WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аналіз наукової спадщини М.Костомарова - Курсова робота

Аналіз наукової спадщини М.Костомарова - Курсова робота

"З позицій костомарівської ідеології лібералізму, земства відкривали можливість різним верствам населення України частково реалізувати свої права, домагатися правових та економічних свобод, повніше розв'язувати місцеві господарські, соціальні й культурні завдання. Переважна частина земських діячів формувалася з представників ліберальної інтелігенції та дворянства. Вони були небайдужими до прогресивного розвиткушкільництва, медицини, будівництва шляхів, місцевого господарського й культурного життя"[10, с.47]

Як стверджував М.І. Костомаров, місцеве самоврядування має завжди специфічну правову форму в кожній державі й залежить від устрою, історичних, національних та інших особливостей. За однаковості ознак місцевого самоврядування в різних країнах по-різному вирішуються питання: чи представляють конкретні органи місцевого самоврядування основний глибинний рівень державної влади або чи є відокремленими від держави, але взаємодіючими з нею, специфічними додатковими організаціями управління справами суспільства.

Із започаткуванням місцевого самоврядування держава робила перші спроби залучення громадян до прийняття адміністративних рішень, і це наочно підтверджувало дієвість прав і свобод у суспільстві[див.:10, с.48-49]

Висновки

Вклад М.І. Костомарова в історичну науку був величезний.

Хоч досі немає наукової біографії вченого та неупередженої і всебічної оцінки його історичних праць, можемо зробити деякі висновки. Його наукова заслуга полягає в тому, що він яскравою постановкою різних проблем збуджував роботу дослідницької думки незалежно від того, чи вона спрямовувалась на подальший розвиток висловлених ним положень чи на їх критику і спростування [див.: 5, с.5].

Він створив цілу портретну галерею історичних діячів, докладно досліджував багато найважливіших проблем як української, так і російської історії, вперше розглядаючи народ як її головну рушійну силу. "Історія — це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і почуттів народу" — таким було кредо Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж усього свого життя.

Головним своїм завданням історик вважав розкриття "народної історії" на противагу історії державницькій. Свою точку зору з цього питання Микола Іванович відстоював принципово і безкомпромісно.

Розробивши вперше багато питань із історії козаччини, М.І. Костомаров виступив проти ультрадержавницьких поглядів С.М.Соловйова, продовжених потім П.О.Кулішем на козаччину як елемент руйнівний, протигромадський і протидержавний, що не хотів працювати, а бажав жити за чужий рахунок. Микола Іванович доводить, що українська козаччина — це український народ, і її не можна відірвати від народу. Вчений-патріот своїми дослідженнями вперше підняв завісу над багатьма історичними фактами і явищами історії України, висвітлив героїчну боротьбу українського народу проти релігійного, національного і соціально-економічного гніту шляхетської Польщі. Вчений громадянин відстоював право на існування української мови і літератури, за виховання дітей, видання науково-популярних книг і переклад Євангелії рідною мовою.

М.І.Костомаров вперше в вітчизняній історіографії обґрунтував і став широко використовувати в своїх працях такі важливі історичні джерела як пісні, перекази, легенди. Саме вони стають темою його другої магістерської дисертації "Об историческом значений русской народной поззии". Працюючи в багатьох вітчизняних і зарубіжних архівах та книгосховищах, вчений виявив і ввів до наукового обігу величезну кількість документів. Чи не першим із вітчизняних істориків Микола Іванович висловив сумнів в достовірності літописів, піддав їх критичному розгляду, вказуючи на їх легендарність, суб'єктивізм та упередженість при висвітлені деяких подій. М.І.Костомаров проголосив російське самодержавство продуктом монголо-татарського поневолення, яке засвоїли московські князі і стали його насаджувати на східнослов'янський грунт. Історик доводив, що централістичне самодержавство було огидне і чуже народному життю[див.: 5, с.6].

Проблематика праць М. Костомарова має загальнолюдський сенс, конкретизуючи у науковому аналізі діяльність народів та окремих осіб. На думку вченого, результати діяльності попередніх поколінь є основою матеріального і духовного життя народу. Тому він вважав, що світ історії не може розглядатися залежно від людської волі. В цьому розумінні розвиток суспільства є природно-історичним процесом. Однак цей процес не є автоматичним. Наразі матеріальні й духовні потреби суспільства трансформуються в інтересах його носіїв (націй, народностей, соціальних груп, окремих осіб) і реалізуються в боротьбі та єдності їх зацікавлень [див.:15, с.14].

