WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська повстанська армія - Курсова робота

Українська повстанська армія - Курсова робота

Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА Посяння, Холмщини та Лемківщини на кордонах Польщі: спершу група "Сян", а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М. Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їх завданням було протистояти польським коммуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу "Ряшів", складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему бункерів, не дали бажаних наслідків. У березні 1947 загинув під час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Свєрчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу "Вісла" під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 000 осіб.

Операція "Вісла" почалася 28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947. За чей час майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші до Західної Німеччини й Австрії, де були добиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому "дикому полі") ще до осені 1953.

В УПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 з'явилися — "Повстанець" і "На зміну". УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавах УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Д. Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, П. Полтава, О. Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; мистці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: "УПА та її підпільна література" (Філадельфія 1952).

Діяльність УПА

Діяльність УПА на Кубані

ОУН відстоювало ідею Української Самостійної Соборної держави, яка повинна б включати і українські етнічні землі Кубані. Мережа ОУН була створена на Кубані на базі одного з роїв "Північної походної групи", яку очолював Спиридон Ткаченко ("Голуб"). 20 жовтня 1942 року він став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тісні з'язки були встановлені з оунівцями Маріуполя. Від квітня 1942 року існував канал старшин та підстаршин УПА, які були уповноважені Проводом ОУН створити Козачу Повстанську Армію Кубані. У початків даної армії стояли: сотник Василь Плетень ("Шум", "Зорян", "Беркут"), колишній лейтенант Червоної Армії, уроженець Чернігівщини, лейтенант Дмитро Гречух ("Днипро"), а також Дмитро Коваленко-("Мить") з Приамур'я. В осені 1944 року на Кубані діяло дві повстанськи сотні — "Шума" (85 люд.) і "Гомона" (125 люд.), а також окремі розвідуальні рої по 10 бійців у кожній. Повстанська армія на Кубані проіснувала до 1950 року.[Джерело?]

Діяльність УПА в Закерзонні

Присяга вояка УПА

(затверджена УГBP і введена наказом ГВШ ч.7, з 19. VII. 1944.)

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в pyки збpoю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кpoв'ю ycix Найкращих Синів України тa перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись зa повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників тa здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій бopoтьбi не пожалію нi кpoви нi життя і буду битись дo останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим y бою тa нещадним дo ворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. Буду виконувати вci накази зверхників. Суворо зберігагиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом y бою тa в бойовому життю вciм своїм товаришам пo збpoї. Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, тo хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде нa мене зневага Українського Народу.

Висновок

Бойові дії засвідчили: військові формування з неукраїнців виявилися не менш боєздатними, аніж власне українські, що пояснювалося по-перше, високою військовою підготовкою вояків - неукраїнців, які її проходили у складі Вермахту або Червоної Армії, а по-друге – психологічним фактором: грузини, узбеки, литовці, білоруси та інші боролися в складі УПА і за інтереси своїх націй, своєї батьківщини. Українським націоналістам вдалося переконати представників інших народів, що єдино правильною стороною у війні є сторона УПА, а не сторона нацистської Німеччини чи СРСР. Адже тільки в лавах УПА поневолені народи мали можливість боротися за свою незалежність.

Наявність збройних формувань не українців загалом за період Другої Світової війни перекреслює хибні уявлення про те, що українські націоналісти спиралися лише власне на український народ і не залучали представників інших народів. Фактично, націоналісти свідомо пішли на відкидання формування мононаціональних військових частин, а перейшли до полі національної армії, в якій, однак, не українці мали б свої окремі частини, так звані легіони. Фактично, ми маємо унікальний в світовій історії приклад існування так званого „націоналістичного інтернаціоналу", суть якого виходила з того, що народи СРСР та Східної Європи включаються у спільну боротьбу проти поневолювачів за свої власні незалежні держави, існування яких обумовлювалося б правом кожного народу жити у своїй власній національній державі, а не в „імперії", „союзі" чи „рейху".

Успішний досвід спільної боротьби поневолених націй під стягами УПА зробив можливим оформлення спільного координаційного, в першу чергу – політичного центру, що ставив за мету об'єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського та інших поневолених народів у війні. Саме Перша Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії дала поштовх утворенню такого міжнаціонального координаційного політичного органу як Антибільшовицький Блок Народів.

Та самим основним виокремлю те, що приклад спільної боротьби різних народів Європи та Азії під прапорами Української Повстанської Армії за свої власні національні держави, за свої власні національні та соціальні інтереси, а не за інтереси німецьких нацистських чи червоних російських імперіалістів був практично єдиним і унікальним по своїй суті в історії Другої Світової війни.

Під час збройної боротьби проти двох диктатур, двох імперіалізмів і двох окупаційних армій за волю і самостійність українського народу загинуло приблизно 20000 вояків УПА і членів збройного підпілля.

У другій половині 1950-х років збройна боротьба в Україні припинилася.

Але змагання за ті самі цілі - за нашу національну і соціальну свободу, за право української нації на життя і свобідний розвиток, за Українську Самостійну Соборну Державу - не припинялися. Боротьба продовжувалася і продовжується в інших обставинах іншими методами.

Список використаної літератури

1. Історія України: Посібник / Г. Д. Темко, Л. С. Тупчієнко, Н. В. Бем, В. Д. Боєчко. -- К.: Академія, 2001.

2. Герчанівський Д. Вигнати окупанта. – Мюнхен: Видавництво Крайової Управи Братства колишніх Вояків 1 – ої Української Дивізії УНА в Німеччині, 1963. С.48.

3. Вишнівський О. Базар. Голгота 359 – ти. – К.: Незборима нація, 1997. – Ч. 17 (130). С.3.

4. Сторінки історії України ХХ століття", К.: Освіта 1992 р. стор. 170 – 194, Маковійчук І. М., Пилявець Н. Г.

5. Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир 6. Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

7. Лебедь М. Українська Повстанська Армія. — Мюнхен, 1946.

8. Літопис Української Повстанської Армії. В 5 т. — Торонто 1976—1981.

Loading...

 
 

Цікаве