WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України - Курсова робота

Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України - Курсова робота

З'єднання Я. І. Сіворонова, яке розміщувалось в Ординських лісах пд – зх Черкас за наказом керівництва УШПР, при Воєнній раді Південно-Західного фронту рейдом вийшло в Житомирську область. В Коростишевському і Корнінському районах Житомирської області, Великополовецькому і Сквирському районах Київської області було створено з їх допомогою 36 підпільних бойових груп, чисельністю до 300 чоловік. В другій половині жовтня підірвали шість залізно – дорожніх ешелонів, зірвали міст через річку Удава, чим перервали на 10 днів рух Житомир-Фастів.

В липні 1943 року ЦШПР розробив план одночасного масового знищення рейок на залізницях окупованої території, щоб паралізувати постачання ворога під час Курської битви. До цієї операції були підключені 167 партизанських загонів з Білорусії, України і 4 російські області. Підрив рейок розпочався з 3 серпня і відбувався на території близько тисячі км. по фронту і глибною до 750 км. У 1943 році партизани україни підірвали 3606 ешелонів з 5 тис. підірваних ними за весь період воєнних дій. В останній декаді вересня 1943 року коли Радянська Армія підійшла до Дніпра розпочався другий етап операції з руйнування ворожих комунікацій, який дістав назву "Концерн". У сумі двох операцій партизанам вдалося припинити рух поїздів на тривалий період, що істотно погіршило ситуацію німецьких військ на фронті. Всього до грудня 1943 року було знищено 2270 км. одноколійного залізничного шляху.

У 1943 році Гітлер видав спеціальний наказ №14 головному командуванню сухопутних військ "Про боротьбу з партизанами": "Партизанська боротьба, яку ведуть росіяни, стає нині дедалі більш активною, як командири загонів використовуються генерали, з загонами встановлено постійний радіозв'язок кур'єрське сполучення, налагоджено постачання. В оперативних тилових районах сухопутних сил нині налічується близько 80 тис. чол., не враховуючи численних партизанських загонів, які діють у районах, підлеглих командувачам військ України й Прибалтики. Останнім часом партизани завдали значних збитків залізничному транспорту і сільському господарству... Боротьбу з партизанами слід розглядати як бойові дії на фронті. Керувати боротьбою проти партизанів і розробляти бойові операції проти них мусять оперативні відділи армій і фронтів".

Наслідком цього наказу було посилення каральних заходів щодо партизанів і населення, яке їх підтримувало.

Отже, як ми бачимо новими методами ведення війни стають рейди на далекі відстані і "рейкова війна". У 1943 партизани підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. Майже скрізь мали постійний зв'язок з військовим командуванням та московським керівництвом. На партизанських аеродромах регулярно приземлялись літаки зі зброєю, одягом, харчами, медикаментами. З центру переправлялись кваліфікований командний склад та диверсійні групи. Вибухові пристрої надіслані лише одним літаком з Великої землі, за підрахунками технічного відділу УШПР давали змогу партизанам пустити під укіс, що найменше чотири ешелони і вивести з ладу майже 200 метрів залізничного полотна. Рух припинявся на 2–4 доби. Втрати часто наносились більші, ніж бомбардувальною авіацією.

На кінець 1942 року ЦК КП У та УШПР мали регулярний зв'язок з партійним підпіллям і партизанськими загонами лише трьох областей. Інші обкоми і міськоми партій діставали вказівки і інформували центр про свою роботу епізодично через зв'язкових.

На кінець 1942 року розширилась мережа комсомольсько-молодіжного підпілля. Направлені в тил ворога 126 комсомольських працівників допомогли створити 7 підпільних обкомів ЛКСМУ, 36 райкомів, 141 низову молодіжну організацію.

В Маріуполі діяли 10 підпільних груп. Зокрема, група П.С. Дьоміна надавала допомогу розвідникам Чорноморського військово-морського флоту, переправляли на рибальських баркасах через Азовське море радянських військовополонених, населення, що втекло з таборів.

Підпільно-партійна організація під керівництвом В.Д. Авдєєва об'єднувала в Сталіно 11 груп, чисельністю 150 чоловік. За період з червня по вересень 1943 року багато разів порушували зв'язок навколо міста, організували аварію 4 поїздів, підірвали 17 паравозів, 2 танки, 8 автомашин, висадили в повітря артилерійський склад, спалили 6 електромоторів, підірвали водопровід на станції Мушнятове, знищили понад 300 солдатів і офіцерів. Загін "За Батьківщину" під керівництвом І. П. Дунаєва висадив в повітря і зруйнував 4 мости, 3 склади, вивів з ладу 50 паравозів і 30 вагонів, систематично порушували залізничне постачання і телеграфний зв'язок, паралізувало всі спроби окупантів пустити Зціївську ДРЕС та інші підприємства.

На Дарницькому вагоноремонтному заводі боролася з ворогом підпільна організація під керівництвом Л.М. Воробйова. Її групи були в шести цехах заводу. Вагони ремонтували так, щоб викликати аварію поїздів на дорогах. Підірвали котельню, спалили гараж, вивели з ладу підйомний кран. Організація добувала зброю, готувала людей до бойових операцій.

