WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України - Курсова робота

Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України - Курсова робота

Початок антинациської боротьби збоку українського національного підпілля стримував такий психологічний чинник, як позитивна налаштованість місцевого населення до окупаційних військ на початку війни. Ще з середини 1930 х років українські національні сили вели пропаганду, що за допомогою німецької армії можна буде відновити Українську державність. І після кількарічної психологічної обробки населення за два місяці переагітувати людей на протилежні настрої неможливо. Масовий терор щодо місцевого населення з боку окупаційних військ, примусові вивози на роботу до Німеччини, вигляди концентраційних таборів з військовополоненими та єврейські гетто справляли гнітюче враження на місцеве населення. Тобто, окупаційні війська провели набагато кращу антинациську агітаційну роботу з місцевим населенням, ніж це робили активісти українського підпілля.

Потрібно пам'ятати про радянських партизан, підпільників, які вели антинациську боротьбу і своїми діями викликали терор окупантів стосовно місцевого населення, що викликало з одного боку неоднозначне ставлення до радянських партизанів, а з другого боку посилювало бажання людей боротися з окупантами.

Позиції керівництва ОУН у плані антинациської боротьби розділилися. А. Мельник висловлюючи критичні зауваження стосовно політики нацистів на Україні, намагалися не ввійти в конфлікт з вищим нациським керівництвом. Натомість інший керівник ОУН О. Кандиба на території України намагався організувати збройне підпілля для боротьби з ворогом. З ініціативи О. Кандиби на Крем'янеччині влітку 1942 року було створено партизанські загони для боротьби з нацистами. Виходячи з постанов Другої конференції, керівництво ОУН розраховувало максимально довго стримувати збройні сутички з нациськими окупантами і готуватися до загальнонаціонального повстання. В ці плани внести корективи змусили партизанські дії радянських та польських сил. Наприкінці листопада 1942 року відбулася військова конференція Проводу ОУН, учасники якої вирішили негайно приступити до створення підпільних сил. Ця поспішність ґрунтувалася і на страху втратити контроль над лісистими місцевостями західноукраїнських областей, які швидкими темпами намагалися оволодіти радянські та польські партизани.

Отже, протинімецька діяльність боївок ОУН навесні і влітку 1942 року виявлялася переважно в актах пасивного опору і саботажу щодо дій німецької сторони – проти здавання населенням продовольчого "контигенту", вивезення населення в Німеччину на роботи.

Попередницею у антинациській боротьбі УПА була "Поліська Січ", створена за ініціативою уряду УНР в екзині. 20 червня рада старшин армії УНР уповноважили Тараса Боровця створити збройні партизанські загони для боротьби з радянською владою. Тарас Боровець розпочав активну діяльність на Поліссі. У червні-серпні 1941 року "Поліська Січ" здійснила операції з очищення волинських та поліських лісів від окремих бійців Червоної Армії. У серпні Т. Боровець розгорнув акцію з об'єднання розрізнених політичних сил для створення єдиної української армії. Результативними виявились переговори з ОУН, монархістами на чолі з полковником І. Трейком, УНАКОР отамана Волошина-Берчака. Тісні контакти налагоджено з Білоруською національною самообороною. У жовтні 1942 року з'явилась нова назва – Українська Повстанська Армія. Діяла в районі міст Олевськ, Людвипіль, Сарни. В основу організації ліг адміністративно-територіальний принцип: на чолі стояла головна команда, 2–4 області об'єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район-полк, 2–5 сіл-курінь, село-сотню.

Розпочавши з березня 1942 року інтенсивне створення повстанських загонів, у квітні УПА Т. Бульби-Боровця перейшла до боротьби з німцями. Її кількісний склад у першій половині 1943 року оцінювався німецькими чиновниками в 10–20 тисяч чоловік.

В. Косик подає значно меншу цифру: "Цей рух у квітні 1943 року налічував 4 тисячі повстанців і міг мобілізувати ще, може, одну десятку тисяч".

У цей час "Поліська Січ" намагається використати у своїх стратегічних цілях як німецьке командування, так і радянських партизан. 23–24 листопада 1942 році відбулись переговори між Тарасом Боровцем та німецькою стороною на предмет в справі умиротворення Полісся. На висунуті контрвимоги – самостійної України та звільнення українських політичних в'язнів – емісар відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки українців. Щодо політв'язнів д-р П'ютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх не участі в антинімецькій діяльності.

