WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Праця про Петра Могилу - Курсова робота

Навіть явні панегіристи Петра Могили змушені визнати, що він дуже домагався цієї посади (і, додамо ми, враховуючи всі дальші факти з його біографії, домагався, не гребуючи ніякими засобами)... Характерно, що "обрання" Петра Могили (як і висвячення його в 1633 р. у митрополити) сталося не в Києві, де звичайно відбувалися подібні акти...

Якщо ми врахуємо, що королівське затвердження П. Могили в сані архимандрита відбулося в період посилених спроб злити уніятів і православних (1625-1630 pp.) і що єзуїти задумали заснувати уніятсько-православний патрінрхат для України й Білорусії, підлеглий папі римському (зробивши першим таким патріярхом II. Могилу), і тим розірвати зв'язки православної церкви цих територій із східніми патріярхами та з Москвою, — то королівське затвердження "обрання" Петра Могили лише підтверджує наші досить обґрунтовані підозри шодо обіцянок, які, мабуть, давав Петро Могила королю, польським магнатам та єзуїтам як плату за затвердження" 83).

Цікаво ствердити, що аналогічне до советського -— вороже наставления до церковної кар'єри Петра Могили займає і російська еміграція, яка посуджу є його в польонофільстві й прихильності до католицизму тільки тому, що Могила "мріяв про піднесення київського митрополичого трону до титулу патріархату в противагу до Москви" 84).

Деяку плутанину у висвітленні акту висвяти Петра Могили печерським архимандритом вносять і деякі католицькі автори. Вони твердять, що Могилу затверджено архимандритом в наслідок того, що він обіцяв королеві Сіґізмундові Тії перейти на унію 85). Бони наводять для цього уступ з "Промови для з'единених рутенців", в якій Н. Ланціціус, провінціял Литви, відповідає на запит короля Володислава IV (1633 р.) в справі повернення православним церкви Святої Софії. Ланціціус був проти того, щоб православним передати Софійський Собор від уніятів і як аргумент подає вістку, що " король Сіґізмунд надав чин архимандрита Пє-черської Лаври Могилі тому, що цей обіцяв перейти на унію" 86). Ця єдина інформація Ланціціуса, не підтверджена іншими джерелами, була заперечена усією пізнішою діяльністю Петра Могили. Вона також виглядає не правдоподібною, бо королеві було б легше затвердити певного уніятського кандидата Тишкевича, ніж: чекати на обіцянку православного Могили.

Залишається ще вияснити питання, як довго П. Могила був звичайним ченцем, тобто час від прийняття монашества до висвяти на архимандрита. Вже С. Голубев спростовує твердження, що П. Могила прийняв монапіество в 1625 р. 87), самими писаннями Митрополита, на підставі яких видно, що в 1626 і 1627 pp. він не перебував постійно в Києві, а так само запискою А. Кальнофойсъкого, з якої виходить, що Могила став Києво-Печерським архимандритом, не проходячи чернечого стажу 88). На жаль, пізніші дослідники далі дотримувалися невірних даних про чернече життя, що його мав вести Могила, почавши з 1625 р. 89), а Т. Йонеску скоротив термін чернецтва до кількох місяців, пишучи, що Могила прийняв чернече убрання в серпні 1627 p., залишаючись недовго звичайним монахом 90).

Перебираючи керівництво православної цитаделі, якою в тому часі була Києво-Печерська Лавра, архимандрит Петро Могила намагався покращити невідрадний існуючий стан православних на українських землях під Польщею. Він зосередив свою увагу насамперед на покращенні стану самої Лаври, роблячи подвійні заходи : під матеріяльним аспектом він старався повернути монастиреві все те, що різні чинники забрали в критичні моменти; під моральним — він прагнув так виховати і вишколити своїх ченців і співробітників манастиря, щоб за їх допомогою створити вогнище освіти і науки. Проводячи в життя ці пляни, Петро Могила виявився гідним продовжувачем своїх трьох визначних попередників : архимандритів Никифора Тура (1593-1599), Єлисея Плетенецького (1599-1624) і Захарії Копистенського (1624-1627).

Крім вище наведених двох аспектів реформ Могили, йому довелося від самого початку включитися також в загальноцерков-ні справи, актуальні в тоїі час на українських землях, а саме в акцію релігійного примирення з уніятами, бути одним з чільних представників української православної церкви, які намагалися навести лад у релігійній боротьбі між уніятами і православними та намітити плян узгіднення між роз'єднаними церквами. Про цю діяльність буде мова в третьому розділі цієї праці.