Як один з провідних теоретиків народництва в Україні М. Костомаров відіграв визначальну роль у формуванні народницького напряму в українській історіографії, сповна використовуючи здобутки національного романтизму та фольклорно-етнографічних досліджень народного життя, а також ідеї вітчизняного месіанізму, панславізму, федералізму та егалітаризму. Він надавав пріоритет народу, народним масам як вирішальному чиннику історичного процесу та приділяв увагу переважно висвітленню громадських рухів, повстань, інших явищ народної історії, хоча часто подавав останні в ідеалізованому та романтизованому вигляді. Для його народницької концепції характерне негативне ставлення до ролі централістично-бюрократичної абсолютистської держави в історичному процесі. Проте обстоювати українські інтереси М. Костомаров змушений був саме в політичному кліматі абсолютистської Росії, будучи переконаним прихильником еволюційного шляху поступу людського суспільства.

М. Костомаров зробив помітний внесок і в дослідження загальнометодологічних проблем історичного процесу, проаналізувавши в науковому і суспільно-політичному плані зміст таких понять, як слов'янське питання, слов'янофільство, українофільство та багато інших.

Список використаної літератури

  1. Грушевский М.С. З публіцистичних писань Костомарова// Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. – К.: Держвидав України, 1928. – 315 с.

  2. Довідник з історії України (А-Я) : посіб. для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. - К. : Ґенеза, 2001. - 545 с.

  3. Золота книга української еліти: Інф.-іміджевий альманах у 6-ти томах. – К., 2001:ТОВ "Компанія "Євроімідж"", ЦНТ "Гопак". – Т.2. – с.72-73.

  4. Ключевский В.О. Н.И.Костомаров// Неопубликованные произведения. – М.: Наука, 1983. - 416с.

  5. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Історична монографія. – Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 843с.

  6. Костомаров М.І. Дві руські народності: Лист до ректора// Українська мова і література в школі, 2001. - №6. – с.58-63.

  7. Костомаров М.І. "Закон Божий" (Книга буття українського народу) – К.: Либідь, 1991. – 40с.

  8. Костомаров Н.И. Земские соборы: Исторические монографии и исследования. — М.: Чарли, 1995. — 640с.

  9. Лемещенко К.Б. М.І.Костомаров про козацтво як соціально-політичну силу суспільства України ХVІ-ХVІІ ст.//Бюлетень Міністерства юстиції України. – К., 2006. – №1. – с.95-101.

  10. Лемещенко К.Б. М.І.Костомаров про місцеве самоврядування як форму управління в українській державі// Часопис Київського ун-ту права. – К., 2007. - №2. – с.45-49.

  11. Лук М. Феномен ментальності народу в історіософських концепціях українських романтиків (М.Костомаров і П.Куліш)// Освіта і управління. – К., 2006. - №3-4. – с.180-186.

  12. Пинчук Ю.А.Исторические взгляды Н. И. Костомарова : (Критич. очерк) / Ю. А. Пинчук; АН УССР, Ин-т истории. - К. : Наук. думка, 1984. - 190 с.

  13. Пинчук Ю.А. Костомаров Н.И. 1817-1885гг. – К.,1992. – 231с.

  14. Пінчук Ю. М.Костомаров: людина, вчений, громадський діяч//Історичний журнал. – К.,2007. - №1. – с.3-16.

  15. Пінчук Ю.А. Микола Костомаров як історик козацтва// Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Зап., 1999. – Вип.VІІІ. – с.264-265.

  16. Сініціна А.В. Історико-філософські ідеї українського романтизму (П.Куліш, М.Костомаров): Автореферат дис. Канд.. філософ. Наук. – Львів, 2001. – 20с.

  17. Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917гг.) - К., 1987. - 496с.

  18. Харченко Т.Н., Очкурова О.Ю., Рудычева И.А. 100 знаменитых людей Украины. – Харьков: Фолио, 2004. – 511с.

Loading...

 
 

Цікаве