У листі від 8 грудня 1942 року до д-р П'ютца Т. Боровець викладає свою позицію так: "Я бачу, що за теперішніх українсько-німецьких політичних взаємовідносин про звільнення українських політв'язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива... Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні, як діючу особу, то ми вирішили до кінця війни залишитись нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось політики, вам не допомагати і не шкодити. Ми не змінемо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо перетворити наш нейтралітет в анти німецьку боротьбу".

Д р П'ютц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосив Бульбу-Боровця безвільним інструментом анонімних підбурювачів. З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі пропонувалося посилити примусові заходи щодо населення каральні експедиції, евакуації, агентурну підривну роботу.

У вересні-листопаді 1942 року з аналогічною місією в район дислокації прибув капітан Червоної Армії М. Брежнєв. Переговори пройшли безрезультатно. Згодом надходили свідчення від партизанських загонів. Зокрема, в "Доповідній записці штабу партизанських загонів Рівненської області про діяльність українських націоналістів" від 28 травня 1943 року зазначалося: "Найбільш сильне національне формування так зване об'єднання Тараса Бульби нараховує близько 6000 чоловік і повністю охоплює своїм впливом Костопільський, Рокитнянський, Степанський, Березновський район. До кінця квітня штаб знаходився в лісі в районі містечка Городець, останнім часом засновано штаб в районі Деражно, що має при собі озброєний загін до 1000 чоловік. В селі Кричильськ знаходиться школа воєнної підготовки до 500 чоловік".

В "Виписці з розвіддонесення штабу партизанських загонів Житомирської області про діяльність українських націоналістів " зазначалося: "Західніше річки Горинь в основному південніше залізничної дороги Сарни-Олевськ активізують свою діяльність націоналісти-бульбівці. Вони знищують польське населення, нападають на мілкі німецькі гарнізони і невеликі групи партизан.

Одна группа бульбівців знаходиться в районі Домбровиця-Сарни-Владимирець. Штаб в селі Тиклівка. Займають: Сальце, Лудинь, Лютінск, Берестьє, Орваніца, Соломіївка, Любіновичі, Речіца, Щепцевичі, Тикліївка, Рудня, Грані. Озброєння: 2 ручних пулемети, 3 рушниці, 8 гранат.

Друга група бульбівців розміщуються по хуторах і селах від Сарн до Рокитно. Штаб знаходиться в хуторі Закружьє, що в 3 км. пд-сх Томашгруда".

Тараса Бульбу активно критикували кола ОУН – СД ), оскільки вважали, що переговори з ворогом лише послаблюють бойовий дух у повстанців.

У 1942 році провід "Поліської Січі" спробував налагодити контакти з польськими підпільними організаціями Волині з метою нормалізувати польсько – українські відносини у час війни. Посередником між УПА і польськими організаціями в Рівному виступив Броніслав Ходоровський. Однак переговори не відбулися.

На початку 1943 року "Поліська Січ" розпочала переговори з військовими відділами ОУН-СД. Під час переговорів група націоналістів – самостійників під проводом І. Мітинги, що 1941 році відкололася від ОУН-СД приєднались до "Поліської Січі". У травні 1943 року переговори було завершено. Військові відділи ОУН-СД об'єднались з "Поліською Січчю" в одну формацію – Українську Повстанську Армію. Оперативний штаб мав бути поширений за рахунок кооптації представників ОУН-СД.

Одразу ж після об'єднання в УПА почали відбуватись негативні процеси. ОУН-СД розгорнула партійну агітацію, почала запроваджувати інститути служби безпеки, що не передбачалось статусом "Поліської Січі". Тараса Бульбу було звинувачено в отаманщині та в некритичному самовихвалянні. Протистояння між ОУН-СД і "Поліською Січчю" досягло апогею в липні 1943 році. Тарас Бульба з групою однодумців оголосив свій вихід з УПА. Щоб уникнути суперечок за назву, "Поліську Січ" було перейменовано на Українську Національно-Революційну Армію. На базі УНРА була створена Українська національно-демократична партія. 18 серпня 1943 році загони УПА-СД на чолі з курінним Максом оточили штаб УНРА в районі Степане і заарештували багатьох старшин.

Після вступу наприкінці 1943 року радянських військ на Житомирщину Тарас Бульба розпочав переговори з німцями про передачу його загонам зброї та військового спорядження для ведення партизанської боротьби з більшовиками. У ході переговорів Тарас Бульба-Боровець був заарештований гестапо і ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен. Командування УНРА деякий час здійснював отаман Щербатюк-Зубатий. Окремі загони УНРА продовжували діяльність до 1945 року, поширюючи її частково на Галичину.

Loading...

 
 

Цікаве