Щоб краще зрозуміти зміни, які ввів Могила в Київській Печерській Лаврі, слід бодай коротко переглянути, що вона являла собою перед тим, яка була її організація, ділянки праці та які були визначні керівники.

Через напади кримських татар становище Печерської Лаври до кінця XV ст. було нужденне. Це становище змінилося в XVI ст., головне в наслідок дії козаків, що спинили набіги татар, та жертвенности населення, яке давало великі пожертви для її розбудова. Зіздяки цьому, при кінці XVI ст., Печерська Лавра стала одкіек з наибагатших інституцій на українських землях, особливо поширивши земельні посілості шляхом записів і духовних заповітів. У цей час Печерський манастир володів численними землями у всіх повітах Київської области, в Остерському повіті більшість земель належала Лаврі, крім того вона мала посілості на Білорусі і в Литві, у Слуцькому, Логойському, Бобруйському, Глуському, Могилівському і Віденському повітах. В кінці 1593 р. печерському манастиреві належали 2 міста: Василів і Радомисль, два містечка, близько 50 великих сіл, 5 селищ, 3 присілки, 5 садиб, 2 двори-палаци, 2 замки, різні рибні ловлі, млини, річні перевози І різні угіддя 91).

Вже цей список багатств вказус на могутність манастиря, яка перетворювала його архимандрита на справжнього володаря, якого слухали на його посілостях, а одночасно поважали всі інші цивільні установи в усьому королівстві.

Але ці багатства дуже часто зловживалися лаврською ієрархією, яка використовувала його для своїх особистих інтересів. У XV і XVI ст. цивільні чинники втручалися у внутрішні справи Лаври і часто робили тиск при виборі архимандрита. Труднощі виникали також з того, що призначення високих ієрархів на українських землях під Польщею залежали від польських королів. Але почавши від 1522 p., печерські ченці почали робити заходи для здобуття своєрідної автономії для своєї інституції, головне проти втручання цивільних чинників у внутрішні справи манастиря. В цей же рік король затвердив привілей, на основі якого " старші монахи разом з князями, панами і землянами Київщини самі вибирали собі архимандрита і щойно після того просили короля про його затвердження" 92).

Але дуже часто цей привілей порушувано і цивільні люди надалі втручалися у справи Печерської Лаври, щоб здобути для своєї користи керівництво маєтками манастиря. Про боротьбу за архимандріго свідчить саме велике число архимандритів від І494 до 1574 р.: на протязі 80 років змінилося 25 печорських архимандритів 93), Цей список доповнює С. Голубев, доходячи до 35 архимандритів за вісімдесятиріччя 94).

І хоч у другій половині XVI ст. з'явилися здібніші архиман-дрити, що намагалися повернути деякі загарбані маєтки, все ж таки вони обмежувалися до економічної санації, а Лавра далі залишалася без шкіл, друкарень, бібліотек, шпиталів, приймалень.

Щойно при кінці XVI ст. стався своєрідний переворот в житті Печерської Лаври як і всього православія, особливо під впливом пропаґанди інших віровизнань, насамперед в наслідок існування унії. Розпочатий релігійний рух впливав і на піднесення морального манастирського життя, а разом з тим висуваються на перше місце релігійно-освітні засоби, потрібні для боротьби з протилежного пропагандою і для збереження віри; засновуються школи, друкарні, видаються книжки, організуються добродійні установи.

Серед визначних попередників Петра Могили, які підготували ґрунт для його далекосяжних реформ були вже згадані ар-химандрити. Коротко переглянемо їхню діяльність, щоб краще оцінити заходи самого Петра Могили.

Никифор Тур (1593-1599) відзначився завзятою обороною прав Печерського манастиря проти втручання київського митрополита Михаїла Рогози, а згодом проти посягання унії. Не зважаючи на те, що по стороні останньої став і сам король, який декретом з 18 листопада 1597 р. присудив віддати манастир під владу М. Рогози, архимандрит чинив опір, заявляючи висланникові короля, що король нічого не має до нас, і ми не зобов'язані його слухати, коли він порушує наші права і вольності" 95). Коли в самому Києві уніяти зазнали поразки, в той час, за допомогою адміністрації, вони силою призначали своїх службовців у посілостях Лаври, що знаходилися поза Київщиною, головне в Литві. Опір Тура значно вплинув на піднесення релігійних почувань населення українських земель.

Єлисей Плетенецький (1599-1624) своєю діяльністю для возвеличення Печерської Лаври, а за її посередництвом і всього православного українського народу, може бути названий справжнім предтечею Могили.

Loading...

 
 

Цікаве