Проскурівські підпільні групи організували 589 диверсійних актів з них 22 аварії поїздів, спалили депо станції Гречани, вивели з ладу 18 літаків.

Уміло і уважно діяли патріоти станції Дніпропетровськ, Київ, Лозова, Сарни, Ковель та інших великих залізничних вузлів.

Стрийська група на чолі з Василем Грициком виводили з ладу електромотори в токарному цеху, пошкодили магістральний газопровід, організували аварію двох поїздів на станціях Гайлів і Нежухів. Великий склад з запасними частинами для паровозів і дивізійні склади пального знищили шепетівські підпільники.

Радянські підпільні групи в Галичині створені у 1941 році на початку 1942 об'єдналися в організацію під назвою "Народна гвардія імені Івана Франка": групи В.А. Грушка, А.П. Колубена, Н.Д. Березіна, Т.А. Таєвського, К.М. Пелехатого кількістю 100 чоловік. Діяла на території Львівської, Тернопільської, Дрогобицької, Станіславської областей міста Золочів, Городок, Красне, Винники, Рава-Руська, Дрогобич, Самбір, Борислав, Косові, Коломиї.

В кінці вересня 1942 року в місті Краснодоні Ворошиловградської області створена організація "Молода гвардія". В штаб увійшли Іван Туркенич, Олег Кошовий, Іван Земнухов, Сергій Тюленін, Віктор Третьякевич. Пізніше Люба Шевцова і Уляна Громова. Організація була розбита на окремі групи, особовий склад підбирався по територіальному принципу з врахуванням дружніх стосунків.

Налагодили видавництво листівок, спочатку писали від руки, пізніше з допомогою шрифту, мали свою топографію. Для зручності місто поділили на участки. Розклеювали ввечері парами, щоб зменшити підозри. В них містились повідомлення Радянського Інформбюро, про становище на фронтах, заклики до населення чинити опір окупантам. Всього випустили 300 найменувань тиражем до 5 тисяч екземплярів. Підпільники підривали автомашини, визволяли радянських військовополонених. Внаслідок їх діяльності в Красно доні не була відновлена жодна шахта. 5 грудня 1942 року спалили "біржу праці" і тим самим врятували сотні юнаків і дівчат від німецького рабства. Підпалювали скирти хліба, перешкоджали вивозу до Німеччини худоби, продуктів.

В приміщенні клубу імені Горького німці намагалися створити свій клуб, для залучення молоді, об'явили запис в самодіяльні гуртки. Директором встроявся Женя Мошков, адміністратором Ваня Земнухов. Сюди ж вступило багато молодогвардійців. Це дало змогу збиратись великими групами під виглядом репетицій, пізно повертатись додому, без перешкод спілкуватись з молоддю.

Готуючись до бойових дій на кінець грудня 1942 року добули різними способами 15 автоматів 80 гвинтівок, 300 гранат, 15000 патронів, 65 кг. вибухових речовин. Зрада не дала можливості закінчити ці приготування. 15–16 квітня 1943 року було кинуто в шурф шахти 72 герої Краснодону – 11 комуністів-підпільників, 49 молодогвардійців – І. М. Громову, О.О. Дубровіна, І. О. Земнухова, С.Г. Тюленіна. Четверо було розстріляно – О.В. Кошового, Л.Г. Шевцову, В.Ф. Суботіна, Д. І. Огурцова.

Організаторами підпільних груп виступали також вчителі – в селі Констянтинівці Запоріжської області – Н.Ф. Красутський, Сімферополі – О.А. Волошинова. Багато допомагав чоловік Волошинової Іван колишній викладач географії в педагогічному інституті. Здібний художник підробляв німецькі печатки, документи. Чудовими організаторами були також вчителі А.З. Одуха, В.М. Яремчик, Ю.О. Збанацький.

Багато підпільних груп переходило до збройної боротьби. Яскравим свідченням є павлоградське та варвинське повстання.

На початок 1944 року в окупованих районах Правобережжя і західних областях України діяло 9 підпільних центрів, 39 підпільних міських і районних комітетів КП У, 4 обкоми, 16 райкомів ЛКСМУ, 300 інших організацій і груп. Обкоми і більшість райкомів знаходились в складі партизанських формувань. Секретарі обкомів партії очолювали партизанські з'єднання і обласні штаби партизанського руху. Секретарі підпільних райкомів партії були командирами і комісарами партизанських загонів. Таке поєднання політичного і воєнного керівництва давало великі переваги в організації масово-політичної роботи і проведенню бойових дій, посиленню зв'язку і взаємодопомоги підпільних організацій і партизан. Партійні комітети опираючись на бойову силу партизанських формувань несли менші втрати в людях. Партійні центри південних областей і більшості західних не маючи такої можливості, не могли широко розгорнути організаційну боротьбу населення в тилу ворога.

Loading...

 
 

Цікаве