для збереження і поширення мастків Печерської Лаври, стверджує, що: "П. Могила високо цінив матеріяльні багатства Києво-Печерського манастиря, при чому обороняючи його масткові права, нерідко виявляв схильність показати свою силу маґната. В даному випадку ця його діяльність має деяку подібність з багатьма печерськими архимандритами XVI ст. Але ця подібність є тільки зовнішня.. Для П. Могили Лаврські багатства мали ціну і значення переважно тому, що в них він бачив тверду опору для боротьби з могутніми противниками православія... Тому Могила, ревно оберігаючи манастирське добро, не тільки не користувався ним для своїх інтересів, але також багато власних мастків давав для потреб веденого ним манастиря..." 102).

"Замінюючи меч на чернечу мантію", молдавський воєводич рішився на цей крок із всією щирістю та свідомістю своїх обов'язків як начальника чернечої братії. Про його високе зрозуміння про ролю чернечої місії довідуємося з його власноручних записок, які датуються з цього періоду його життя. Він писав: "Чернече життя — це досконалість християнського життя". Тому він був надзвичайно строгим до підлеглих йому ченців, від яких вимагав " досконалого некористолюбства, повного самовідречення, беззаперечного підпорядкування волі настоятеля..." 103).

При цьому слід зазначити, що серед власноручних записок Могили є низка прикладів, в яких він представляє основніші характеристики з життя сучасників, що достойні наслідування, а також приклади кари Божої за порушення чернечої обітниці чи непослуху зверхникам 104).

За непослух або невиконання розпорядків з боку ченців П. Могила в деяких випадках не обмежувався до моральної догани, а застосовував суворі, навіть жорстокі заходи. Сучасник нашого архимандрита Єрлич, що перебував у близьких відносинах з Могилою, розповідає про такі два факти:

а) Задумавши заснувати у Лаврі вищу школу, Могила вибрав для неї приміщення, де жили старі й хворі ченці, при Троїцькому манастирі. Було потрібно переселити хворих ченців у інше місце, але вони на чолі із своїм ігуменом Арсенієм чинили опір печерському архимандритові. Це дуже розгнівало Могилу, він забрав у непокірного ігумена гроші і все майно, наказав його бити і опісля його ув'язнив. Від тих побоїв ігумен помер. Так само поступив він також з іншими ченцями, що ставили опір його волі 105).

Loading...

 
 

Цікаве